1.2 Сутність суб’єктів та видів підприємницької діяльності

Як відомо, у міжнародній практиці саме вид економічної діяльності використовується як класифікаційна ознака господарських суб’єктів, незалежно від форм власності і організаційно-правових форм господарювання. Наприклад, об’єктами класифікації КВЕД (класифікації за видами економічної діяльності) є усі види економічної діяльності суб’єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб).

Вид діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування робоча сила, технологічні засоби, сировина і матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства.

За окремими показниками господарювання та відповідно з визначеними потребами суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) можуть бути віднесені до категорії малих підприємств згідно таких нормативних документів: Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», який визначає суб’єкти малого підприємництва; Закону України «Про підприємства в Україні», який до категорії малих підприємств відносить новостворювані та діючі підприємства (по чисельності працюючих); Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»; Закону України «Про захист економічної конкуренції» – цей закон визначає малого та середнього підприємця як суб’єкт господарювання; Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку – визначає суб’єктами малого підприємництва емітентів валюти балансу (величини активів), станом на кінець року.

Для опису економіки класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства. За структурою класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації і систему кодування із застосуванням літературно-цифрового коду. Характеристика видів економічної діяльності, їх відповідність окремим галузям народного господарства та система кодування суб’єктів господарювання наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Характеристика суб’єктів господарювання за видами економічної діяльності [18, с. 19]

Існує декілька критеріїв відбору основного виду діяльності: за кількістю зайнятих працівників; за питомою вагою в загальному обсязі виробництва продукції (товарів, послуг); за питомою вагою в отриманому загальному прибутку.

Суб’єкти підприємницької діяльності виникають в процесі об’єднання трудових ресурсів і майна, необхідних для здійснення господарської діяльності. Незважаючи на велику різноманітність суб’єктів підприємницької діяльності (заводи, фабрики, магазини, перукарні, банки, ресторани, кафе), усім їм притаманні спільні риси (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Спільні риси які притамання суб’єктам підприємницької діяльності

Господарська діяльність – це «діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цікаву визначеність». Структура господарської діяльності відображених на рис. 1.2.

Господарська комерційна діяльність або підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська одиниця, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, щоздійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Рис. 1.2. Структура та елементи господарської діяльності у ринковій економіці

Господарська діяльність має будувати на визначених правилах або принципах, до яких належать:

- свобода господарської діяльності (у межах визначених законом);

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території держави;

- обмеження державного регулювання господарської діяльності, що зумовлено необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- забезпечення економічної різноманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Важливою умовою функціонування ринкової економіки є наявність і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Мале підприємництво (МП) – це атрибут, невід’ємна складова будь-якої господарської системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва створюється і функціонує значна частка національних ресурсів, що є його живильним середовищем.

Підприємництво як складний економічний та соціальний феномен пройшло великий шлях історичного розвитку, на кожному етапі його змістовність відображала характерні риси відповідної епохи. В давні та середні віки основним напрямком підприємницької ініціативи були купецтво і мореплавство. З переходом від натурального господарства до товарного виробництва, спочатку мануфактурного, а потім індустріального, основною сферою підприємницької ініціативи все більше стає матеріальне виробництво.

Підприємництво як вид і форма господарювання вже кілька століть знаходиться в полі зору економістів, психологів, соціологів, філософів.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII-XIX ст. зробили відомі західні економісти Р. Кантильйон, П. Друкер, А. Сміт, Ж. Б. Сей, Й. Шумпетер, Ф. Гайєк, А. Гамильтон, Д. Рікардо, Й. Тюнен, Ф. Найт А. Маршал. К. Макконнелл, С. Брю, М. Вебер, В. Зомбарт.

Перші спроби теоретичного осмислення підприємництва почалися в ХVІІ ст. Вперше поняття “підприємець” у науковий обіг увів англійський банкір-економіст Р. Кантільйон (рис. 1.3).

Р. Кантільйон зробив систематичний аналіз підприємництва. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. В перших своїх теоретичних дослідженнях підприємницької діяльності Р. Кантільйон дав визначення підприємцю, як людині, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів.

Рис. 1.3. Функції підприємництва в концепціях видатних економістів.

Класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті дії ринкового механізму саморегулювання. Однак поглиблене дослідження нових економічних відносин змушувало аналізувати розвиток економіки як її кругообіг. А. Сміт характеризуючи роль підприємництва, відзначив, що підприємництво переслідуючи свої власні інтереси, часто служить інтересам суспільства.

Підприємця він трактував як власника, пов’язував підприємницьку діяльність передусім із власним інтересом (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємець сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. У праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” А. Сміт характеризує підприємця, як власника капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку, йде на ризик. Підприємець сам планує і організовує виробництво, реалізує вигоди, пов’язані з поділом праці, розпоряджається результами виробничої діяльності.

Д. Рікардо вважав, що підприємець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, а його діяльність виступає обов’язковим елементом ефективного господарювання.

Ж. Б. Сей включав у функцію підприємця поєднання факторів виробництва – капіталу та праці, а самого підприємця називав економічним агентом, який комбінує фактори виробництва. Сей визнавав активну роль підприємців у створенні продукту. Він вважав, що підприємець повинен володіти такими якостями, як здоровий глузд, знання людей, вміння правильно оцінювати важливість продукту, володіти талантом управління, тощо. Сей визначав підприємництво як оперування трьома факторами виробництва – вилучення їх в одному місці, де вони дають малий дохід та переміщення їх і нова комбінація в іншому місці, де вони дають більший дохід. Його визначення можна застосувати до будь-якої галузі або сфери діяльності: торгівлі, промисловості, кредитування тощо.Не випадково сьогодні всяке теоретичне дослідження, підприємництва не може обійтись без посилання на Сея. Ф. Найт. глибоко дослідив такі категорії, як ризик і невизначеність, підкреслюючи різницю між ними. Ризик, за Ф. Найтом, являє собою об’єктивну вірогідність того, що те чи інше явище відбудеться і може бути визначене кількісно. Разом з тим, є невизначеність, яка означає, що дохід може бути отримано, однак вірогідність такої події неможливо виміряти і підрахувати. Основною рисою підприємця Найт визначає, вміння подолати конкуренцію.

Нове усвідомлення значення і ролі інституту підприємництва розпочалося на рубежі ХІХ і ХХ ст., коли дослідники змінили уявлення про підприємця, збагнувши значення творчих новаторських засад цього виду діяльності для економічного зростання. Розвиток системи кредитних відносин остаточно роз’єднав поняття “власник” і “підприємець” у провідних сферах індустріального суспільства. А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу, праці) четвертий – організацію (або згодом підприємницький хист). Особливо підкреслювалась активна роль самого підприємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів. А. Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. Він наголошував на інноваційному компонентові та активній ролі самого підприємця в застосуванні нових машин і технологічних процесів. А. Маршалл вважав, що підприємництво служить для задоволення людських потреб, він характеризував підприємця та бізнесмена як людей, котрі “ризикують” або “беруть на себе ризик, вони “з’єднують необхідний для підприємства капітал та працю” або “конструюють” загальний план підприємства та здійснюють над ним контроль. А. Маршалл розглядав бізнесменів, з однієї сторони, як висококваліфікованих людей, з іншої, посередників між робітниками фізичної праці та споживачами.

Подібне розширене тлумачення суті підприємництва та функцій підприємця є характерною також для Дж. Б. Кларка. У своїй праці “Розподіл багатства” він наголошує на такій функції підприємця, як координування факторів виробництва.

Своєрідно трактував роль підприємця К. Маркс, який пов’язував його з глибинними підвалинами капіталістичного способу виробництва – відносинами власності. Дослідження руху позичкового капіталу, коли власність на капітал “цілком відокремлюється від функції в дійсному процесі відтворення”, дозволили визначити відмінності привласнення в процесі розвитку економічних відносин. Грошовий капіталіст привласнює проценти на підставі того, що він є власником певної суми грошей, а функціонуючий капіталіст (підприємець), здійснює привласнення у формі підприємницького доходу.

У кінці ХІХ ст. чітко постала необхідність розмежування підприємця і капіталіста. Нові методи корпоративного фінансування викликали до життя швидке зростання кількості компаній, де капіталісти вже не виступали як підприємці, а підприємці – як капіталісти. Спочатку переважаючим типом був власник-менеджер. Проте ставало дедалі очевиднішим, що між цими двома функціями немає автоматичного взаємозв’язку. Економісти намагалися якомога чіткіше провести розмежування підприємця і капіталіста, але натрапляли на певні теоретичні труднощі, оскільки капіталіст бере на себе відповідальність, ризикує, а підприємець – ні.

