- •Змістовний модуль 2. Спеціальні роботи
- •Тема 8. Область застосування і характеристика способів ущільнення та закріплення ґрунтів.
- •8.1. Характеристика існуючих способів ущільнення і закріплення ґрунтів.
- •8.2. Силікатизація піщаних і лесових ґрунтів.
- •8.3.Влаштування споруд методом «стіна в грунт».
- •8.3. Основні параметри цементації.
- •8.4. Виконання цементаційних робіт.
- •8.5. Цементація піщаних грунтів.
- •8.6. Контроль якості цементаційних робіт.
- •8.7. Цементація будівельних швів.
- •Тема 9. Призначення та види гідроізоляційних робіт.
- •9.1.Призначення і види гідроізоляції.
- •9.2. Види гідроізоляційних робіт.
- •9.3.Підготовка поверхні, що ізолюється.
- •9.4. Влаштування фарбової гідроізоляції.
- •9.5. Влаштування штукатурної гідроізоляції.
- •9.6. Влаштування гарячої асфальво-штукатурної гідроізоляції.
- •9.7. Влаштування штукатурної цементація гідроізоляції.
- •9.8. Влаштування литої гідроізоляції.
- •9.9. Влаштування поклеєної гідроізоляції.
- •9.10. Влаштування просочувальної гідроізоляції.
- •9.10.Техніка безпеки при виконанні гідроізоляційних робіт.
Тема 9. Призначення та види гідроізоляційних робіт.
Призначення і види гідроізоляційних робіт. Підготовка поверхонь для гідроізоляції. Види гідроізоляційних матеріалів та технологія їх приготування. Техніка безпеки при виконанні гідроізоляційних робіт.
9.1.Призначення і види гідроізоляції.
Довготривалість і надійність ГТС залежить від ефективного захисту всіх їх елементів від руйнуючої дії природніх факторів як при будівництві, так і в процесі експлуатації.
Для цього поверхня конструкції з бетону, металу і дерева суцільно покривають водонепроникним гідроізоляційним матеріалом або просякають їм вироби на деяку глибину.
Гідроізоляція поділяється:
1.За призначенням – на антифільтраційну і антикорозійну.
Антифільтраційна гідроізоляція забезпечує водонепроникність споруди або її основи, запобігає витоку води з водойми.
Антикорозійна – захищає матеріал споруди від шкідливої дії омиваючої або фільтруючої агресивної води, вологи повітря і виходячих з під землі газів.
2.За використаним матеріалом – на асфальтові або бітумні (на основі бітумів), асфальтополімерні і бітумнополімерні, пластмасові (з штучних смол та інших полімерів), мінеральні (на основі цементів і силікатів) і металеві.
3.За способом влаштування – на покрасочну (гарячу і холодну), штукатурну (гарячу і холодну), поклеєчну, засипку, пасту, просякаючу, ін’єкційну і монтуючу.
Безперервний покрив гідроізоляції наносять на попередньо підготовлену поверхню споруди, як правило, з напірного боку.
9.2. Види гідроізоляційних робіт.
Для захисту ГТС використовують гідроізоляційні матеріали на основі органічних (бітумні, бітумно-полімерні, полімерні і ін.) і неорганічні (мінеральні, цементні, рідке скло) в’яжучих.
При виготовленні гідроізоляційних матеріалів на органічному бітумі в’яжучому у якості вихідної сировини використовують в’язкі і тверді бітуми.
В’язкі бітуми доставляють на майданчик, як правило, в розігрітому стані, а тверді в мішках, краще в поліетиленових. В’язкі бітуми зберігаються в закритих бітумосховищах місткістю з розрахунку не менше місячної потреби будівництва. Видача бітуму споживачу бітомусховища здійснюється після попереднього розігріву його до рідного стану (85…100°С). Обезводнення і нагрів бітуму до робочої температури здійснюють в бітумонагрівачах безперервної або періодичної дії. Обезводнення закінчується при нагріванні вище 110°С, коли в бітумі припиняється піноутворення.
Для гідроізоляції застосовують бітуми модифіковані каучуками, бітумно-гумові сплави і розжижені бітуми.
Основним гідроізоляційним матеріалом покрасочної, штукатурної і литої гідроізоляції, для заповнення деформаційних швів і виготовлення штучних гідроізоляційних виробів є гарячі мастики і розчини.
Мастики – це суміші нафтових або бітумно-полімерних сплавів з мінеральними наповнювачами. Розрізняють бітумні і асфальтові мастики при місткості відповідно наповнювача до 30…40% і вище 40%. У якості мінеральних наповнювачів використовують:
- порошкоподібний наповнювач з каменю природного штучного походження (вапняний, кварцовий і ін.), який підвищує технологічність в’яжучого;
- волокнистий наповнювач у вигляді хризотилового азбесту 8,7 і 6 сортів або азбестових хвостів і пилу, який підвищує механічну місткість штукатурки і запобігає її омиванню при нанесенні на поверхню;
- пісок, що вводять в штукатурний асфальтовий розчин для здешевлення гідроізоляції і підвищення її механічної міцності.
Асфальтові розчини застосовують у тих випадках, коли від штукатурки вимагається більш висока міцність.
Приготування мастик і розчинів здійснюється при нагріванні вихідних бітумних матеріалів до температури 150…190°С, а мінерального наповнювача і піску – 180…200°С. Нагрівання мінерального порошку і азбесту здійснюється в сушильних барабанах або в сушильних установках кип’ячого шару.
Гідроізоляційні матеріали на неорганічному (мінеральному) в’яжучому представлені декількома видами цементно-піщаних розчинів, при нанесенні яких на бетонні поверхні утворюється піщаний водонепроникний шар. До них відносять цементно - колоїдний розчин, цементно – піщані розчини з добавками хлористого залізу, гідрофобні порошки і ін..
Велику групу представляють гідроізоляційні матеріали на полімерному в’яжучому. Вони поділяються на:
- термопластичні;
- термореактивні.
До термопластичних відносять поліетилени, поліпропілен, поліізобутилен, полівінілхлорид . тощо, які застосовуються для ізоляції поверхонь у вигляді плівок, мастик, клеїв, лаків. Термопластичні смоли при нагріванні розм’якшуються і стають в’язкими, а при охолодженні відновлюють свої вихідні властивості. Вони можуть розчинятися при введенні спеціальних розчинів. Залежно від ступеня випаровування розчинів термопластичні соли відновлюють свої першочергові властивості. Гідроізоляційні матеріали на основі термореактивних смол мають більш щільний у порівнянні з термопластичними структуру, більшу тепло – і водостійкість, що надає їм більш високу міцність і фізико-хімічну стійкість.
З цієї групи для гідроізоляції застосовують епоксидні і етиленові покрасочні склади. Термореактивні смоли при нагріванні або дії затверджувачів перетворюються у тверді нерозчинні і неплавні матеріали, змінюючи свої властивості не відтворюються. При завеликому нагріванні вони розкладаються.
