1.4. Еволюція страхування в Україні

До набуття Україною статусу незалежної держави страхування тут здійснювалося згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом - у колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту в нас, як і в усьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII ст. і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Чумаки гуртом подорожували на возах, запряжених волами. Якщо в дорозі у якогось чумака гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту купували потерпілому потрібні засоби пересування, аби він міг подорожувати далі. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII ст. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже 1786 року була встановлена державна монополія на страхову діяльність і почали створюватися державні страхові товариства. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест «Про заснування державного позичкового банку» дозволяв операції лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування суми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте, хоч і мала монополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності не розгорнула.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів стала пожежа. З метою захисту від її наслідків 1827 року було створено Перше російське страхове товариство від вогню, а до 1913 року вже понад 300 страховиків, у тому числі 13 акціонерних товариств, здійснювали такий захист.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно провадилось органами місцевого самоврядування переважно в сільській місцевості. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, що перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове і добровільне. Власники будівель, що підлягали обов'язковому страхуванню, мали змогу скористатися ще й страхуванням на добровільних засадах.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств 1863 року було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Їх діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, що укладали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим «золотим полісом».

Це були часи, коли страхова справа переживала глибоку кризу. Дуже постраждали товариства зі страхування від пожежі. Їхні бюджети перетворилися на такі, що мають дефіцит. Цінні папери перестали приносити власникам дивіденди. Необмежена конкуренція страхових товариств стала небезпечною для страховиків. З метою залучення більшої кількості страхувальників тарифи знижувалися без жодних на те підстав.

Цікаво, на наш погляд, ознайомитися з тими заходами, до яких вдавалися самі страховики для виходу з кризи. У 1874 році кілька страхових товариств домовилися щодо спільних дій. Був створений синдикат, до якого ввійшло 8 страхових товариств. Вони опрацювали угоду, згідно з якою зобов'язалися діяти на однакових для всіх умовах, без будь-яких відхилень від букви договору. Застосовувались єдині тарифні ставки, єдині прийоми страхування і перестрахування, однакова система пільг і штрафів.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одежу, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Основним видом страхування і надалі лишалося страхування від вогню. Поняття такого страхування значно розширилося, охопивши більший набір ризиків. У 1909 році був затверджений статут Товариства страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств (м. Харків).

Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало своєю головною базою Одесу. У 1865 році статут РТПіТ було змінено. Розмір страхового капіталу збільшено до 1 млн руб. і передбачено, що при розподілі прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу до визначеної величини. Цей фонд застосовувався при страхуванні суден.

Що ж до вантажів, то вони тривалий час майже не страхувалися. Це зумовлювалося, зокрема, високим довір'ям до перевізників.

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках минулого сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А - страхування капіталу, В - страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С - страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.

У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5 - 7 років. Це не відповідало інтересам широких кіл населення.

Страхуванням життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, займалися також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві. Обсяги страхування тут, як і в інших регіонах тодішньої Росії, були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Він здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Інспектори міністерства утримувалися на кошти від спеціальних внесків страхових організацій.

З 1885 року дозволено діяльність іноземних страхових товариств. Серед них були американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя.

У 1895 році створено перше спеціалізоване «Товариство російського перестрахування». Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8% - міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з цього виду страхування.

Події 1917 року внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів. У країні застосовувались єдині правила і тарифи з кожного виду страхування.

За роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно. Це стосувалося насамперед страхування об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну частину (1986 року - 94 %) майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Згідно із законодавством страхування майна державних підприємств і організацій з 1921 року здійснювалося добровільно.

Постановою ЦВК і РИК СРСР від 4 вересня 1929 року запроваджувалось обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Але вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну в порядку відшкодування збитків.

Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організував також роботу з обов'язкового та добровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року набуло значного поширення колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менш як 75 % працюючих. Але вже до 1940 року фактичний показник знизився до 30 %. Цей вид страхування став збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема затверджено положення про Держстрах СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було надано статусу самостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.

У період реформ 60-х років багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було запровадити грошову гарантовану оплату праці колгоспників, здійснити перехід колгоспів до прямого банківського кредитування, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страхувальниками (їх сукупністю), зроблено крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшено норму страхового покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав за доцільне перевести на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так було спростовано тезу про те, що «держава не може сама себе страхувати».

Протягом 60 - 70-х років було запроваджено нові види страхування майна, життя та здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на серйозні зміни в ставленні до страхової справи, її розвиток ще сильно відставав від рівня країн з ринковою економікою.

Початок 90-х років ознаменувався великими політичними та економічними змінами світового значення. На карті замість Радянського Союзу з'явилися 15 незалежних держав. Україна за кількістю населення, виробничим потенціалом посіла друге місце серед нових країн. Вона обрала ринковий тип розбудови економіки. Це зумовило необхідність проведення глибоких економічних реформ. Складовою частиною нового господарського механізму має бути ефективна система страхування, що відповідає світовим стандартам.