Тези додаткової інформації:

1. Правосуддя по цивільним справам – складний вид державної діяльності. В здійсненні його судом беруть участь громадяни, установи, підприємства, організації, органи державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури. Деякі із них звертаються до суду з проханням про захист порушених ким не будь прав і охороняючих законом інтересів, інші притягуються ним для дачі пояснень з приводу заявлених вимог, доказів про факти правопорушень і т.д. Звернення до суду і притягнення різних суб’єктів до участі в розгляді справи вказують на виникнення між ними відносин, які на відміну від матеріальних являються цивільно – процесуальними. Якщо перші виникають з приводу різних матеріальних благ, то другі зв’язані з цивільним процесом розгляду і вирішення спорів про право і і інших цивільних справ.

Цивільні процесуальні відносини – відносини ідеологічні, вольові, вони формуються у пізнанні людей, громадян, працівників огранів державної влади, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування, прокурора і проявляються в їх волевиявленнях.

Для упорядкування здійснення ними дій , закон встановлює міру можливої і належної поведінки. Внаслідок цього, відношення стають правовими, складають предмет регулювання цивільного процесуального права. Цивільно-процесуальні правовідносини – це урегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що виникають між судами і громадянами, установами, підприємствами, організаціями, органами даржавного управління, прокурором в цивільному судочинстві.

Визнані відносини виконують важливу організаційну функцію, що полягає перш за все в визначенні кола учасників цивільно-процесуальної діяльності. Не зважаючи на множину осіб і органів, що беруть участь в цивільному судочинстві, кожний із них здійснює дії в співвідношенні з метою, визначеними поставленими процесуальними правовідносинами.

Організаційну роль знаходять відображення і в забезпеченні єдності всієї процесуальної діяльності по конкретній цивільній справі при здійсненні правосуддя відносини взаємозв’язані , внаслідок цього стають взаємопов’язані і всі процесуальні дії. Ставши носіями прав і обов’язків, учасники процесуальних правовідносин набувають можливість, по-перше, здійснювати необхідні процесуальні дії. по-друге, вимагати від інших визначеної поведінки, здійснення тих чи інших процесуальних дій. Розвиток цивільних процесуальних правовідносин, що відображаються в здійснені прав і виконанні обов’язків, той же час означають і рух цивільного процесу.

Цивільні процесуальні правовідносини, як вид відносин мають специфіку. Одна із специфічних особливостей заключається в тому, що суд являється обов’язковим їх учасником. Дана властивість обумовлена особливим становищем суду в нашій державі. Згідно зі Конституції України правосуддя здійснюється тільки судом. При виконанні покладених на нього функцій він стає не тільки обов’язковим, але й головним суб’єктом цивільно –процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні відносини безпосередньо не виникають між самими зацікавленими в справі особами. Між ними можуть існувати відносини, що регулюються матеріальним правом. Наприклад, між позивачем і відповідачем можуть бути відносини по договору займу, купівлі-продажу, майнового найму і інші, котрі як відомо регулюються цивільним правом, що стосується процесуальної взаємодії осіб, що беруть участь в судочинстві, то вона згідно пануючій в науці думки в якій то не було формі повинна бути опосередкована судом.

Вельми суттєвою особливістю цивільно-процесуальних відносин являється їх владна природа. Суд є орган влади, тобто, його воля, що стосується осіб, які приймають участь в цивільній справі, теж буде владною, тому цивільно-процесуальні відносини будуються по признаку влади і підпорядкування . Вони суть владовідношення і цією якістю відрізняються від багатосторонніх відносин , регулюючих матеріальним правом. Цивільні, сімейні, трудові, колективні та інші матеріальні правовідносини характеризуються рівністю їх учасників. Останні вільно набувають суб’єктивні права, приймають на себе визначені суб’єктивні обов’язки і ніхто з них не володіє повноваженнями на застосування примусових мір. Такої рівності не спостерігалося в цивільно-процесуальних правовідносинах. У відповідному змісті дані відносини мають подібність з адміністративними, фінансовими, в яких один суб’єкт володіє владними повноваженнями, а другий їх не має.

Така класифікація обумовлена відмінностями в характері виконуючих судами процесуальних функцій. Відомо, що кожна судова інстанція в цивільному процесі виконує свою особливу специфічну роль, реалізація якої зобов’язує її виступати від свого імені в якості самостійного учасника цивільно-процесуальних відносин.

