2. Економічне обґрунтування обраних стратегій енергозабезпечення

Країни з ринковою економікою понад 20 років успішно реалізують програми, направлені на ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. Для цього використовуються інформаційні кампанії, освітні програми, фінансове стимулювання, науково-дослідні та проект-но-конструкторські роботи, демонстраційні проекти, розробляються норми і стандарти.

Наукова оцінка економічного і технічного потенціалу енергозбереження та практична реа-лізація конкретних заходів дозволили розвиненим країнам достатньо успішно перебороти енер-гетичну кризу.

Розробка і реалізація політики енергозбереження в Україні має велике значення, оскільки її економіка спирається на промисловість, у якій є найбільш енергоємні галузі.

Причинами неефективного проведення політики щодо енергозбереження були безкоштов-ні державні інвестиції в ПЕК і низька вартість енергоносіїв для суб’єктів господарювання.

З погляду енергетики, неефективність виробництва викликана двома основними причина-ми: незбалансованою структурою енергоспоживання та нераціональним використанням енергії у всіх галузях економіки.

В 2005 р. вартість використаних ПЕР в нашій країні становила 30% від обсягу ВВП, у той час як у Франції цей показник був меншим за 3%. Україна в 2006 р. за рівнем енергоефектив-ності на одиницю ВВП відставала від країн Європейського союзу в 20 разів.

Основними причинами низької енергоефективності і росту енергоємності ВВП України є:

• відсутність ефективного обліку витрат на видобування первинних енергоносіїв і вироб-ництво енергії;

• занижені ціни на енергію та енергоносії;

• відсутність матеріальної зацікавленості у впровадження енергозберігаючих технологій та економії енергоресурсів;

• сформований енерговитратний, безгосподарський менталітет населення від рядового спі-вробітника до директора підприємства;

• ставка на важку індустрію, яка використовує застарілі енергетичні технології;

• спрацьованість устаткування електростанцій, низький їх ККД (близько 30%) перетворен-ня первинних енергоносіїв в електроенергію.

У розвинених країнах цей показник складає 40-50%, а США ставлять задачу в найближчі 50 років досягнути 70%-го ККД виробництва енергії і знизити питому енергоємність ВВП у два рази, а реальну ціну електроенергії – на 20%.

Сучасні тенденції розвитку енергетики в світі спрямовані на вирішення трьох завдань:

• енергозабезпечення (безперебійність енергопостачання та надання якісної енергії та пос-луг);

• енергодоступності (за ціною та енергоощадністю);

• енергоприйнятності (за мінімальним впливом на довкілля).

В умовах України основними напрямами економії енергоресурсів є:

• перехід на енергозберігаючі технології та підвищення рівня організації виробництва, скорочення матеріалоємності продукції;

• удосконалення структури енергетичного устаткування, демонтаж і реконструкція заста-рілого;

• розробка та впровадження більш ефективних енергоспоживачів (електроприводів, ін.-шого електроспоживаючого устаткування) і удосконалення управління їх режимами;

• скорочення втрат і підвищення ефективності використання вторинних ПЕР;

• використання комбінованих енерготехнологічних процесів.

Всі ці заходи неможливі без відповідних (у більшості випадків значних) капіталовкладень. Приймаючи до уваги складності із інвестиціями в народне господарство, необхідно зазначити, що перш за все потрібно використовувати заходи, які не пов’язані з великими капіталовкла-деннями, а саме, знижувати втрати електро- і теплової енергії.

Перешкоди на шляху енергоефективності можна поділити на технологічні, що ґрунтую-ться на неефективних і застарілих технологіях виробництва, перетворення, передачі, розподі-лення і використання енергії, та управлінські, які мають організаційний характер і безносеред-ньо людський вплив.

Підвищення енергоефективності – стратегічний напрямок науково-технічного прогресу в паливно-енергетичному комплексі світового співтовариства. Ця проблема має системний характер і повинна вирішуватися в рамках єдиного комплексу: енергетика – економіка – енер-гоефективність – екологія.

Між енергоефективністю, енергозбереженням і енергоємністю існує прямий зв’язок: при зниженні енергоємності на 3% ВВП зростає на 1%, а енергоефективність підвищується на 4%.

Таким чином, актуальним є розв’язання низки фундаментальних проблем енергетичного сектору, при цьому необхідно враховувати такі обставини:

• дуже високий рівень енергоємності;

• значна залежність від імпорту енергоносіїв (газ, нафта, ядерне паливо);

• низька ефективність використання енергії;

• місцеві (власні) природні джерела енергії обмежені запасами вугілля, нафти та газу, не-великими запасами гідроресурсів і значними запасами низькоякісного урану (після очищення уран містить 0,7 % U₂₃₅, а для ядерних реакторів потрібно 4 % U₂₃₅);

• держава змушена купувати енергоносії за цінами, близькими до світових.

Вивчаючи і узагальнюючи досвід у галузі підвищення енергоефективності розвинених країн світу і аналізуючи стан економіки та енергетики нашої держави, можна сформулювати основні завдання на найближчу перспективу для підвищення енергоефективності в Україні:

• проведення реструктуризації енергетичної галузі та побудову її роботи за ринковими законами, що дозволить впровадити конкуренцію на етапах генерування, передачі та розподілу енергії;

• впровадження гнучкої системи тарифів, стимулюючих інновацій і нові науково-технічні рішення;

• приділення більшої уваги вугільній енергетиці;

• здійснення переходу на сумісне виробництво теплової й електричної енергії, що змен-шує витрати первинних енергоносіїв;

• визначення газу приоритетним первинним енергоносієм і створення та впровадження па-рогазотурбінних установок комбінованого і відкритого циклу, що підвищить ККД блоків і вирі-шить проблему маневрових потужностей;

• оптимізацію режимів експлуатації устаткування й агрегатів електростанцій;

• впровадження енергозберігаючих технологій, енергоефективного устаткування, транс-фер найновіших наукових технологій;

• стимулювання розвитку енергетики на не викопних видах палива, виробництва теплової та електричної енергії на основі використання поновлювальних джерел енергії.

