Питання для обговорення під час проведення практичного заняття:

1. Що охоплюється обсягом поняття «страховий захист»?

2. В чому заклечається стабілізуюче призначення страхування?

3. У яких формах виникли перші страховики?

4. Як формувались нові види страхування?

5. У якій послідовності виникли існуючі види страхування?

6. Коли з’явилось офіційне тлумачення терміна «страхування» в Україні?

7. Які функції виконує страхування?

8. Як здійснюється формування страхових резервів?

9. Які заходи сприяють підвищенню ролі страхування, а які цьому заважають?

10. Що покладено в основу класифікації страхування?

Література:

1. Закон України «Про страхування».

2. Страхування: підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

3. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: навч. посіб. / Ярошенко І.С. — К.: КНЕУ, 2005. — 232 с.

Практичне заняття 1. (Тема 1.1) Сутність, принципи і роль страхування.

План:

1. Страхування. Необхідність і форми страхового захисту. Витоки страхування.

1.1. Визначення змісту та призначення страхування.

1.2. Необхідність і форми страхового захисту.

1.3. Витоки страхування.

1.4. Еволюція страхування в Україні.

2. Сутність і функції страхування.

2.1. Сутність страхування.

2.2. Функції страхування.

2.3. Класифікація страхування.

Питання для обговорення під час проведення практичного заняття:

1. Що охоплюється обсягом поняття «страховий захист»?

2. В чому заклечається стабілізуюче призначення страхування?

3. У яких формах виникли перші страховики?

4. Як формувались нові види страхування?

5. У якій послідовності виникли існуючі види страхування?

6. Коли з’явилось офіційне тлумачення терміна «страхування» в Україні?

7. Які функції виконує страхування?

8. Як здійснюється формування страхових резервів?

9. Які заходи сприяють підвищенню ролі страхування, а які цьому заважають?

10. Що покладено в основу класифікації страхування?

1. Страхування. Необхідність і форми страхового захисту. Витоки страхування

Страхування – особливий вид договірних цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб у разі настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати цими особами страхових платежів (страхових премій) чи внесення ними страхових внесків. Створювані при цьому грошові фонди (страхові фонди) спрямовані виключно на відшкодування шкоди чи збитків, яких завдано відповідним особам у результаті настання страхових випадків.

Стабілізуюче призначення страхування. Страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкоди) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі.

Розподільче призначення страхування. Страхування на правовій основі виконує функцію розподілу шкоди, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами, одержувачами), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди. Коли відсутній страховий захист, то ця проблема вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позивних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес. У результаті збільшуються загальні втрати потерпілих, гальмується процес економічного розвитку суспільства.

Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить сутність ризику. Поняття "ризик" має кілька значень.. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування розглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи.

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат.

Так, у шумерів уже в третьому тисячолітті до нашої ери торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створення «спільної каси» для захисту їхніх інтересів на випадок утрати вантажу під час перевезення.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі.

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи і майна своїх членів від різних зазіхань.

Існують різні версії з приводу того, в якій саме країні було засновано перше страхове товариство. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII ст. в Ісландії. Заможні селяни острова об'єднувалися в спілки для взаємного захисту від втрат на випадок вогню або загибелі худоби.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі, де, до речі, був нагромаджений досвід різних моделей захисту власників суден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу.

У ХУІІ ст. в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії. Першим серед них згадується створене в 1602 році Голандсько-Ост-Індське товариство. Воно, як і чимало інших товариств, невдовзі створених в Англії, Німеччині та Франції, займалось морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, здебільшого в міських поселеннях.

У цей час багато робиться й для селян. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження градом.

Особливо активно страхування починає розвиватися в період капіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стала Англія. Поряд з морським страхуванням тут формується сітка страховиків із вогневого страхування, від нещасних випадків, страхування життя.

Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, а саме: на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника, іншого нещастя.

У 1895 році створено перше спеціалізоване «Товариство російського перестрахування». Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8% - міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з цього виду страхування.

Події 1917 року внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів. У країні застосовувались єдині правила і тарифи з кожного виду страхування.

За роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно. Це стосувалося насамперед страхування об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну частину (1986 року - 94 %) майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Згідно із законодавством страхування майна державних підприємств і організацій з 1921 року здійснювалося добровільно.

Постановою ЦВК і РИК СРСР від 4 вересня 1929 року запроваджувалось обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Але вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну в порядку відшкодування збитків.

Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організував також роботу з обов'язкового та добровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року набуло значного поширення колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менш як 75 % працюючих. Але вже до 1940 року фактичний показник знизився до 30 %. Цей вид страхування став збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема затверджено положення про Держстрах СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було надано статусу самостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.

У період реформ 60-х років багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було запровадити грошову гарантовану оплату праці колгоспників, здійснити перехід колгоспів до прямого банківського кредитування, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страхувальниками (їх сукупністю), зроблено крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшено норму страхового покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав за доцільне перевести на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так було спростовано тезу про те, що «держава не може сама себе страхувати».