2. Особливості, принципи та функції моральної культури юриста.

Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії, що релігія - основа моралі. Як відомо, І. Кант вка­зував на існування абсолютного Духу, абсолютних та віднос­них норм, існування вищої й елементарної етики.

Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиція­ми, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії - християнства - людство дістало змогу «впорядкува­ти» свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'яви­лися християнська мораль і християнська етика. Можна ска­зати, що виникли релігійні норми, які не тільки охопили своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділи дум­ками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з релігійних норм.

Моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, прак­тично-дійові).

Абсолютні моральні норми (аб­солютна мораль) - ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням всього людства. Вони віддзеркалюють закони Всесвіту, розуміння норм природного права тощо. Ці моральні норми безальтернативні.

Відносні (елементарні, практично-дійові) мо­ральні норми - створюються людиною на основі розуміння кожною конкретною людиною добра і зла, спрямованості і несправедливості, честі, гідно­сті тощо.

У таких нормах відображаються досвід людини, переконання, соці­альне становище тощо. По суті, вони є реалізацією абсолют­ної моралі у фактичному суспільному житті людини з пев­ною їх корекцією.

Відносні моральні норми, хоча й спрямовані на персоналії, проте є альтернативними. А це спричиняє різну оцінку за вчинені дії як з боку окремих людей, так і суспільства в ці­лому. Тому виникає проблема вибору критерію моральної оцінки.

У зв'язку з цим щодо відносної моралі можна допустити існування щонайменше двох сфер: духовно-допустимої й духовно-недопустимої або абсолютно-допустимої та абсо­лютно-недопустимої. Справа у тому, що елементарні мо­ральні норми - це еволюційне творіння людського розуму, а отже, може спрямовуватися як у бік абсолютної духовності, так і бездуховності. Норми, які не суперечать абсолютним моральним нормам, є духовно-допустимими, а ті, що супе­речать, - духовно-недопустимими. На основі цього й вини­кає позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль — за­гальнолюдська цінність як суспільна вартість людського ви­твору (звичайно у бік добра). Негативна мораль - також людський витвір, але цінністю її назвати важко.

Ступінь моральності у кожної людини різний і зале­жить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розу­міння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у щоден­ному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність - службовий обов'язок. Це означає, що фахівець повинен володіти не тільки високою правовою, а й моральною культурою як загальнолюдською вартістю. При­чому обидві культури органічно пов'язані між собою.

Моральна культура правника як частина духовної куль­тури суспільства поєднує високу моральну свідомість й культуру поведінки. Моральна свідомість, зрозуміло, ґрун­тується на законах добра й справедливості, за якими має жи­ти суспільство. Юрист, як відомо, виступає державним слу­жбовцем, до нього з надією звертаються громадяни при розв'язанні правових питань, у регулюванні суспільних від­носин. Цю місію практично ніхто інший не виконає, а тому моральна свідомість правника має бути провідною для його правової, економічної, національної, політичної, інформацій­ної та іншої культури.

Культура поведінки юриста повинна відповідати його ви­сокій моральній свідомості. Маємо на увазі не лише служ­бову, а й побутову поведінку. Правник завжди й скрізь має бути носієм морально-правових норм, виступати твор­цем нових моральних цінностей у праві, пропагувати й доводити на власному при­кладі, що будувати життя треба за мо­ральними законами.

Дуже важливим й масштабним є поняття «моральна культура особи». Моральна культура характеризує особис­тість з погляду її цілісного морального розвитку, свідомості й поведінки, а також відображає сукупність моральних якос­тей, притаманних людям певного суспільства, класу, профе­сії, які свідчать про рівень їхньої моральної свідомості та поведінки. Поширена думка, що моральна культура особи акумулює знання моральних норм, почуття, переконання, потреби, моральні якості й навички поведінки, етичні норми, які виявляються у відносинах з іншими людьми та ін. Але при цьому дослідники не враховують джерел моралі та ви­щих моральних норм, які існують у людській свідомості.

Моральна культура юриста, вважаємо, повинна функціо­нувати за принципом випередження суспільного розвитку (стану моральної культури), а не збігатися з моральною культурою суспільства.

Моральна культура юриста — це резуль­тат становлення власної гармонії: між до­сягнутим максимальним рівнем вищої моральності й активним використанням моральних норм у правовій діяльності. Власна гармонія — насамперед моральна, яку правник сам «конструює», причому створення гармонії має динамічний та ім­перативний характер.

Щоб повніше осягнути моральну культуру правника, роз­глянемо необхідність створення моральної гармонії у таких позиціях: особа юриста, службова діяльність, прийняття рі­шення.