Постійною проблемою України є те, що попит на енергоресурси перевищує можливості їх поставки за рахунок місцевих ресурсів. У зв’язку з цим необхідно виділити пріоритетні галузі, де можна досягнути максимального ефекту при мінімальних витратах і зусиллях. Для визна-чення таких галузей доцільно провести аналіз кількісних і якісних показників ефективності ви-користання енергії.

Перший крок на шляху визначення пріоритетних напрямів енергозбереження полягає в проведенні аналізу кількісних показників ефективності використання енергії в конкретних секторах економіки України.

Наприклад, у транспорті, комунальному господарстві, сфері послуг, будівельному секторі.

Транспорт (біля 30% всієї споживаної енергії припадає на нього) сьогодні є другорядною галуззю. Однак вона швидко розвивається. Енергозбереження в цій галузі можна досягнути шляхом покращення конструкції і пристроїв, які забезпечують оптимізацію режимів роботи транспорту, а також силового електронного устаткування на залізничному транспорті. Крім то-го, важливим є покращення роботи громадського транспорту, що приведе до зменшення рівня використання автомобілів, які є у власному користуванні.

Сектор споживання в комунальному господарстві та у сфері послуг дуже різноманіт-ний і складається з великої кількості індивідуальних споживачів.

Житлово-комунальне господарство України посідає третє місце після металургійної та хі-мічної промисловості за обсягами споживання енергоносіїв і перше місце – за споживання теп-ла. Водночас технічний стан існуючого обладнання підприємств ЖКГ значно погіршився.

Термін експлуатації більше половини котелень, де використовуються малоефективні та застарілі котли з коефіцієнтом корисної дії (ККД) менше 82 %, перевищує 20 років. Понад 3000 км (14 %) теплових мереж перебуває в аварійному стані, а понад 7600 км (35 %) – заморти-зовано. На багатьох теплових пунктах експлуатуються застарілі кожухотрубні водопідігрівачі з низьким коефіцієнтом теплопередачі. В загальному, непродуктивні витрати теплової енергії ся-гають 30%.

Технічний стан підприємств водопровідно-каналізаційного господарства теж вкрай неза-довільний. На сьогодні в аварійному стані перебуває 29,3 тис. км або 25% від загальної довжи-ни мереж. У четвертої частини водопровідних очисних споруд і мереж (у вартісному виражен-ні) і у кожної п'ятої насосної станції закінчився термін амортизації, а 40% насосних агрегатів потребує заміни.

Серед головних чинників, які суттєво вплинули на ситуацію, що склалася у житлово-ко-мунальному господарстві України, необхідно відзначити такі:

• загальнодержавна економічна криза;

• низька платоспроможність промислових підприємств і населення;

• недосконалість існуючої в Україні системи тарифів і розрахунків населення за користу-вання водою і тепловою енергією;

• недосконале законодавство України, що зводить нанівець економічні стимули впровад-ження заходів із підвищення енергоефективності та енергозбереження;

• затримки з оплатою спожитих енергоносіїв і списання енергетичних боргів;

• надмірна централізація теплопостачання, експлуатація малоефективного та спрацьовано-го устаткування;

• незбалансованість ринку енергоефективного устаткування та енергосервісних послуг.

Отже, розглянута проблема має три грані: енергозбереження – економіка – екологія.

Мета енергоресурсоощадної політики в житлово-комунальному господарстві – це скоро-чення витрат на утримання та експлуатацію житла і, відповідно, пом'якшення для населення процесу реформування системи оплати житла і комунальних послуг під час переходу галузі на режим беззбиткового функціонування.

Будинки всіх типів є найбільшими споживачами енергії (близько 30­-40%). За рівнем споживання енергоресурсів з ними може зрівнятися тільки промисловий сектор.

За оцінками як вітчизняних, так і закордонних експертів, потенціал економії електро-енергії в будинках і спорудах дорівнює 30-40%, а теплової енергії – близько 50%. Витрати теп-лової енергії будинком, а також потенціал енергозбереження має наступний розподіл: зовнішні стіни – 30% (потенціал 50%); вікна – 35% (потенціал 50 %); вентиляція – 15% (потенціал 50%); гаряча вода – 10% (потенціал 30%); дах, підлога – 8% (потенціал 50%); трубопроводи, арматура – 2% (потенціал 5%).

Отже, основне споживання пов'язане з опаленням будинків в наслідок теплових втрат че-рез вікна, стіни, дах, підлогу.

Економія витрати ресурсів і зниження тепловтрат може бути досягнуто в системах тепло-постачання, опалення, вентиляції і кондиціонування повітря.

Заходи в цьому напрямі можна поділити на чотири групи:

• організація обліку і контролю за використанням енергоносіїв;

• об'ємно-планувальні, будівельно-конструкторські заходи щодо енергозбереженню;

• енергозбереження шляхом удосконалення систем і їх елементів;

• енергозбереження утилізацією природного тепла та холоду, використанням вторинних енергоресурсів.

Вирішення цього завдання пов'язане із здійсненням комплексу інженерно-технічних захо-дів, а саме:

• збільшення термічного опору огороджувальних конструкцій будинків, та їх теплова ізо-ляція;

• модернізація систем тепло- та водопостачання;

• використання нетрадиційних джерел енергії;

• облік і регулювання споживання енергоресурсів і води.

Створення економічного, правового й організаційного механізму енерго- та ресурсозбе-реження в ЖКГ повинно проводитися в таких напрямах.