4. Соціальна мобільність

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, тобто в суспільстві, між його різними рівнями і позиціями. Для його характеристики американський соціолог російського походження П. Сорокін ввів у 1927 р. поняття мобільність, хоча це явище було відоме і цікавило людство з давніх-давен (Попелюшка і т.д).

Соціальна мобільність – це процес переміщення індивідів між функціонально та ієрархічно організованими елементами соціальної структури.

Соціальна мобільність поділяється на міжпоколінну і внутрішньопоколінну, та на горизонтальну і вертикальну.

Міжпоколінна мобільність передбачає, що діти досягають більш високої соціальної позиції або опускаються на більш низьку сходинку, ніж їх батьки.

Внутрішньопоколінна мобільність має місце там, де один той самий індивід, поза порівняння з батьками, протягом життя декілька разів змінює соціальні позиції. Іншими словами вона називається соціальною кар’єрою.

Горизонтальна мобільність являє собою переміщення в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, тобто розташованих на однаковому рівні (зміна віросповідання, громадянства, сім’ї, професії, політичної орієнтації) і не призводить до зміни класової належності. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність – переміщення з одного місця в інше при збереженні попереднього статусу. Якщо до зміни місця проживання додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію. Особливе місце належить таким явищам, як трудова міграція, вимушена міграція (біженці) тощо.

Вертикальна мобільність являє собою переміщення з однієї страти (верстви, класу) в іншу. В залежності від спрямованості переміщення вертикальну мобільність поділяють на висхідну і низхідну. Зауважимо, що всі бажають підніматися і ніхто не бажає опускатися по соціальній драбині. Тому висхідна мобільність є явищем добровільним, а низхідна – примусовим.

Факторами, які впливають на рівень мобільності в суспільстві, можуть бути стать і вік: молодь і чоловіки більш мобільні; молодим характерна професійна, людям середнього віку – економічна, а похилого віку – політична мобільність; рівень народжуваності, смертності та його щільність: там, де високий рівень народжуваності, населення більш молоде і тому рухоме, і навпаки; перенаселені країни частіше відчувають наслідки еміграції, ніж імміграції; рівень народжуваності у різних класах (здебільшого у багатих менше дітей) створює для вертикальної мобільності той же ефект, що і для горизонтальної мобільності щільність населення в різних країнах; економічне та політичне становище.

У трансформаційних суспільствах (реформи, революції, кризи) вищий рівень соціальної мобільності, тобто індивіду легше пробитися наверх, так як там утворюються „пустоти” і бар’єри між стратами послаблюються. Але коли „пустоти” заповнюються, група закривається, а отже, збільшуються „бар’єри”, посилюється конкуренція, рух наверх уповільнюється, суспільство стає стабільним, рівень соціальної мобільності падає. Настає так зване саморекрутування соціальних верств.

Подібні речі можна побачити і на прикладі формування вищого класу нашого суспільства. Капіталізація пострадянського простору відбулася протягом 1989 – 1994 рр. Вперед вирвалися три групи населення, яка склали клас „нових” (цифри дуже умовні): 70 % - номенклатура (ті, що займали державні посади і мали доступ до розподілу державної власності), 15 % - „криміналітет” (злочинці та підпільні бізнесмени), 15 % - „різночинці” (представники різних груп). Більшість населення „випали в осад”: пенсіонери, діти, багатодітні, бідні, інваліди, інтелігенція, активний період соціалізації якої припав на радянський період і яка засвоїла, що „збагачення аморальне”. З другої половини 1990-х рр. відбувається закриття вищого класу, тобто він створює „систему”, яка працює на нього і не допускає туди сторонніх. Між дном і кришкою „соціального котла” вирують нагріті частки, які являють собою середній клас. Він економічно активний, але політично безправний. Сьогодні, щоб отримати доступ в еліту, необхідні капітали і можливості, яких більшість людей не мають.

