3.Основні принципи методології

Методологічний принцип – це основна ідея, основне положення теорії, яке відображає системну, сукупну дію об’єктивних законів розвитку природи, суспільства, мислення та яке направляє діяльність дослідника в обраній їм предметній області.

До числа методологічних принципів пізнання, що реалізуються в системному підході, відносять:

- принцип єдності теорії і практики;

- принцип визначеності;

- принцип конкретності;

- принцип пізнаванності;

• принцип об’єктивності;

• принцип причинності;

- принцип розвитку;

Принцип єдності теорії і практики є вихідним у методології. Єдність теорії і практики є вираженням того, що в діяльності людини вони виступають як її сторони. К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтували висновок про те, що теорія і практика, політичне, теоретичне і виробниче буття людини - не абсолютно самостійні сфери, а нерозривно пов’язані та взаємо обумовлюючі один одного сторони процесу людської діяльності. Разом з тим, вони обґрунтували відносну самостійність теорії і практики, як особливих сторін життєдіяльності. Відносна їх самостійність пов’язана з розвитком суспільного поділу праці і, насамперед, з поділом розумової і фізичної, матеріальної і духовної праці. Відокремлення теорії мало велике прогресивне значення для становлення і розвитку науки.

Сутність принципу визначеності полягає в тому, що теоретичне усвідомлення об’єктивної дійсності завжди обумовлено класовими інтересами і цілями. Класовий характер світогляду, класовий аспект наукового пізнання процесів розвитку суспільства логічно неминуче випливає із самого процесу формування наукового знання в ході і на основі суспільної практики.

Принцип визначеності вимагає, щоб суспільні науки повно і всебічно відображали найбільш істотні сторони об’єктивних процесів і закономірностей громадського життя, відкрито стояли на позиціях класів, діяльність яких збігається з об’єктивними закономірностями, забезпечує суспільний прогрес.

Сутність принципу конкретності полягає в тому, що відображення дійсності в мисленні істинно, тільки якщо воно конкретно. Іноді конкретність розуміється як безпосередня згода з почуттєво-даним образом предмета, речі. Це невірно. У визначеному змісті почуттєве пізнання абстрактне, тобто суб’єкт відображається в ньому як єдиний поза зв’язком з іншими об’єктами.

Сутність принципу пізнаванності полягає в тому, що об’єктивний світ, що існує поза і незалежно від нас, може бути пізнаний, тому що немає принципових перешкод для того, щоб у ході діяльності людина могла освоїти зовнішній світ.

Принцип об’єктивності пов’язаний з інтерпретацією всього процесу пізнання. Він є антиподом об’єктивізму, затверджуючи, що пізнання є нескінченний процес поглиблення мислення від явищ до сутності. Принцип об’єктивності вимагає неупередженості в аналізі дійсності, вимагає розгляду процесів, явищ, речей такими, якими вони є, без упередженості, у всьому різноманітті їхніх сторін, зв’язків, відносин.

Принцип причинності випливає з принципу матеріальної єдності світу. Сутність його складається у твердженні об’єктивної, закономірної обумовленості одного явища іншим. Цей принцип тісно пов’язаний із з’ясуванням діалектики випадковості, необхідності, можливості, дійсності. Для різних структурних рівнів матерії мають місце різні види причинності. Для суспільної форми руху характерна відсутність однолінійного однозначного причинного зв’язку.

Сутність принципу розвитку полягає в тому, що формування наукового знання вимагає повного і всебічного відображення об’єктивності процесів становлення і розвитку об’єкта дослідження, його протиріч, процесу кількісних і якісних змін, їхнього взаємного переходу. Принцип розвитку дає можливість наукового пояснення розвитку складних систем. Цей принцип є методологічною основою при описі і поясненні соціальних процесів.