Неналежна сторона.

Звернення особи до суду за захистом своїх інтересів інколи бувають помилковими, громадянин, неправильно думає, що визначені права належать йому, подає позов про їх захист. В дійсності ж вони належать другому суб’єкту, тим самим позивач ставить себе в становище неналежного. Особа, помилково вважає себе, що обов’язки перед ним несе визначений суб’єкт, подає до нього позов. В дійсності їх несе зовсім інший громадянин або організація. Особа, до якої пред’явлений цей позов, виявляється в цивільному процесі неналежним відповідачем. Як відомо, відповідальність за шкоду, причинену джерелом підвищеної небезпеки, несе його володар, а не особа, в користуванні або розпорядженні якого знаходиться це джерело. В випадку подання позову до останнього, він буде неналежним відповідачем.

Згідно ст. 105 ЦПК неналежні сторони замінюються тільки при згоді на те позивача. Згоди ж відповідача не потрібно. Але, як особа, що бере участь у справі, відповідач має право висловити думку відносно допустимості заміни. При згоді неналежного позивача на вихід із справи і згоди належного позивача на виступ в нього, суд виносить визначення про заміну першого другим. Останній стає активною стороною в цивільному судочинстві. При відновленні неналежного позивача на вихід з процесу і намір належного вступу в нього, останній може прийняти участь в справі шляхом подання позову в якості третьої особи з самостійними вимогами. Якщо неналежний позивач не згоден на вихід із процесу, а належний не згоден вступити в нього, суд розглядає справу з участю неналежного позивача і виносить рішення, котрим відмовляє останньому в задоволенні заявленої ним вимоги. Якщо ж неналежний позивач згоден вийти з справи, а належний відмовляється вступити в неї, розгляд по справі належить припинити в зв’язку з відмовленням позивача від позову. В випадку незгоди позивача на заміну неналежного відповідача суд, не виводячи його з процесу, вправі притягнути другу особу в якості другого відповідача.

Заміна неналежної сторони належною може мати місце в суді першої інстанції, на будь-якій стадіїї до винесення рішення по справі.

6. До числа осіб, що беруть участь у справі законодавець відносить третіх осіб. В залежності від підстав вступу в процес, ступені зацікавленості в вирішенні справи треті особи поділяються на два види:

1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст.107 ЦПК);

2) треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст.108 ЦПК ).

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, зацікавлені у вирішенні справи і всиупають в процес, порушений позивачем, поскільки вважають, що права і охоронювані законом інтереси, з приводу яких виник спір між сторонами, належать їм.

Згідно ст. 107 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в справу до постанови судом рішення. Вони користуються всіма правами і несуть всі обов’язки позивача. Звідси слідує, що треті особи цього виду, вступаючи в процес, повинні звернутися в суд з позовною заявою, яка відповідає вимогам ст.137 ЦПК України.

Треті особи самостійні вимоги на предмет спору слідує відрізняти від співвідповідачів, так як вони все вступають в уже виникнений процес, а співпозивачі можуть і доночасно порушити справу , Вимоги, подані співпозивачами, не виключають один одного . Задоволення або відмова від задоволення вимоги одного з позивачів не впливає на вирішення вимог інших .Предмет вимоги позивача і третьої особи повинен співпадати в повному обсязі або в частині . Тому задоволення вимог позивача обов’язково тягне за собою відмову в позові ( повністю або частково) третій особі і навпаки.

Так, наприклад, в справі про розділ майна між подружжям ,М. вступила в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спора, мати відповідача, котра просила суд визнати за нею право власності на частину речей , вказаних в позовній заяві позивача в якості загального сумісного майна сторін. В даному випадку об’єм вимог позивача і третьої особи повністю не співпадає, що не впливає на процесуальне становище учасників спору. Звідси в назва учасника процесу – третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору . У відповідача і третьої особи взаємовиключний інтерес в процесі . Вимоги позивача адресовані протилежній стороні, що ж стосується третьої особи , то відповідачам по заявленій нею вимозі будуть, як правило , обидві сторони – позивач і відповідач. Але судова практика знає випадки , коли третя особа подає вимоги тільки до позивача.

Треті особи, заявляючі самостійні вимоги на предмет спору, частіше всього вступають в справу по власній ініціативі . Але рекомендація з приводу вступу третьої особи в справу може виходити і від суду. Підготувавши справу до судового розгляду, суддя вирішує питання про притягнення або вступу в справу третіх осіб. Встановивши , що в вирішенні справи зацікавлені державні підприємства, установи ,організації, КПС, інша кооперативна організація їх об’єднання , інша суспільна організація або громадянин , що не беруть участь у справі суд сповіщає про розгляд справи.