У кожному суспільстві існує ряд засобів мобільності індивіда, так звані „соціальні ліфти”, за допомогою яких людина долає стратифікаційні бар’єри і піднімається у вищі верстви. Основним і вирішальним у всі часи „соціальним ліфтом” було багатство, здебільшого успадковане. Тому спершу необхідно звертати увагу на соціальний статус батьків, оскільки він, навіть будучи здобутим, може визначати приписний статус дітей. Більшість людей вже від народження мають відмінність у „стартових можливостях” і вона, в багатьох випадках, є об’єктивною. Зокрема, у синів міністра й фермера вже від народження різні можливості для одержання високих статусів. Зауважимо ще на такий фактор, як конкуренція, який також не сприяє людям із нижчих верств.

Одночасно історія знає багато прикладів, коли можливість переходу у вищі соціальні верстви не визначалася лише родовими ознаками, які базуються на походженні, а багато в чому залежали від самої людини, її активності (темпераменті), рис характеру, ціннісних орієнтацій, творчих здібностей, таланту, релігійності, сили, вольових якостей, привабливості, харизматичності, уміння маніпулювати, пристосовуватися тощо. Звідси виходить поширена у сучасному світі теза про те, що освіта має стати основним „соціальним ліфтом”, а держава має забезпечити рівні „стартові можливості” для усіх своїх громадян. Прибічником такої думки був відомий промисловець А. Нобель, який заповів свої кошти фонду, що виплачує найпрестижніші у науковому світі премії. Проте в реальному житті чинник освіти не є визначальним. Наразі загальноприйнята у сучасному суспільстві точка зору, що для досягнення будь-яких висот у суспільстві треба лише працювати і мати здібності є некоректною.

Мобільні індивіди починають соціалізацію в одному класі, а закінчують в іншому. Вони буквально розриваються між несхожими культурами і стилями життя. Вони не знають, як себе вести, одягатися, розмовляти з точки зору стандартів іншого класу. Часто пристосування до нових умов залишається поверховим. Типовим прикладом є мол’єрівський міщанин у дворянстві.

Ступінь соціальної мобільності використовується як показник рівня відкритості, рухомості суспільства і, навпаки, його закритості, консервативності.

Відкрите суспільство – це суспільство, орієнтоване на набутий статус, має рухливу систему стратифікації і високий рівень соціальної мобільності, тобто допускає вільний перехід людей вверх і вниз по „соціальній драбині”.

Закрите суспільство – це суспільство, орієнтоване на приписний статус, має сталу систему стратифікації і низький рівень соціальної мобільності, тобто доступ до привілейованих груп нових членів обмежений (рабовласницьке, феодальне, кастове).

„Побічним продуктом” соціальної мобільності є поява маргіналів.

Маргінал („людина збоку, на полях”) – це людина, яка відірвалася від одного класу (групи, культури), але не пристала до іншого.

Основу класичної концепції маргінальності заклало вивчення особливостей особистості, яка перебуває на межі різних культур. Дослідження проводилися Чиказькою соціологічною школою. У 1928 р. її голова Р. Парк вперше вжив слово „маргінальна людина”. На його думку, маргінальність виступає результатом інтенсивних процесів соціальної мобільності. При цьому перехід з однієї соціальної позиції в іншу уявляється індивіду як криза. Звідси асоціація маргінальності зі станом „окраїнності”. Р. Парк відмічав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей порівняні з тими, які переживає іммігрант, коли покидає батьківщину, щоб шукати щастя в чужій країні.

Подібну аргументацію наводить і П. Блау, який виділив у своїй системі стратифікації чотири категорії людей:

- стійкі високі (вищий і середній клас);

- стійкі низькі (нижчий клас);

- просуваються нагору;

- просуваються вниз.

Він стверджує, що стійкі високі і низькі статуси в основному інтегровані в своє суспільство і знаходяться в безпеці. Вони дружать сім’ями, мають багато друзів за місцем роботи та проживання. Дві інші категорії людей знаходяться на роздоріжжі. Люди, які просуваються нагору, тобто „із грязі в князі”, встигли втратити старих друзів, але не встигли знайти нових. Тому вони шукають підтримку в сім’ї (шлюбі). Також вони приймають на себе високі зобов’язання, щоб пристосуватися до норм і цінностей більш високого рівня. Іншими словами, вони більш суворі в частині дотримання аристократичних манер і етикету, ніж самі аристократи. Коли люди просуваються вниз, іншими словами, „із князі в грязі”, вони відчувають себе невдахами зі старими друзями і не шукають нових. До того ж, вони потрапляють у середовище, де немає суворості в дотриманні статусних правил і вірності своїй сім’ї. В результаті ці обидві категорії людей стають маргіналами, хоча з різних причин. Згідно цієї теорії, соціальна мобільність породжує маргіналів. Для нашого суспільства у ХХ ст. характерні дві великі хвилі соціальної мобільності, перша з яких пов’язана з приходом комуністичного ладу, а друга – з його падінням. Під час першої хвилі багато людей піднімалися нагору, багато людей з низів, неосвічених, займали високі соціальні позиції, а під час другої – навпаки, багато людей з високим освітнім рівнем падали на дно соціальної системи.