Зміст цивільно-процесуальних правовідносин складають суб’єктивні права і обов’язки, засвоєні їх учасниками. Процесуальні дії, здійснюючи в цивільному процесі не входять в їх зміст, по скільки представляють собою реалізацію суб’єктивних прав і виконання суб’єктивних обов’язків. Дії разом з тим являються юридичними фактами, з якими процесуальний закон зв’язує виникнення, зміни і закриття процесуальних правовідносин

Але відмінності і тут суттєві. По-перше, в цивільно-процесуальних правовідносинах носіями владних повноважень являється орган правосуддя, в адміністративних і фінансових – орган державного управління. По-друге, процесуальні відносини виникають в зв’язку з виникненням юрисдикційної діяльності, адміністративні і фінансові - в зв’язку з здійсненням функцій управління.

Владний характер судових повноважень зовсім не означає, що суд виступає тільки як носій права, а всі інші особи і органи – як носії обов’язків. Процесуальні права і обов’язки в цивільно-процесуальних відносинах носять взаємозв’язаний характер. Наприклад, суд, прийнявши до свого провадження цивільну справу, може притягнути до участі в ньому співвідповідача. В свою чергу останній вправі вимагати від суду приєднати до справи поданих ним доказів, допущення до захисту його інтересів адвоката і т.д. І якщо клопотання правомірне - воно підлягає задоволенню судом.

При розгляді судом цивільної справи виникає сукупність цивільно-процесуальних відносин, утворюючих визначену систему. Вони можуть бути розподілені на чотири групи:

1. відношення між судом першої інстанції і всіма громадянами, підприємствами, організаціями, державними органами, прокурором, приймаючих участь у тій чи іншій формі в розгляді справи;

2. відношення між судом апеляційної інстанції і особами, які приймають участь у справі;

3. відношення між судом касаційної інстанції і зацікавленими в правильному вирішенні цивільної справи суб’єктами;

відношення між вищестоящими і нижчестоящими судовими органами, виникаючими з приводу перевірки законності винесених рішень, визначень постанов.

2. Поняття суб’єкта права невід’ємно пов’язане з категорією правоздатності. Цивільно-процесуальна правоздатність – це здатність (можливість) особи мати цивільно-процесуальні права і нести цивільно-процесуальні обов’язки. По змісту ст.28 ЦПК вона признається за громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями незалежними від форм власності, що являються юридичними особами.

Суд наділяється по закону цивільно-процесуальними правами і обов’язками, що називаються в їх сукупності повноваженнями. Сукупність повноважень складає його компетенцію. При здійсненні правосуддя кожне право суду являється в той же час його обов’язком і навпаки. Спостерігається збіг деяких прав і обов’язків у сторін і третіх осіб. Так , доказування різних обставин цивільної справи складає для них одночасно і право і обов’язок. Інші права і обов’язки вказаних суб’єктів, також права і обов’язки свідків, експертів і інших осіб диференціюються. Характеристика суб’єктів права зв’язана з поняттям дієздатності - це визначена правовими нормами здатність ( можливість) особи своїми діями здійснювати цивільно-процесуальні права і виконувати цивільно-процесуальні обов’язки. Цивільний процесуальний закон говорить по неї лише стосовно до громадян і юридичних осіб (ст.29 ЦПК ) і має на увазі випадки, коли участь у цивільному судочинстві в якості зацікавлених осіб. Практично категорія дієздатності має значення для громадян на увазі різниці у віці, в психічному стані і в силу інших обставин. Громадяни набувають дієздатність, як правило при досягненні повноліття, тобто 18 років (ст. 101 ЦПК ). Права і охороняючі законом інтереси неповнолітніх в віці від 14 до 18 років , а також громадян, визначених обмежено дієздатними, захищаються в суді їх батьками, усиновителями або піклувальниками, але суд повинен притягнути до участі в таких справах самих неповнолітніх або громадян , визнаних обмежено дієздатними.

В випадках, передбачених законом, по справах , що виникли із трудових, шлюбно-сімейних правовідносин із угод, що зв’язані з розпорядженням отриманим заробітком, неповнолітні мають право захищати в суді свої права і охороняючі законом інтереси. Притягнення до участі таких справ батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітніх для надання їм допомоги залежить від суду.

