29. Загальна характеристика засобів спілкування

Основним засобом комунікації, властивим тільки людині, є мова. Разом з тим люди передають одна одній інформацію, використовуючи не тільки слова, але й безліч інших засобів, серед яких — жести, міміка, пози, одяг, зачіска, навіть предмети, що оточують їх (дизайн кімнати, квартира, машина). Те, чим людина захоплюється, як вона говорить, як поводиться — усе це є також певним видом повідомлень, що мають назву «невербальні повідом­лення», чи невербальна комунікація.

Невербальні повідомлення можуть передаватися за допомогою:

·                    виразних рухів тіла, так званої експресивної поведінки особистості (міміка, жести, пози і т. ін.);

·                    звукового оформлення мови (висота, голосність, швидкість, ритмічність і ін.);

·                    певним чином організованого простору, що оточує людину, і який ця людина може контролювати, змінювати;

·                    візуального контакту;

·                    використання матеріальних предметів, що мають символічне значення.

Таким чином, розрізняють вербальну комунікацію (що використовує мову як знакову систему) і невербальну комунікацію (де використовуються різні немовні знакові системи).Вербальна комунікація як знакову систему використовує мову. Мова є найуніверсальнішим засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мови найменше втрачається зміст повідомлення.

Невербальна комунікація являє собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їхню інтерпретацію.

Невербальна комунікація надає тим, хто спілкується, велику кількість додаткової інформації, яку вони в принципі не можуть отримати по вербальних каналах спілкування. По-перше, це інформація про особистість комунікатора, що свідчить про темперамент людини, її емоційний стан в даній ситуації, самооцінку і «Я»-концепцію, особистісні властивості та якості, соціальний статус, комунікативну компетентність і т. ін.

По-друге, це інформація про ставлення учасників комунікації один до одного, що визначає бажаний рівень спілкування (соціальна й емоційна близькість або віддаленість), характер чи тип відносин (домінування/залежність, симпатія/неприхильність) і динаміку взаємин (прагнення підтримувати спілкування, припинити його, конфліктувати і т. ін.).

По-третє, це інформація про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що дозволяє їм регулювати взаємодію. Вона містить інформацію про зануреність в дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або прагнення вийти з неї (нервозність, нетерпіння).

Невербальна і вербальна комунікація, супроводжуючи одна одну, знаходяться у складній взаємодії.

Розходження між вербальною і невербальною комунікацією можна представити таким чином (табл. 1):

Таблиця 1

Невербальна комунікація	Вербальна комунікація
1. Обмін повідомленнями про те, що відбувається «тут і зараз», у рамках конкретної ситуації, з людьми, що вступають у безпосередню взаємодію.	1. Обмін повідомленнями, що можуть існувати окремо від людини, яка передає їх (наприклад, у переказі або у вигляді тексту); дозволяють інформувати про відсутні предмети чи явища.
2. Невербальне повідомлення важко розкласти на окремі одиниці; їхнє ядро складають різні рухи тіла, обличчя, голосу, просторових переміщень і т. ін.	2. Складові елементи вербального повідомлення (букви, слова, речення, фрази) чітко відділені один від одного, їхнє співвідношення підпорядковане певним правилам.
3. Невербальна поведінка спонтанна, довільні рухи переважають над контрольованими, неусвідомлені над усвідомленими.	3. Вербальні висловлення в значній мірі усвідомлені, їх легше піддати аналізу, оцінити, зрозуміти, проконтролювати.
4. Невербальну мову люди, як правило, засвоюють самі спостереженням, копіюванням, наслідуванням.	4. Говорити дітей вчать спеціально, родина і суспільство приділяють цьому досить багато сил і часу.