Загалом маргінальність сприймається як 1) стан в процесі переміщення групи чи індивіда (зміна статусів); 2) характеристика соціальних груп, які знаходяться в особливому маргінальному (окраїнному, проміжному, ізольованому) положенні в соціальній структурі. Категорією маргінали ряд дослідників позначає і людей, які втратили чи добровільно відмовились від зв’язків не лише зі своєю стратою, але й з суспільством в цілому. Це декласовані елементи, люмпен-пролетаріат. Ця група стає „живильним елементом” для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності.

На думку російських соціологів, причинами виникнення маргінальних груп є: перехід суспільства від однієї соціально-економічної системи до іншої, некеровані переміщення великих мас людей внаслідок руйнування стійкої соціальної структури, погіршення матеріального рівня життя населення, девальвація традиційних норм і цінностей.

Маргінальність має і деструктивні, і конструктивні наслідки, наприклад, суїцид і підвищення творчої активності. На думку Т. Шибутані, „у будь-якій культурі найбільші досягнення здійснюються звичайно під час швидких соціальних змін, а багато з великих внесків були зроблені маргінальними людьми”. Все залежить від того, яким буде соціальний і психологічний вихід із ситуації: низхідна чи висхідна мобільність, фрустрація і пригніченість чи творчий підйом і активність”.

Більшість революцій, і це визнано політологами, здійснили люди, які відчували статусну несумісність, маргінали: освічені, але не визнані суспільством; політично дуже впливові, але матеріально небагаті; матеріально дуже багаті, але без політичної влади тощо. У таких випадках проблема з особистої перетворюється на соціальну. Можна згадати багато прикладів з історії: біографії багатьох революціонерів, буржуазні революції, період сучасної трансформації в Україні.

Зауважимо, що багато людей обирали революційний шлях, коли розуміли, що інші шляхи соціальної мобільності для них закриті. У цьому випадку мобільність є необхідною для забезпечення розвитку сучасного суспільства, оскільки відкритий доступ до вищих позицій дозволяє здібним і амбіційним людям залишати нижчі рівні, чим досягається ефект запобіжного клапану, який зменшує ймовірність революційних колективних дій нижчих класів. У випадку України, такі явища, що найбільш активні люди зайняті підприємництвом або працюють за кордоном, певним чином рятують від соціального протистояння.

Проблема маргінальності також полягає в тому, що маргінальне населення, зокрема та частина населення, яка мігрувала з села у місто, виступає носієм групових ідеалів, і потрапивши в чуже середовище, не маючи змоги адаптуватися, постійно знаходиться у стані шоку. Маргінал звичайно перебуває в стадії втрати тих соціокультурних ознак, які його соціалізували як особистість, і одночасно не може їх втратити. У нього утворюється дивних симбіоз ознак. У результаті в нього виникає бажання змінити те середовище, куди він потрапив, виникають різноманітні політичні субкультури.