Права і охороняючі законом інтереси неповнолітніх , що не досягли 15 років, а також громадян визнаних недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, захищаються в суді їх законними представниками – батьками, усиновителями або опікунами.

Установи, підприємства, організації набувають цивільну процесуальну дієздатність одночасно з наданням їм статусу юридичної особи. Теж саме притаманно органам державної влади і державного управління. Вони дієздатні з моменту створення.

Поняття суб’єкта цивільного процесуального права ширше поняття учасника цивільного процесуального правовідношення. Безумовно, всякий учасник конкретного правовідношення є в той же час і суб’єкт цивільного процесуального права, по скільки набуває визначені процесуальні права і несе відповідні суб’єктивні обов’язки. Але суб’єктом цивільного процесуального права можна бути і не беручи участі в процесуальному прововідношенні. Наприклад, в силу ст.3 ЦПК всяка зацікавлена особа вправі звернутися в суд за захистом порушеного або оспореного права, тобто являється суб’єктом процесуального права ще до звернення в суд, до виникнення між ними і судом процесуального правовідношення.

3. Об’єктом цивільно-процесуальних правовідносин являється все те, з приводу чого вони з’являються . Необхідно розрізняти загальний і спеціальний об’єкти. Загальним об’єктом являється сама цивільна справа , вирішена судом з приводу неї з’являються сві процесуальні зв’язки. Спеціальні об’єкти характерні для кожного правовідношення в окремості. Так, у відносинах суду з позивачем в якості об’єкта виступає правовий інтерес позивача в відносинах з відповідачем – правовий інтерес відповідача і т.д

4. Всі суб’єкти цивільного процесуального права впливають на хід і розвиток цивільного процесу, але ступінь цього впливу різна. З точки зору їх процесуальної ролі вони можуть бути розділені на три групи:

1. що здійснюють правосуддя;

2. що беруть участь в здійсненні правосуддя;

3. що сприяють правосуддю.

До першої групи відносяться всі суди. Їх роль заключається в здійсненні правосуддя. В свою чергу вони можуть бути поділені на дві категорії: суди, що розглядають цивільні справи і суди, що перевіряють правильність вирішення цивільної справи. До першої категорії відносяться всі суди першої інстанції, бо тільки вони правомочні по суті розглядати і вирішувати спори про права . До другої категорії відносяться суди апеляційної та касаційної інстанцій. Вони в цивільному судочинстві виконують тільки контрольну функцію. До їх компетенції відносяться перевірки законності і обгрунтування нижчестоящими судами рішень, ухвал, постанов. Повноваження судів розподіляються на два види: предметні і функціональні. Перші відносяться до предмету судової діяльності, тобто кола громадських, цивільних справ, що віднесені до їх компетенції. другі зведені з здійсненням самої діяльності по розгляду цивільних справ. Ці повноваження по збиранню доказів, притягненню до участі в судовому розгляді зацікавлених осіб і т.д.

Повноваження судових органів здійснюють судді, деожавні виконавці, секретарі судового засідання. Вони не створюють окремої від суддів категорії суб’єктів цивільного процесуального права. Як посадові особи вони реалізують повноваження, що надані їм, по службі, тобто повноваження відповідного суду. Права і обов’язки суду першої інстанції по розгляду і вирішенню цивільної справи реалізує або одноособово суддя (член суду), або колегія суддів. Розгляд справ в апеляційному порядку здійснюється в складі трьох членів суду, а в касаційному порядку – в складі не менше трьох суддів судової палати Верховного суду чи колегією суддів судової палати Верховного Суду ( ст. 19 ЦПК).

Державний виконавець, здійснює примусове виконання судових рішень, ухвал і постанов . Секретар судового засідання реалізує право і обов’язок суду по веденню протоколів.

Другу групу суб’єктів цивільного процесуального права складають особи, які приймають участь у справі. Їх правове положення характеризується двома ознаками:

1. наявності юридичної зацікавленості в кінці цивільної справи;

2. можливість участі в цілях захисту прав і охороняючих інтересів у розгляді судом всіх матеріально – правових питань по справі.

Згідно ст. 26 ЦПК особами, приймаючи участь у справі визначаються сторони, треті особи, прокурор, органи державної влади, місцевого самоврядування та особи, яким за законом надано право захищати права і інтереси інших осіб.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їх представники.

