Розділ і. Військова політика Стародавнього Єгипту

Армія в Давньому Єгипті пройшла довгий шлях розвитку. Це пов'язано з тим, що єгиптяни - не були войовничим народом. Вони, перш за все мирні хлібороби.

У період Стародавнього царства держава не могла мати єдину постійну армію, тому що не було єдності в самій державі. Єгипет складався з окремих незалежних областей - номів. Роздрібнене держава постійно перебувало у стані небезпеки, в той час як кожен окремий ном мав власний озброєний загін - міліцію. Такий загін, як правило, очолювався цивільним чиновником, який не мав спеціальної військової підготовки. Класу спеціальних офіцерів не існувало. Великі храмові маєтку теж могли мати подібні загони.

У разі війни - напади на кордони держави ворожих племен, кожен ном поставляв в збірне військо свої загони. Командування найчастіше доручалося якому-небудь здатному чиновнику. Війна не була особливим заняттям для єгиптян. Військові дії зводилися до оборони кордонів або до хижацьким грабіжницьким набігам на сусідні племена. У подібних експедиціях могли брати участь окремі номів або храмові військові загони. Природно, видобуток зосереджувалася в руках номархов і жрецтва, вплив яких неухильно зростало і фараони, не маючи своєї військової сили, повинні були миритися з цим.

Проте вже на початку Середнього царства фараони намагаються оточити себе людьми відданими і лояльними. Багато чиновників вибираються з найближчого оточення правителя. Виникає клас військової почту фараона, його охоронців. Ці загони складалися з професійних солдатів, розквартированих по 100 чоловік в палаці і фортецях по всій території Єгипту від Нубії до кордонів Азії. Вони утворили ядро постійної армії, хоча тоді ще були, дуже нечисленні і головним завданням їх була охорона правителя. Начальники їх були за походженням вище середнього класу.

Під час війни армія, як і раніше, складалася з загонів різних номів, очолюваних номархами. У мирний час ці люди залучалися до громадських робіт, тобто професійних солдатів майже не було, тому що вся війна зводилася до ряду погано організованих хижацьких набігів, що свідчить про не войовничому настрої єгиптян.

У період Середнього царства єгипетські правителі вже не задовольняються періодичними набігами на сусідні племена. Вони прагнуть не лише захопити ці території, а й утримати їх у себе з метою отримання постійного доходу. Контролювати захоплені території повинні були прикордонні фортеці, що охороняються гарнізонами. Перші фортеці в Нубії та Куше були побудовані легендарним Сенусертом III, з яким пов'язують перші іноземні завоювання єгиптян. Але охороняти кордони, не маючи постійної армії, було неможливо. Але війна все ще не була спеціальним заняттям в Єгипті. Тільки після падіння Середнього царства і майже 100-річного панування кочових азіатських племен - гіксосів, єгиптяни навчилися воювати по-справжньому. Вигнання гіксосів і бажання фараона утримати владу в своїх руках стало важливим етапом в утворенні постійної єгипетської армії.

Остаточно регулярну армію сформував фараон Яхмос I, засновник Єгипетської Імперії в період Нового царства. Завдяки тривалим війнам і облог Єгипет став військовою державою. Протистояння гіксосам і кампанії в Азії дозволили єгиптянам вивчити військову справу. У цей період "професія" воїна стала найбільш затребуваною. Зрозумівши, які багатства можна добути шляхом війни, ніколи не войовничі єгиптяни тепер прагнули потрапити в армію. Адміністративні чиновники тепер ставали воєначальниками. Військова справа стало престижним.

Отже, можна зробити висновок, що передумовами створення постійної армії в Давньому Єгипті стало спочатку прагнення фараона забезпечити собі безпеку, оточити себе відданими людьми і зменшити вплив номархов. Пізніше, зрозумівши, що набагато вигідніше регулярно отримувати данину з завойованих територій, що періодично, шляхом погано організованих набігів, захоплювати необхідні ресурси, фараони поступово формують більш менш постійні військові загони і гарнізони для охорони кордонів.

Але основною причиною виникнення регулярної армії є прагнення єгиптян до багатства і розкоші шляхом військових завоювань, які сформувалися у не войовничого народу в період визвольної боротьби з гіксосами (XVII - XVI ст. В. До н. Е..), Войовничі звичаї, яких навчили єгиптян інакше ставитися до війни.