Семінар 4. Індивід у соціальній структурі

Контрольні питання:

Визначте основні елементи та зрізи соціальної структури/1

Дайте визначення соціальної групи/1

За якими ознаками утворюються соціальні групи?/1

Охарактеризуйте класифікації соціальних груп за ознаками (ідентичностями), розмірами, формальністю, тривалістю існування, важливістю/3

До яких соціальних груп Ви належите?/1

Яку „данину” сплачує суспільство за вигоди спільного життя?/1

Чому, на Вашу думку, у суспільстві завжди був поділ на привілейованих і непривілейованих?/2

Дайте визначення соціальної стратифікації/1

Чому дослідження соціальної стратифікації є однією з найголовніших галузей соціології?/1

У чому полягають особливості стратифікації?/2

Охарактеризуйте типи стратифікаційних систем/2

Розкрийте еволюцію визначення терміну клас/2

Перелічіть класові критерії/1

Як Ви розумієте зміст такого класового критерію як влада?/2

Назвіть 10 найбільш престижних, на Вашу думку, статусів. Поясніть свій вибір/2

Що таке спосіб життя та який його взаємозв’язок із статусними характеристиками?/2

Сформулюйте відомі Вам класові стереотипи та визначте своє ставлення до них/2

Як система цінностей впливає на визначення класової належності?/2

Чи може освіта, на Вашу думку, виступати критерієм стратифікації?/2

Наскільки адекватним є поділ суспільства на три класи? Скільки б класів запропонували Ви?/2

У чому різниця між абсолютною і відносною бідністю?/2

Чому в сучасних розвинених суспільствах існує бідність? Вона є абсолютною чи відносною?/2

Яку теорію пояснення бідності, культурну чи структурну, поділяєте Ви і чому?/3

Щодо соціальної політики, Ви є прибічником лівих чи правих партій? Аргументуйте/2

Світовий банк наголошує на двох цілях своєї діяльності – боротьбі зі злиднями та боротьбі з корупцією. Чи є, на Вашу думку, зв’язок між злиднями та корупцією?/3

Які ознаки вирізняють вищий клас?/2

Охарактеризуйте „середній клас”: склад, цінності, функції/3

Які існують підходи щодо пояснення причин соціальної нерівності?/2

Чому поняття „соціальний інститут” посідає одне з центральних місць у соціології?/1

Дайте визначення соціальному інституту/1

Назвіть головні соціальні інститути/1

Охарактеризуйте функції відомих Вам соціальних інститутів/2

Згідно соціологічних опитувань, 80% українців вважають, що держава має їм гарантувати зайнятість і низькі ціни. Яка Ваша думка з цього приводу?/2

Наведіть приклади соціальних практик/1

У чому полягають основні функції та дисфункції соціальних інститутів в Україні?/3

Продемонструйте багатозначність терміну „соціальна організація” охарактеризуйте її ознаки/2

Наведіть приклади відомих Вам соціальних організацій та охарактеризуйте одну з них/1

Проаналізуйте теорію бюрократії М. Вебера/2

Сформулюйте свої бажання, з якими б Ви звернулися до влади/2

Яким чином простий громадянин може контролювати діяльність влади і чи реально це взагалі?/3

Дайте визначення соціальної мобільності/1

Охарактеризуйте види соціальної мобільності/2

Як, на Вашу думку, треба розглядати міграцію, - як горизонтальну чи вертикальну мобільність?/2

Які фактори впливають на рівень мобільності?/2

Які соціальні бар’єри характерні для сучасної України? Що означає термін „саморекрутування соціальних верств”?/2

У якому суспільстві вища соціальна мобільність – у стабільному чи трансформаційному?/1

Які існують засоби (канали) вертикальної мобільності?/2

У чому різниця між відкритим і закритим суспільством?/2

Чому соціальна мобільність породжує маргіналів?/2

Аргументуйте тезу про позитивний аспект маргінальності/3

Теми есе:

Взаємозв’язок нерівності і несправедливості (Чи є вони тотожні? Чи може нерівність бути справедливою? Чи реально досягнути справедливості у розподілі ресурсів? і т.д.)

А. де Токвіль у книзі „Демократія в Америці” (1835 р.) визначив „рух до рівності”, як одну з головних, „нездоланних” сил перетворення суспільства. Чи погоджуєтесь Ви з цією думкою?

Класи – об’єктивна реальність чи Марксова видумка, їх критерії.

Яка має бути соціальна політика України або що краще – „риба чи вудочка”?

Чи має значення те, як людина увійшла до вищого класу або чи „пахнуть” гроші?”

Чи є в Україні еліта?

Корупція в Україні – злочин, девіація чи соціальний інститут?

Чи є соціальні інститути та організації в Україні функціональними?