В діючому цивільно-процесуальному законодавстві по-різному вирішене питання про місце судових представників. По своєму процесуально-правовому становищі вони повинні бути особами, що приймають участь в справі, тому що ; по-перше, виражають інтереси своїх довірителів і по суті, являються зацікавленими особами і, по-друге, приймають участь і подеколи тільки активно чи самі сторони і треті особи, в розгляді спору про право. Вони повинні займати в цивільному процесі таке ж становище, яке займають представлені ними особи.

5. Цивільно-процесуальні права і обов’язки приймаючих у справі осіб можна поділити на загальні і спеціальні . Загальними наділяються всі суб’єкти, що входять в дану групу. Ці права і обов’язки перераховуються в ст. 27 ЦПК. Вони включають право займатись з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази та інше. Спеціальні права і обов’язки характерні для окремої категорії осіб, що беруть участь у справі. Наприклад, право визнати позов належить тільки відповідачу, право заключити мирову угоду – сторонам і т.д.

Своєрідним являється правове становище третьої групи суб’єктів цивільного процесуального права: осіб, що допомагають здійсненню правосуддя. Вони не беруть участі в справі, але своїми діями допомагають її вирішити, сприяють розвиткові судової діяльності. До них відносяться свідки, експерти, перекладачі, поняті, зберігачі майна при виконуванні судових рішень та інші особи.

Цілком уособлено групу суб’єктів цивільного процесуального права, що не входять в приведену класифікацію, складають громадяни, які присутні в судовому засіданні, громадяни, установи, підприємства, організації, в адрес яких судами винесені окремі ухвали і інші. Вони ні в якому разі не беруть участі в судочинстві, але при визначених умовах стають учасниками цивільного правовідношення.

Більшість вирішених справ складають виникаючі між громадянами, установами, підприємствами, організаціями суперечки про права і обов’язки. Учасники цих суперечок являються сторонами в цивільному процесі, що виступають в ньому в якості носіїв протилежних правових інтересів,

Сторін в цивільному процесі завжди дві: активна і пасивна. Без одної сторони не може бути і другої. Якщо допущена до участі в справі одна сторона, то обов’язково повинна бути притягнута і друга. Кількісний склад сторін не змінюється навіть тоді, коли в вирішенні цивільної справи беруть участь більше двох зацікавлених осіб. Наприклад, двоє громадян звернулися в суд з позовом про визнання права власності на домоволодіння, яке по свідоцтву про спадщину визнано за двома спадкоємцями. Незважаючи на те, що в розгляді справи беруть участь четверо зацікавлених осіб, в цивільному процесі буде дві сторони. Численність зацікавлених осіб у цивільній справі часто складає дві протилежні групи, виступаючи як дві сторони. Активна сторона – це та сторона, яка звертається до суду з проханням про захист порушеного суб’єктивного права або охороняючого законом інтересу. Пасивна – та, яка притягується судом для дачі пояснення по суті заявленої вимоги і можливого притягнення до відповідальності.

В позовому провадженні активною являється позивач – особа, яка шукає захисту порушених ким-небудь прав або охороняючих законом інтересів, другою стороною в даному провадженні являється відповідач. Він відповідає в суді і також захищає свої інтереси. При поданні відповідачем зустрічного позову обидві сторони займають подвійне становище. Кожна з них стає одночасно і позивачем ,і відповідачем. Наприклад, громадянка А. подала позов про стягнення аліментів з громадянина Б. Останній подав зустрічний позов про визнання недійсності запису про батьківство, в свідоцтві про народження дитини. Він являється відповідачем по позову про стягнення аліментів і позивачем по поданому ним позову про визнання недійсним запису про батьківство. В такому ж стані опиняється і громадянка А. Інколи позивачем визнається особа, що не виявила ініціативи з приводу порушення справи, але в силу своєї зацікавленості в розгляді спору про право, займаюче в цивільному судочинстві правове становище активної сторони. Наприклад, таке можливо при звертанні з позовом прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування та інших осіб, з метою захисту прав і охороняючих законом інтересів окремих осіб. Останні визнаються позивачами, хоч самі безпосередньо і не зверталися до суду з відповідним клопотанням (ст. 121 ЦПК).