Моральна позиція юриста передбачає такі варіанти: сві­домість-почуття, свідомість-поведінка, почуття- пове­дінка, свідомість - дія. Перший рівень (свідомість -почут­тя) характеризується можливістю наблизити власне почуття до рівня свідомості у моральному полі. Тут фактично «бу­дується» умовна стартова готовність юриста до певної по­ведінки.

Особливістю другого рівня градації (свідомість - пове­дінка) є фактичний перехід від моральної свідомості до мо­ральної поведінки. Ще Гегель зазначав, що «справжній мо­ральний стан є свідомість, яка скоює вчинки». У цьому ви­падку моральна сутність юриста визначається як фактична дія: перетворення ідей вищої моралі безпосередньо у прак­тику власного життя особи. Моральне почуття може при цьому «спрацювати», отримати незначний «дотик» чи взага­лі бути не «враженим». Це залежить від того, чи людина за­мислюється над тією чи іншою моральною проблемою, чи ні. Зрозуміло, що надто тривале вагання може негативно по­значитися на моральній вартості поведінки, оскільки затра­чається час на певне зважування.

Найбільш реальним і традиційним є третій рівень (почут­тя - поведінка), на якому моральна поведінка випливає із морального почуття. Це означає, що вже відбулася певна «трансформація» свідомості у почуття, виробився намір дія­ти. Як правило, схема «почуття-поведінка» ніколи не під­водить. Головне, щоб «спрацювала» воля, яка є рушійною силою у схваленій суспільством поведінці юриста.

Кожна з трьох позицій, що розглядаються, має свою гар­монію, свою цінність. Це свідчить про те, що моральна по­ведінка особи є результатом її вищої моральної свідомості й почуттів.

Гармонія у правовому спілкуванні досить яскраво демон­струє рівень моральної культури юриста. Фактично відбува­ється діалог між моральністю юриста і співрозмовника (діа­лог людських моральностей). Правове спілкування стає спо­собом вираження внутрішнього морального змісту юриста у його зовнішніх виявах, оскільки у цьому випадку мораль не зовсім підвладна імперативам, повелінням. Тут виявляться почуття, без яких спілкування практично неможливе, і схема «почуття - поведінка» буде ефективною. А зміст моральної гармонії полягатиме в умінні юриста викликати у співрозмо­вника зворотну позитивну реакцію, необхідну для вирішення юридичної справи.

Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У цьому випадку юридичній діяльності властивий ще один вид контролю - моральний, який походить від ду­ховного. У цьому переконують ті принципи, на яких грунту­ється моральна культура юриста, а саме: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, свідомість пробачення, тер­плячість, толерантність, дія за власним сумлінням, переко­нання.

Принципи моральної культури юриста:

1. принцип моральних чеснот. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих мораль­них чеснот сприяє тому, що держава мо­рально зміцнюється. Існує думка, що одні мораль­ні чесноти (віра, надія, любов) дані людині природою, а інші (мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стри­маність) набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов'язково має й моральну орієнтацію.

2. принцип ненасильства – тобто наявність альтернативності вибору. Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав'язувати своїх поглядів. Цей принцип стає осо­бливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особ­ливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це мораль­не й духовне насильство.

3. принцип безкорис­ливості – юридична діяльність покликана відновлювати при­родну гармонію у правових відносинах, пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов'язок не розрахо­ваний на позитивну оцінку від людей за особливі старання, прояви милосерддя, творіння добрих справ. Цінність мо­ральної культури полягає саме у безкорисливості дії, без розрахунку навіть на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання.

4. анонімність – йдеться про творіння добра без зайвого афішування добро­чинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління. Це одна із ознак справжнього по­кликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески», коли найціннішою є істина.

5. принцип безадресності – подібний зазмістом попередньому і полягає в тому, що головним є прагнення творити добро, не­залежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистими, щоб утверджувалося загальне благо.

6. свідомість пробачення - посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юри­дичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини і розпо­чинається людське у людині, виявляється її моральна свідо­мість. При цьому вибачення не повинно зводитися до авто­матизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне зло, що підкре­слюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права.

7. принцип терпіння і толе­рантності випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона ви­конує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призна­ченням кожної людини для юриста є недопустимим. Правник повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочин­цем чи потерпілим. Правник мусить вміти змиритися з фак­тичним становищем кожної людини, виробити у собі терп­лячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло.

8. принцип дії за власним сумлінням – означає, що юрист спирається на мо­ральні норми, закріплені у законах. Так, у частині 3 ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконан­ням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вби­рає у себе як сумління, так і моральне почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б принцип дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній сві­домості. Хоча деякою мірою це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою ймовірністю та гармонійністю. Проте слід зауважити, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини, зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути до внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане з певними моральними переживаннями.

