Висновки
Вперше постійне військо починає формуватися в епоху Стародавнього Царства. За свою службу воїни отримували земельні наділи. Основною зброєю був простий лук і стріли, екіпірування також могло складатися з булави, мідної бойової сокири, списи з кам'яним наконечником, кинджала з каменю або міді, дерев'яного щита, обтягнутого шкірою і шкіряного шолома. Єдиним родом сухопутних військ була піхота. Військо складалося з ополчення і нубійських допоміжних загонів. Уже в цей період застосовувалися побудови шеренгами. При штурмі фортець застосовувалися штурмові драбини, а проломи у стінах пробивалися ломами.
За часів Середнього Царства озброєння воїна було кілька покращено: нові луки були більш досконалими, дальність польоту стріли збільшувалася до 150-180 м, підвищувалася точність стрільби. Була змінена організація війська, з'явилися спеціалізовані загони, що складалися, наприклад, тільки з лучників або списоносців. Підрозділи тепер мали певну чисельність: 6, 40, 60, 100, 400, 600 воїнів, загони ж налічували 2, 3 і 10 тисяч солдат. Військо набиралося шляхом заклику молоді, з віком що поверталася до мирного життя. Єгипетське військо посилювалося іноземними частинами. Потужною зброєю ставали фортеці. Гіксоси, які захопили владу в Нижньому Єгипті в середині XVII в. до н. е., познайомили єгиптян з бойовою колісницею.
У Новому Царстві армія стає регулярною і кастовою. Велика частина воїнів тепер була озброєна прямими або серпоподібними мечами, тепер не тільки колючими, на відміну від кинджалів армії Середнього Царства. Крім шолома в якості захисту застосовувався шкіряний панцир з бронзовими пластинами. Царські охоронці, шердани носили своєрідні шоломи і мали круглі щити, в той час як єгипетські були внизу прямокутними, а вгорі — округлими, і широкі довгі мечі. Зброя була державною, бо в мирний час вона зберігалося на складах. Хоча основні сили і раніше становила піхота, бойові колісниці стали грати більш важливу роль.
Колісничне військо в Новому Царстві складало головну ударну силу єгиптян. На колісниці стояли два воїна, один з яких був візником, а інший зазвичай стрільцем.
В поході військо ділилося на кілька загонів, що рухалися колонами. Основною військовий одиницею був підрозділ, що мало власний стяг і складався з 200 воїнів. При облозі застосовувалося побудова «черепахою», коли зверху воїнів прикривали щити.
В єгипетському війську цього періоду служило багато іноземних найманців. Так в другу половину XVIII династії нубійці становили мало не основну частину сил, що стояли в мирний час в Сирії і Палестині. Фортеці на кордонах царства також заселялися іноземними воїнами. Серед охоронців Аменхотепа IV були сирійці, лівійці і нубійці. Ззагін, посланий до Сирії-Палестину проти «заколотників», складався з 1900 єгиптян, 520 шерданів, 1600 лівійців одного племені і 100 лівійців іншого і 800 нубійців.
Єгипетські воєначальники Нового Царства проявили себе хорошими полководцями, наприклад, перед битвою при Мегіддо, відмовившись від переходу через гори по тісному ущелині, на виду у ворога. Злагоджені руху окремих з'єднань врятували єгиптян у вирішальній битві під Кадешом з військами царства Хеттів в правління Рамсеса II. Якщо армія Тутмоса III ще погано справлялася з укріпленими містами, то Рамсес II захоплював сиро-палестинські фортеці без особливих ускладнень.