В провадженні по справам, виникаючим з адміністративно – правових відносин, активною стороною виступає особа , яка подала скаргу на неправомірні дії органу державного управління, громадської організації або посадової особи. Останні, тобто органи і особи, дії яких оскаржуються, в процесі займають становище пасивної сторони. Правда, сторони таких справах не прийнято називати позивачем і відповідачем. Термін “ Позивач ” і ” Відповідач ” використовуються для позначення сторін виключно в справах позивного провадження. В справах, які виникають із адміністративно-правових відношень, активну сторону називають особою, яка подає скаргу, скаржник, а пасивну позначають назвою відповідного органу, організація або посадова особа – “Адміністрація такого-то району”, “Правління такого-то житлово-будівельного кооперативу”, “Начальник паспортного відділу “ і т.д.

Сторонами в цивільному процесі можуть бути лише її суб’єкти, які володіють цивільно-процесуальною правоздатністю. Цивільно-процесуальна правоздатність сторін – це та яка визначається законом , їх здатність ( можливість ) мати цивільно-процесуальні права і нести обов’язки. Вона в рівній мірі визнається за всіма громадянами України незалежно від віку, статі, стану здоров’я, віросповідання, раси, національності і виникає з часу народження особи, припиняється з його смертю, Володіють цивільно-процесуальною правоздатністю і різні установи, підприємства, організації і їх об’єднання при умові, якщо вони являються юридичними особами . Правовий статус організації підтверджуються її устатутом або положенням, а також документами про їх реєстрацію компетентними державними органами.

Органи виконавчої влади, державного управління визнаються суб’єктами цивільно-процесуального права в силу свого правового становища, що визначається законами і підзаконними актами.

Поряд з цивільно-процесуальною правоздатністю закон встановлює і цивільно-процесуальну дієздатність. Вона розкривається, як здатність (можливість) сторони самостійно здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст.110 ЦПК). Установи, підприємства, організації, що володіють правами юридичної особи, наділяються нею і лишаються її одночасно з набуванням і втратою процесуальної правоздатності. Стосовно до громадян можна виділити наступні становища , що пов’язані із з’ясуванням їх правового становища.

Перше – повна відсутність цивільної процесуальної дієздатності. По закону повністю недієздатними визначаються неповнолітні, що не досягли 15 років, а також громадяни, визнані в установленому законом порядку недієздатними внаслідок їх душевної хвороби або слабоумства. Належні їм права і охороняючі законом інтереси громадян захищаються в суді їх законними представниками.

Друге – наділені цивільно-процесуальною дієздатністю в обмеженому обсязі. Обмежена можливість здійснювати цивільно-процесуальні дії визначаються за неповнолітніми в віці від 15 до 18 років. а також за громадянами, що визнані в установленому законом порядку обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями і наркотичними засобами.

Цивільно-процесуальна правоздатність громадян і організацій реалізується шляхом набування ними прав і покладених на них обов’язків, зв’язаних з їх участю в цивільному процесі в якості сторін. Процесуальні права сторін багаточисельні. Будучи особами, що беруть участь в справі (ст.98 ЦПК), вони користуються всіма загальними для даної групи суб’єктів процесуальних правовідносин правами, а саме: мають право знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з низ знімати копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь в дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати письмові і усні пояснення суду, представляти доводи і думки по всім виникаючим в ході судового розгляду питанням, оскаржити рішення і визначення суду і інше( ст.99 ЦПК) крім того вони наділені рядом спеціальних повноважень. Зокрема, позивач вправі звернутися в суд за захистом своїх прав або охороняючих законом інтересів ( ст.102 ЦПК), змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позивних вимог або відмовитися від позову. Відповідач вправі визнати позов повністю або частково, або взагалі його не визнати. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою ( ст.103 ЦПК).

Надання сторонам процесуальних прав пов’язане з покладанням на них обов’язків. Процесуальні обов’язки, як і права прийнято поділяти на два види загальні і спеціальні. Загальні обов’язки сторони несуть на протязі всього процесу здійснення правосуддя і їх виконання не вичерпується здійсненням окремих дій. Вони визначають поведінку особами в цивільному судочинстві і заключаються в добросовісному використанні представленими йому процесуальними правами (ст.99 ЦПК).

Спеціальні обов’язки зв’язані з здійсненням окремих дій, так,сторони зобов’язані нести судові витрати (ст.73 ЦПК), пред’являти копії позовних заяв (ст.138 ЦПК), підпорядковуватися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК ) і інші.