9. принцип переконання - постійно актуальним у моральній культурі юриста пе­реконанням є: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра. Саме на такому моральному принципові грунтується професійна діяльність правоохоронця.

Серед функцій моральної культури юриста можна виділити такі:

1. вироблення поваги до позитивного права,

2. створення механізму правомірної поведінки у юридичній дія­льності,

3. формування ступеня усвідомлення власних мораль­них помилок і шляхів їх виправлення,

4. розуміння величі людини та вартості її життя,

5. запобігання порушенню гармонії між духовним і матеріальним,

6. віддача всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку.

Незважаючи на первинність моралі щодо позитивного права, юрист як особа високої культури повинен надавати перевагу конституційним, державним законам, оскільки во­ни мають офіційну суспільну вагу.

Якщо йдеться про створення механізму правомірної по­ведінки юриста, то розуміється не стільки недопущення по­рушення закону, скільки наявність життєвих умов, які мо­жуть спонукати його до неефективного використання цього механізму. Ця функція моральної культури примушує юрис­та до таких дій, які б не суперечили нормам ні позитивного, ні природного права. У цьому випадку механізмом форму­вання правомірної поведінки виступають сумління, розсуд­ливість. Висока моральна культура забезпечує розв'язання складних питань правовим шляхом.

Моральна культура дає змогу юристові усвідомити власні помилки та виробити шляхи їх виправлення, відчути свою моральну відповідальність перед народом, перед кожним громадянином, пам'ятаючи про «кредит довір'я» йому та про необхідність відстоювати правду.

Суперечність між високою моральністю та мораллю - це суперечність між ідеалом і реальністю, належним й існую­чим, зовнішнім та внутрішнім, словами і правами. Ми лише наголосимо, що саме високий рівень моральної культури дає змогу юристові звести до мінімуму різницю між власною високою моральністю і реально існуючою у професійній практиці мораллю.

Відомо, що юридична діяльність спрямована на вирішен­ня різних правових ситуацій. Проте саме моральна культура допомагає правникові зрозуміти, що людина - це унікальне творіння природи. Юрист повинен мати чималий запас лю­бові до людей, усвідомлювати неповторність кожної особис­тості, створювати найсприятливіші юридичні умови для за­хисту найціннішого - життя людини.

Моральна культура юриста орієнтує на те, щоб у профе­сійній діяльності запобігти дисгармонії між духовним і ма­теріальним. Зазвичай кожен злочин спрямовується на задо­волення матеріальних потреб, спустошуючи тим самим ду­шу. Завдання моральної культури юриста полягає в тому, щоб заповнити цей вакуум моральними цінностями.

Важливою ознакою моральної культури, її функцією є повна віддача здібностей, таланту, покликання, любові й енергії для забезпечення цивілізованого правопорядку в дер­жаві. Суспільство вимагає юридичного забезпечення функ­ціонування моральних норм, тому юрист зобов'язаний по­стійно самовдосконалюватися. Як справжній учитель віддає своє серце дітям, так і юрист віддає силу свого таланту лю­дям незалежно від того, кого він захищає.

Якщо діяльність правоохоронця здійснюється згідно з вимогами високої моральності, то його погляди мають право на реальне втілення, а це сприяє прогресові у правовому ре­гулюванні. Зосереджуючись на реалізації власних прогреси­вних поглядів, юрист не повинен боятися бути «білою воро­ною», не повинен відмовлятися від власних поглядів, якщо він переконаний у своїй правоті, а діяти за покликом сумлін­ня, згідно з морально-духовними переконаннями. Інколи не­правомірні дії юриста в минулому стримують його від рішу­чої зміни своєї професійної поведінки у позитивному напря­мі. Однак належний рівень моральної культури завжди дає змогу юристові, хоча і з запізненням, але змінити свої погля­ди в бік добра. А це - запорука цивілізованого правопорядку.

Висновок: Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє ве­лику роль у юридичній діяльності. Образно кажучи, це той «робочий кінь», який бере увесь тягар на себе і з усіх сил тягне воза упродовж життя, оскільки саме для цього призна­чений. Складність правової діяльності може деколи викликати у юриста бажання не втручатися у ті чи інші правові ситуації. Подолати розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи інша функція моральної культури, завдяки якій завжди з'являється надія на вихід з будь-якого становища. Тобто в цілому функції моральної культури сприяють формуванню волі та духу, що вкрай необхідні для успішної професійної діяльності.