Зеров (історик)

Уже в передмові до "Нового українського письменства" він означився в переконанні, що літературу треба читати не за накинутим іззовні, а за внутрішньо властивим їй законом. Щодо періодизації літературного процесу України XIX ст., вважав М. Зеров, треба виходити не з ідеологічних чи інших функціональних принципів, а з філологічно естетичних, в основу яких покладено естетичні закономірності художніх творів.

Зеров написав працю «Нове в українській літературі». Виділяв 5 течій: класична, сентиментальна, романтична, реалістична та новоромантична. Одні течії приходили із запізненням, навіть не встигли чітко викристалізуватись. Інші навпаки, виявлялися сильно та різко, а потім переживають себе у скам’янілих формах.

І. Доба класичних пережитків та сентименталізму (травестії, сентиментальної оперети та сентиментальної повісти) — з 1798 р. до кінця 30-х рр. XIX ст. Нову укр. л-ру він датує 1798 роком, коли вийшла «Енеїда» друком. Але ознаки нової доби почали з’являтись за декілька століть перед Котляревським. Духовенство та козацька старшина, які були творцями та споживачами л-ри, помалу почали втрачати своє національне обличчя, запроваджується звичай російської церкви. Відтак занепадає Київська академія та стара книжна мова. Поширюється зневага до української мови і до народної поетичної традиції загалом. Тому письменники почали використовувати власну говірку. Це дуже зацікавило читача.

II. Доба романтичних поглядів і форм (фантастична та історична повість, балада, романс) — з кінця 20-х рр. до кінця 60-х. Байрон та байронізм не набули такого широкого поширення, як це було у польській чи російській л-рах (якщо не враховувати переклади Костомарова). А потім романтизм поступається етнографічному реалізму Нечуя-Левицького та П.Мирного.

III. Доба наївного реалізму, побутово-описового, наостанку з нахилом у бік натуралізму — з кінця 60-х рр. до середини 90-х. Молоді галицькі радикали Павлик та Франко засвоюють позитивістичний погляд на літературу, як на «художнє громадознавство» і, таким чином, наближаються до французького натуралізму.

IV. Доба неореалізму та неоромантизму — з середини 90-х рр. до наших днів. Коцюбинський, Стефаник та Винниченко їх манера письма характеризується протоколізмом: удосконалюють свою письменницьку техніку, користуються імпресіоністичними засобами, зі словом поводяться економно.