3. Естетична культура юриста.

Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О.Г. Баумгартен. Нині існує багато ви­значень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з понят­тям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Ес­тетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Загалом - це естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприйман­ня, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Ес­тетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприй­мання через зір, слух, дотик, що є первинним у пізнанні. Естетичне сприймання, естетичне почуття - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру лю­дини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Ре­зультатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Основними естетичними категоріями є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення. Краса має свої закони: дія­ти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей ін­ших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці - Природі. Зрозу­міло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомос­ті, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукуп­ність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, спо­соби і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Естетична культура юриста-практика — це система естетич­них почуттів, знань, умінь і навичок, що виражають ступінь оволо­діння прекрасним і виявляються в поведінці юриста під час вико­нання своїх професійних повноважень.

Зміст естетичної культури юриста-практика складається з двох аспектів:

1. теоретичного, який включає в себе

• естетичну свідомість, тобто естетичні почуття, ідеї, настанови, смак;

2. практичного:

• естетичні відносини (естетичні взаємодія, конфлікт, авторитет, репутація «естета» та ін.);

• естетична поведінка (естетичні вчинок, наслідки, практика та ін.).

Структура естетичної культури юриста-практика:

1. наявність естетичних знань, естетичної інформованості: про прекрасне у природі, літературі, театрі, музиці, поезії, живопису й інших видів мистецтва; про красу явищ життя і професійної діяль­ності;

1. перетворення накопиченої інформації і естетичних знань у естетичне переконання, в уміння естетично сприймати й оцінюва­ти як твори мистецтва, так і професійний обов'язок, усвідомлюва­ти цінність і необхідність його «красивого» виконання;

2. готовність брати участь у створенні прекрасного, використову­вати в професійно-правовій діяльності; вміти «красиво» говорити, організувати роботу, спілкуватися з колегами і клієнтами відповідно до естетичних знань і переконань (естетика поведінки, мови, одягу, робочої кімнати, документів, що оформлюються, та ін.).

Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сто­рони. Остання виражається у формах її прояву (правова символіка, форма одягу, оформлення документів та ін.); внутрішня — в змісті, тобто у вимогах сприйняття прекрасного, що є глибинними властиво­стями, які характеризують юриста як особу (естетичний смак та ін).

Естетична культура юриста — це результат його морально-есте­тичного виховання, покликаного забезпечити всебічне збагачення духовного світу, свідомого ставлення до громадянського обов'язку і службового етикету, розвиненого почуття прекрасного, що допо­магає сприйняттю і виконанню норм і правил правової етики і юри­дичної деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного прояву ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колег, клієнтів.

Естетичне й етичне в культурі юриста складають нерозривне ціле. Будь-який вчинок або мотив його діяльності містять у собі одночасно як естетичну, так і етичну цінності: прекрасне або огид­не (естетика), добро або зло (мораль).

Основні чинники впливу на естетичну культуру юриста:

1. умови і явища навколишньої дійсності, створені природою і людиною;

1. специфіка діяльності юриста, його професіоналізм, що потре­бує врахування «законів краси»;

2. внутрішня і зовнішня естетична культура колег і клієнтів;

3. твори мистецтва (музика, література, живопис та ін), що ви­кликають переживання і створюють відповідні психофізіологічні настрої та ін.

Формами прояву естетичної культури юриста є елементи зовнішньої сторони його естетичної культури (манери поведінки, зовнішній вигляд, правові символи та ін), що обумовлені внутрі­шнім, моральним змістом і естетичним смаком юриста як особи і мають на неї зворотний вплив.

Внутрішня естетична культура юриста виявляється в таких основних її зовнішніх формах:

1) манерах поведінки;

2) культурі промови;

3) культурі зовнішнього вигляду;

4) культурі організації робочого місця;

5) культурі підготовки юридичних документів.

До основних принципів естетичної куль­тури юриста належать:

юридична гармо­нія, естетична домінанта, феномен твор­чої волі, юридична алегоричність, профе­сійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гар­монії як філософсько-естетичної категорії. Він означає висо­кий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовшцем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, по­рушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насоло­да дає поштовх до активного пошуку причин появи негатив­них правових явищ у громадському житті.

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип влас­тивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологі­чні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природ­ні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна власти­вість дістала назву принципу домінанти, прихованої домі­нанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно силь­на творча воля. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до влас­ної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значи­мості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне фено­мен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармо­нії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда, можна говорити і про розумну потребу біологіч­ного існування, але вона не повинна домінувати. У протилеж­ному випадку сприйняття правового явища буде однобіч­ним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпо рядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й піз­нанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих ес­тетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичер­пуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичай­но, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у фено­менальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури прав­ника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - бо­гиню правосуддя, зображають жінкою із зав'язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолю­вавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропор­цію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляю­ться в юридичній діяльності. Досить згадати систему дорож­ніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, но­мерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, теат­рального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні пережи­вання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для перцю-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажор­ність як безкорислива допомога юристові є своєрідною ес­тетичною терапією.

Принцип службового дизайну — своєрід­ний естетичний феномен духовної куль­тури юриста — нині особливо актуальний. Дизайнерська активність пов'язана з прагненням набли­зити естетику українського дизайну до рівня світових взір­ців. З огляду на це набуває значення вміння юриста застосо­вувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби. Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, позначаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть можуть призводити до незрозумілої, на перший погляд, змі­ни пульсу та кров'яного тиску. А знання законів колористи­ки допомагає уникнути стресових ситуацій. Отже, колір, йо­го гармонійність є чинником, стимулятором духовного здо­ров'я і взагалі окрасою життя. Тому робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент працівника, зокрема юриста, й не порушує природної кольорової гармонії, акти­візує виконання службового обов'язку.

До основних функцій естетичної культури юриста належать: формування естетичних принципів юридичної діяльності, підне­сення рівня правового почуття юриста, подолання стандартного юридичного мис­лення, вплив на виховання суб'єктів пра­ва, розвиток ритуально-обрядової куль­тури у юридичній практиці, наповнення і систематизація юридичного досвіду.

Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності, наголосимо, що йдеться про розв'язання акту­альних правових проблем. Зауважимо, що, цінним є естети­чне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від ви­конаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної по­слуги та ін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві роман­тичні уявлення про професію юриста призводять до розчару­вання. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обгрунтуванням естетичних форм юридичних дій.

Естетична концепція юридичної діяльності сприяє вироб­ленню у правника вміння описати правове явище, викорис­товуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важ­ливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйнят­тя, що активізує аналіз скоєного правопорушення.

Функція піднесення рівня правового почуття юриста по­в'язана із професійною майстерністю. Адже естетична куль­тура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уни­кати несправедливих правових дій.

Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюєть­ся філософським осмисленням сенсу земного життя, приро­дних законів розвитку суспільства. Естетична культура під­носить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя.

Подолання стандартного юридичного мислення як функ­ція естетичної культури значною мірою є наслідком естети­зації юридичної діяльності засобами мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична куль­тура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності.

Особливий інтерес становить функція впливу на вихован­ня суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через ес­тетичний вплив і насолоду активізуються виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану сві­ту тощо. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чер­гою облагороджує професію юриста.

Юридична діяльність передбачає обов'язкові ритуали, обряди, г^еремонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за за­конами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-право­вими актами. Ця функція естетичної культури виховує по­чуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.

Нарешті, естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює есте­тичними почуттями професійні якості і у такий спосіб спри­яє розвиткові аналітичного мислення, здатності використо­вувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оп­тимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

Висновок: Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивим є те, що найкраще відповідає своєму призна­ченню.

Отже, естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєво­го і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефектив­ного регулювання правовідносин в Україні.