1.1.9. Соціальний захист працюючих

Закон "Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" прийнятий Верховною Радою 23.09.1999 р. Відповідно до цього закону, страхування від нещасних випадків, здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ФССНВ). Право на забезпечення соціального страхування від нещасних випадків настає з того дня коли працівник почав працювати згідно з трудовим договором. Кошти державного соціального страхування використовуються на допомогу в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, у разі хвороби, каліцтва, при догляді за хворим членом родини, карантині. Допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (ЛКК), а також на санаторно-курортне лікування, будинки відпочинку, на ЛПХ або інші заходи. Законом передбачено диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику виробництва. Чим вищий ризик тим вищими мають бути галузеві страхові штрафи. Це передбачає певні знижки або надбавки до галузевого страхового тарифу при відповідно низькому або високому рівні травматизму. ФСНВ здійснює контроль за дотриманням страхового законодавства, визначає економічну зацікавленість власників у зниженні страхових ризиків.

.8.Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, не­повнолітніх та інвалідів, які передбачають:

• заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;

• недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливи­ми та небезпечними умовами праці;

• створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій ме- дико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;

• запровадження додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають спе­цифічним особливостям організму інвалідів, причому їх залучення до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

9.Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

“Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" визна­чає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагля­ду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

• спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

• спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких госпо­дарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних форму­вань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України “Про охорону праці”, “Про використання ядерної енергії і радіаційну без­пеку”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення”, іншими нормативно-правовими актами та положеннями, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових осіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

• безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), і виробни­цтва, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснюва­ти у присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законо­давства з питань, віднесених до їх компетенції;

• одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних пи­тань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодав­ства та вжиті заходи щодо їх усунення;

• видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим поса­довим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використо­вують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої вла­ди, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпоря­дження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

• забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших за­собів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реа­лізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавства про охорону праці;

• надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно з вимогами законодавства.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здій­снюють професійні спілки, їх об’єднання в особі виборних органів і представників (статті 41 та 42)