3.Філософія природи відродження

Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Вона заперечуэ тлумачення останньої як начала несамостійного. Але водночас це не означає повернення до космоцентризму античного мислення, природа трактується пантеїстично (від гр. "пантеїзм" – "всебожжя"). Бог зливається з природою, начебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. Християнський Бог немовби приземлюється, він перестає бути чимось позаприродним. Характерними є погляди з цього приводу німецького натурфілософа Парацельса (1493–1541), який розглядав природу як живе ціле, що пронизане магічними силами. Якщо в людині всіма діями тіла "керує" душа, то в кожній частці природи знаходиться живе начало – архей. Для оволодіння силами природи достатньо збагнути його, ввійти з археєм у магічний контакт і навчитися ним управляти.

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473–1543) та Джордано Бруно (1548– 1600).

Геліоцентрична теорія, створена М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини в ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства.

Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. На думку Дж. Бруно, Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими Всесвіту.

4.Соціальні теорії Відродження

Політичний напрям (XV—XVI ст.) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. У своїх працях він розкрив свої філо­софсько-політичні погляди, обґру­нтував основні принципи дослідження законів соціального орга­нізму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) по­винна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що дер­жава в процесі управління суспільством головними об’єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних яко­стей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наді­лені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з бо­ку опозиції. Релігія й мораль також ста­ють інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ух­валюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (врахо­вуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домі­нувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобан­ня (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: на­лежить до інструментів, за допомогою яких влада утримуєть­ся, оберігається й використовується.

Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен­тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними дороб­ками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», « Уто­пія», яка принесла Т. Мору світо­ве визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”.  Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток од­ного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реа­лізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.