У сучасній українській літературі можна простежити:

критерій

реалізм

модернізм

функції літератури

пізнавальна, виховна, потім естетична; ідеологія народництва визначала роль письменника в стосунку до народу, а не до творчості – борець, пророк, просвітник, будитель, виразник, наставник і т.д. – і вже потім майстер слова

насамперед естетична; культ краси й самоцінність творчості (однак для української – колоніальної – літератури "мистецтво для мистецтва" не могло бути фактом; заперечити служіння народу означало національну зраду)

відтворення чи творчість?

міметичний підхід, життєподібність

художня умовність (Леся Українка: література – портрети, а не фотографії)

спосіб пізнання і питання його можливості

сцієнтизм (віра в науку), відтак раціональна, свідома настанова, для Франка навіть аналітична: письменник – дослідник, що виявляє закономірності, викриває вади й з’ясовує причини

інтуїтивне осягнення істини через символи; справжнє буття – світ ідей, а не дійсність; відкриття несвідомого вивільняє місце для ірраціонального та взагалі непізнаваного

зацікавлення

соціальне, конкретно-історичне

індивідуальне, загальнолюдське

образ часу

сучасність, причинно-наслідкові зв’язки

позачасове (вічне), ситуативне (минуще)

фабула

переважає зовнішня дія

ослаблена подієвість, натомість – настроєвість та зміна ставлення (внутрішня дія)

оповідь

виклад подій послідовний, докладний та змістовний; можливі порушення хронології лише підсилюють логіку; ретроспекція (граматично – минулий час)

епічна розповідь часто ліризується або драматизується (так, у Стефаника не розповідь, а показ, майже без авторського голосу); не послідовність подій, а фрагменти, епізоди, потік свідомості (граматично – теперішній час)

домінують жанри

епічні жанри (соціально-психологічний роман, повість, оповідання), драматургія "відстає" (етнографічно-побутова, соціально-побутова), лірика переважно громадянська

психологічна новела; змішування літературних родів: поема, драматична поема, поезія в прозі; використання жанрових означень з інших мистецтв (живопису й музики): етюд, акварель тощо

відношення автор-персонаж, роль читача

виразне авторське ставлення до зображуваного, однозначність етичної оцінки, дидактична настанова, подекуди тенденційність (ідея декларується автором, образи – ілюстрація готової для споживання тези)

автор, за словами І.Франка, "засідає в душу персонажа"; моральні проблеми якщо й порушуються, не вирішуються однозначно; поліфонія точок зору; ідея не подається як текст, а виводиться читачем як підтекстове поле значень

конфлікт і його вирішення

побутовий, соціальний, лише на цьому тлі – психологічний (майже = етичний); конфлікт не обов’язково розв’язується в межах сюжету, але обов’язково передбачає усвідомлення читачем правильного чи хибного вирішення

філософський (мрія і дійсність, життя і смерть, минуще й вічне, високе й низьке, людина і природа, статус і сутність тощо), світоглядний, психологічний, окремо – етичний; конфлікт може бути нерозв’язним, тобто жодна розв’язка не є "+" (роздвоєність на батька й митця в "Цвіті яблуні" М. Коцюбинського, суперечність бути жінкою чи бути особистістю в "Людині" О. Кобилянської, конфлікт двох обов’язків, честі й присяги, в "Боярині" Лесі Українки – герої приречені на зраду – народу або державі; ні дипломатія, ні зброя не рятують від колоніальної залежності); модерніста цікавить апорія ("непрохідна стежка"), що не допускає однозначного чи очевидного вирішення. Універсальність і релятивність.

психологізм, характер героя

людина (персонаж) формується під впливом оточення, її вчинки вмотивовані й визначаються соціальним статусом; реалізм пройшов шлях від зображення статичних характерів і соціальних типів до з’ясування причин їх постання та зміни (наведіть приклади)

не "чому", а "як"; не правила, а винятки; для неоромантизму цікава "надлюдина", справді "герой", діє всупереч обставинам, бунтує проти загальноприйнятого; персонаж експресіонізму – "звичайна" людина в надзвичайній, трагічній, межовій ситуації психічної напруги, що виявляє не характер як стале утворення, а тимчасові афекти, "докультурні", майже тваринні страждання і біль; натомість імпресіонізм звертає увагу на мінливість настроїв і суб’єктивність вражень, для героя характерна психічна роздвоєність, "тонка душевна організація", рефлексії; для символізму герой – ідея, не конкретна людина з індивідуальною психікою, а знак

авангардизм

обґрунтування-приклади

модернізм

обґрунтування-приклади

деестетизація мистецтва, прозаїзм

"смерть ліриці", "дайош масову культуру", "смерть мистецтву" і т.д. афішування максимальної агресивності, скандалів, (...) епатажу ..."

пародійні прийоми, "прозаїзація" поетичного стилю, нецензурна лексика

артистизм, естетство, вишуканість

"Культ краси (КВІТИ зла), прагнення вибрати ракурс (світловий, кольоровий, психологічний, ситуативний), аби реальність ... постала "високою", трагічною або ж елегійно-ліричною – це модернізм ...Історична конкретика існує лише як тло, як трамплін для ширяння в духовних емпіреях або занурення в глибини психіки, особливо несвідомого.

побутовізм, пряме називання речей

потужний підтекст, символіка

синестезія, роль суміжних мистецтв (музики й живопису) – як конкретизація світу

М.Семенко не просто вводить "колір", але розташовує образи за законами малярства, "абсолютизуючи цю ідею (власне, абсурдуючи), витісняючи виражальність зображальністю ("Наша пляма" М.Семенка)"

синестезія, роль суміжних мистецтв (музики й живопису) – як поетизація світу

напр., поезія С.Гординського, збірка "Барви і лінії", живопис – лише допоміжний засіб для увиразнення "літературних ідей"

гедоністичні настрої

ніяких рефлексій. Бадьорий ритм

культ страждання

цивілізація урбанізація, технізація, механізація), утилітарність і прагматизм

"В садах бензину-спіралії" М.Семенка, "Радіо в житах" В.Поліщука

психологізм, суверенність особистості від зазіхань цивілізації

деструкція, експерименти з формою

деформація композиції, образної структури, синтаксису, лексики

творчість (синтез, але не еклектика)

Модернізм робить світ предметом естетичної насолоди, який існує окремо від людини як світ, сконструйований за "образом і подобою" рефлексуючої, артистичної індивідуальності