Третіми особами , що не заявляють самостійних вимоги на предмет спору, являються особи , що вступають в уже виникнений процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов’язки по відношенню до одної із сторін. Ними можуть бути громадяни або організації , що беруть участь в процесі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх інтересів в зв’язку з можливістю пред’явлення в майбутньому регресного позову або в зв’язку з іншою зацікавленістю в вирішенні справи.

Так, в відповідності зі ст.108 ЦПК відповідальність за шкоду , спричинену джерелом підвищеної небезпеки, перед потерпілим несе не безпосередній його утворювач, а власник джерела підвищеної небезпеки. Проте в випадку задоволення позову власник джерела підвищеної небезпеки , компенсувавши шкоду, спричинену іншою особою, має право зворотної вимоги ( регресу) для тієї особи в розмірі виплаченого відшкодування. В процесі безпосередній утворювач шкоди може зайняти процесуальне становище на предмет спору, з метою превентивного захисту особистого інтересу.

Участь у процесі третіх осіб, що заявляє самостійних вимог на предмет спору, частіше всього зустрічається на стороні відповідача, щоб надати йому необхідну допомогу і тим самим попередити можливість регресного позову. Наприклад підприємство притягнуто в процес в якості відповідача по справі про втрату пальта з принадлежнього йому гардероба. В такому випадку є наявність двох правовідносин: по-перше, регулюємої договором охорони, по якому охоронець-власник гардероба – зобов’язується охороняти передані йому речі ; по – друге, регулюємою трудовим договором між підприємством-власником гардероба і гардеробщиком, з яким заключений договір про матеріальну відповідальність. Відповідачем являється підприємство як сторона по договору охорони. Але гардеробщик також зацікавлений в участі в даному процесі в якості третьої особи на стороні підприємства і разом з ним буде добиватися , якщо це можливо по обставинах справи, відмови від позову.

Значно рідше третя особа, що не заявляє самостійних вимог і бере участь в процесі на стороні позивача. Так, в справі позову спадкоємцяя по заповіті до особи, неправомірно заволодівшою спадщиною, може брати участь відказоотримувач. В якості третьої особи на стороні позивача з метою захисту в подальшому особистих прав, що витікають із заповітного відказу.

Треті особи ,що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступати в справу на стороні позивача або відповідача по своїй ініціативі, а також можуть бути притягнені до участі в справі по клопотанню сторін, прокурора або ініціативі суду. Вступ в процес цих осіб можливий до постанови судом рішення.

Треті особи, що не заявляють самостійних прав на предмет спору, мають ті ж процесуальні права, що і сторона за виключенням права на зміну позовних вимог, а також на відказ на відказ від позову або заключення мирової згоди, вимоги примусового виконання судового рішення. Таке обмеження прав пояснюється відсутністю у них вимог на предмет спору. Винесене судом рішення може бути оскаржене третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на загальних підставах (ст.30 ЦПК). Суд не може одночасно розглядати початковий позов , заявлений позивачем , і регресний порядок . Це пояснюється тим , що третя особа не являється стороною спільного правовідношення, нічого не вимагає для себе і на неї можна покласти відповідальність.

При визначенні процесуально-правового положення учасників судочинства третя особа, що не заявляє самостійних вимог , потрібно відрізняти від співучасників (співпозивачів, співвідповідачів).

Коли вступаюча в процес особа в силу специфіки спільного правовідношення відповідає безпосередньо перед позивачем на рівні з відповідачем, то це буде співвідповідач. Якщо вступаюча в процес особа виключена законодавцем із безпосереднього правового зв’язку, в силу чого не відповідає перед позивачем, але не може в подальшому стати позивачем або відповідачем по регресному позову, то вона буде третьою особою на стороні позивача або відповідача. Так, суддя в процесі підготовки справи до судового розгляду або при розгляді справи, встановив , що відповідач виплачує аліменти по рішенню суду на других дітей або ним проводяться виплати по другим виконавчим документам, зобов’язані притягнути зацікавлених осіб до участі у розгляді справи в якості третіх осіб на стороні відповідача. Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору не зв’язані матеріально-правовими відносинами з протилежною стороною, тоді як між сторонами такий зв’язок (хай спочатку і припустимо) повинен бути.