Єдиним родом постійного єгипетського війська, що почав складатися ще в період Середнього царства, була піхота. Пізніше з'явився флот і загони колісничних.

"На озброєнні воїнів Стародавнього царства були: булава з кам'яним наконечником, бойова сокира з міді, спис з кам'яним наконечником, кинджал з каменя або міді. У більш ранній період широко застосовувався бумеранг. В якості захисного зброї воїни мали дерев'яний щит, обтягнутий хутром". "При штурмі фортець єгиптяни застосовували штурмові драбини з дерев'яними дисковими коліщатками, облегчавшими їх установку і пересування уздовж кріпосних стін. Пролом у фортечних мурах пробивали великими ломами". Вже в Древньому царстві у єгиптян були гребні кораблі з вітрилами. Був створений флот - один у Верхньому Єгипті, а інший - в Нижньому.

Озброєння єгипетських воїнів Середнього царства в порівнянні з минулим періодом дещо покращилося, в результаті вдосконалення способів обробки металів. Списи і стріли тепер виготовлялися з бронзи. "З'явився посилений лук, який підвищував дальність польоту стріли й точність її потрапляння. Стріли мали наконечники різної форми і оперення; довжина їх коливалася від 55 до 100 см. Звичайне для Стародавнього Сходу стріли з листоподібні наконечником, спочатку кремінним, а потім мідним та бронзовим, були менш ефективною зброєю, ніж введені скіфами у 2 чверті VII століття до н. е.. стріли з гранчастим наконечником - кістяним або бронзовим. Прицільний постріл з лука, дистанція польоту бумеранга і метального списа були приблизно однакові: 150-180 м; найкраща влучність бумеранга і метальної списи досягалася на дистанції в 50 м. Щит, оббитий хутром, заввишки в половину людського зросту продовжував залишатися єдиним захисним спорядженням". У Середньому царстві з'являються підрозділи однаково озброєних вояків - копейщиков і лучників.

Довгий час зброя не удосконалювалося - у цьому не було потреби. Копій, мечів і луків було достатньо, щоб приборкувати сусідять дикі племена. Значні нововведення з'являються в період панування гіксосів. Єгиптяни багато чому навчилися у войовничих кочовиків - вони освоюють нові для них способи виготовлення зброї, удосконалюють технології виготовлення зброї з бронзи. З'являється й інше нововведення - тепер в колісниці впрягаються наведені кочівниками коні, що згодом допомагає їм здобути ряд перемог. Таким чином, можна сказати, що єгиптяни вигнали гіксосів за допомогою їх же зброї.

З появою найманців змінюється не тільки склад війська, але і його озброєння. Більшість найманців, будучи професійними воїнами, воліють користуватися своєю власною зброєю. Це означає появу розмаїття озброєння.

Основа єгипетського війська - як і раніше піхота, що складалася з загонів лучників, пращників, копейщиков і воїнів з мечами. Під час походу військо поділялося на кілька загонів, які рухалися колонами. Попереду висилалась розвідка.

Зупиняючись, єгиптяни влаштовували укріплений табір з щитів. "При штурмі міст вони застосовували побудова, зване черепахою (навіс з щитів, що прикривав воїнів зверху), таран, вінею (низький навіс з виноградних лоз, покритих дерном для захисту воїнів при облогових роботах) і штурмову драбину".

Відомо, що під час походів, воїнів іноді перекидали до місця битви з місць постійного розташування на вантажних річкових суднах.

Тактика ведення бою у єгиптян була досить різноманітною. Битва велася в основному на суші, іноді на воді. Відомі випадки, коли битва велася й на морі і на суші одночасно. У бою, особливо в період Нового царства, стали широко застосовуватися загони колісничих, але піхота все ж таки була більш поширена.

Основною здобиччю єгиптян були раби. Також високо цінувалися "трофеї" - руки, відрубані у повержених ворогів.

В якості додаткової робочої сили використовувалися далеко не всі полонені, а майже виключно азіати. Полонені морські пірати - шердани - можливо, це з далекої Сардинії - часто ставали царськими охоронцями. Лівійці та ефіопи залучалися в єгипетське військо, мабуть, спочатку лише у допоміжні загони.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що до гіксосского завоювання озброєння воїна було досить простим. Воно вдосконалюється з приходом кочівників. Більш багатим стає не тільки арсенал зброї, а й військовий досвід самих єгиптян. З появою коней, нових видів зброї, вдосконалюється і тактика ведення бою.