6. Система і структура мови. Мовні одиниці, іх відношення.

У сучасному мовознавстві в термін структура мови нерідко вкладають різний зміст. Інколи його вживають як синонім терміна система мови, хоча більшість мовознавців ці терміни диференціюють.

1. Системний характер мови.

Поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення й самих елементів. Пор.: англ. love, love's, loves, loves' і love, loves, loved, loving, де в другому випадку (ряді) love — дієслово зі значенням «любити», а в першому випадку (ряді) love — іменник зі значенням «любов».

Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене. «Система мови, — пише Е. Косеріу, — це система можливостей, вона охоплює ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для відповідної мовної діяльності». Наприклад, у системі українського словотвору є модель «дієслівна основа + суфікс -тельь, «дієслівна основа + суфікс -ач», «дієслівна основа + суфікс -ник». Моделі дають змогу утворити іменники з певним значенням з трьома суфіксами, однак не всі можливості, що дає система, реалізуються в мові. У системі мови є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мови, їх часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, наявними в мовній системі (писаю, малюваю тощо).

Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій. Мовні одиниці (знаки) поєднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови:синтаксичний,

морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний.

Таким чином, мова - це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше виявляє свої функції в більшому. Так, найнижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш складного

рівня, тобто в морфемах.

7. Звуки мови. Три аспекти вивчення звуків.

Фонетика (від гр. phone "голос, голосовий звук", phônëtikôs "звуковий") - наука, яка вивчає звуки мови.

Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання (сполучуваність), фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на його звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація.

Розрізняють фонетику загальну і конкретну. Загальна фонетика вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов. Конкретна фонетика вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.

Звуки можна вивчати як у синхронічному, так і в діахронічному (історичному) аспектах.

Для дослідження звуків описова фонетика використовує безпосереднє спостереження і різні експериментальні методи: палатографію (визначає місце зіткнення язика з піднебінням при творенні звука); рентгенографію (дає змогу визначити положення всіх органів мовлення при творенні звука); осцилографію (перетворення звукових коливань на електричні, запис їх на екрані й встановлення таким чином довготи, висоти та інтенсивності звуків); спектрографію (фіксування спектра звука, тобто визначення його загальної акустичної картини, сукупності значень амплітуд його частотних складників).

Лінгвістична дисципліна, яка вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів, називається експериментальною фонетикою.

Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні, фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект звука - це його звучання, акустика, фізіологічний - творення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний - його функція в мові. Відповідно до цих аспектів у вивченні мови розрізняють акустичну, артикуляторну й функціональну фонетику.