Мої „соціальні ліфти”.

ІНДЗ:

Спосіб життя сучасних українців у класовому вимірі.

Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства.

Зробіть порівняльний аналіз пояснення причин соціальної нерівності з позиції різних підходів, акцентуючи на раціональному в кожному з них.

Проблеми формування середнього класу в Україні.

Місце і роль соціальних інститутів та організацій у житті суспільства.

Проблеми функціонування соціальних інститутів у сучасному українському суспільстві.

Охарактеризуйте бюрократичну систему України з позиції теорії бюрократії М. Вебера.

Україна в контексті світових міграційних процесів.

Соціальна мобільність у незалежній Україні та проблема маргінальності.

Формування ринку праці в Україні та його вплив на зміну соціальної структури.

Основна література:

1. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. Учебное пособие. – М., 1996. – 318 с.

2. Симончук Е.В. Средний класс: люди и статусы. – К., 2003. – 464 с.

3. Структурні виміри сучасного суспільства: Навчальний посібник / За ред. Макеєва. – К., 2006. – 372 с.

Додаткова література:

4. Аитов Н.А. Понятие „социальная структура” в современной социологии // СОЦИС. – 1996. - № 8. – С. 36-38.

5. Анурин В.Ф. Проблемы эмпирического измерения социальной стратификации и социальной мобильности // СОЦИС. – 1993. - № 4. – С. 87-97.

6. Анурин В.Ф. Экономическая стратификация: аттитюды и стереотипы сознания // СОЦИС. – 1995. - № 1. – С. 104-115.

7. Арутюнян Ю.В. О трансформации социальной структуры постсоветских наций // СОЦИС. – 1998. - № 4. – С. 57-67.

8. Беляева Л.А. В поисках среднего класса // СОЦИС. – 1999. - № 7. – С. 100-109.

9. Войтович С. Проблема соціальних інститутів в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999. - № 2. – С. 14-20.

10. Голенкова З.Т., Витюк В.В. и др. Становление гражданского общества и социальная стратификация // СОЦИС. – 1995. - № 6. – С. 14-24.

11. Ионин Л.Г. Культура и социальная структура // СОЦИС. – 1996. - № 2. – С. 3-12; № 3. – С. 31-42.

12. Комаров М.С. Социальная стратификация и социальная структура // СОЦИС. – 1992. - № 7. – С. 62-72.

13. Костин В.А., Костина Н.Б. К вопросу об определении понятия „социальная организация” // СОЦИС. – 2001. - № 10.

14. Куценко О.Д. Возвращение классов? Перспективы классового анализа постсоветской реальности // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - № 1. – С. 5-14.

15. Макеєв С. Класовий аналіз у сучасній соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 3. – С. 5-22.

16. Макеєв С. Соціальні інститути: класичне тлумачення й сучасні підходи до вивчення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. - № 4. – С. 5-20.

17. Матусевич В. Соціальний інститут: функція, генеза, структура // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 4. – С. 43-56.

18. Оксамитна С., Бродська С. Соціальний клас як чинник диференціації життєвих шансів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 4. – С. 24-42.

19. Попова І. Ще один універсальний закон бюрократії? (Хабарництво як побічний продукт взаємодії влади і громадян) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. - № 2. – С. 36-52.

20. Прибиткова І. Трудові мігранти у соціальній ієрархії українського суспільства: статусні позиції, цінності, життєві стратегії, стиль і спосіб життя // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. - № 1. – С. 109-124.

21. Симончук О. Робітничий клас в Україні: тренди рекомпозиції структури // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. - № 2. – С. 38-65.

22. Симончук О. Робітничий клас в Україні: хроніка втрат // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 4. – С. 5-25.

23. Фенько А.Б. Туризм как показатель социального статуса // СОЦИС. – 2007. - № 2. – С. 125-131.

24. Харченко Н. Порівняння методологічних підходів до вимірювання рівня бідності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - № 3. – С. 86-99.

25. Штомпка П. Понятие социальной структуры: попытка обобщения // СОЦИС. – 2001. - № 9. – С.3-13.

26. Шульга М. Етапи становлення політичної еліти в Україні в роки незалежності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. - № 4. – С. 24-37.