Особливе місце в розробці теорії підприємництва мають праці австро-американського економіста Й. Шумпетера. Він характеризував підприємницьку діяльність в здійсненні нових комбінацій факторів виробництва чи обігу, а також різноманітні інноваційні процеси, спрямовані на досягнення більш високих результатів виробничо-господарської діяльності. У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі риси, що стали рушієм економічного й науково-технічного прогресу в ХХ ст. На думку Шумпетера, зміст підприємництва розкривається в таких основних його функціях: реформування і докорінна перебудова виробництва через здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої необхідно поєднувати знауковими розробками, маркетингом та іншими функціями; виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію. На думку цього вченого, підприємництво не є професією, а підприємці утворюють особливий клас тільки в тому розумінні, якщо дослідник може при класифікації виділити їх в окрему групу. Зрозуміло, підприємці є господарськими суб’єктами. Однак в ті часи було важко робити різницю між капіталістом і підприємцем.

Неординарні роздуми щодо підприємництва притаманні американському економісту П. Друкеру, який стверджував, що основу підприємництва становить не будь-яка форма бізнесу, а різні інновації як реалізація нових комбінацій виробничих факторів щодо створення нових видів товарів та послуг і нових технологій, використання з цією метою нових ресурсів, джерел, і форм фінансування, освоєння організаційних та управлінських нововведень, а також проникнення на нові ринки збуту, нові галузі та сектори економіки. Основними мотивами підприємницької діяльності, за Друкером, є привласнення грошей (підприємницького доходу), здобуття влади, визнання, допитливість, прагнення по-новому розподілити та використати рідкісні ресурси, створити нові цінності. П. Друкер писав що “для того, щоб створити підприємство, яке б сприймалося, як повноцінно функціонуюче підприємство, повинна бути включена оцінка виконання інноваційних заходів. Підприємництво, стає конкретно діючим тоді, коли може бути вимірений та оцінений результат нововведення”. На думку П. Друкера, ефективністю підприємства є порівняння загальної ефективності інноваційних заходів із відповідними цілями, та досягнутими показниками ринку та результатами всієї виробничо-господарської діяльності підприємництва.

П. Друкер вважає, що будь-якому підприємству притаманні дві основні функції це – маркетинг та інновації. Він стверджує, що маркетинг – це відособлена, унікальна функція підприємництва.

Друга функція – це інновація, тобто пропозиція більш якісних, дешевих товарів робіт та послуг. Підприємство виступає специфічним елементом економічного зростання та розширення та змін. За його словами, підприємству зовсім не обов’язково ставати більшим, але дійсно необхідно ставати кращим. Бізнес на його думку створюється та керується людьми, а не “економічними факторами.Для того, щоб з’ясувавши що таке бізнес, необхідно визначити його мету і ця мета повинна знаходитися за межами самого бізнесу. Існує єдине визначення мети бізнесу – створити споживача. Сутність бізнесу визначає не виробник, а його споживач.

Дещо інакше розглядав суть підприємництва Ф.А. Гайєк, який визначав у підприємницькій діяльності два основні фактори: організаційно-господарську новизну у суспільному виробництві і економічну підприємницьку свободу. Він пов’язував підприємництво передусім з економічною свободою, яка дала змогу людині раціонально використовувати свої здібності, знання, інформацію і доходи. За словами Ф. А. Гайєка “свобода підприємництва відкрила дорогу для використання нових знань, все стало можливим, тільки б знайшовся підприємець, готовий діяти на свій страх і ризик, вкладаючи свої кошти в ті чи інші задуми. Лише з цієї миті починається інтенсивний розвиток індивідуалізму, настає освідомлення принципу свободи всіма суспільними класами та систематичне поширення ідеології підприємництва”.

Представник новоавстрійської школи Л. Мізес ініціював нову хвилю досліджень теорії та практики підприємництва. На його думку, ринковий процес неможливо відділити від механізму конкуренції, в центрі якої – як процесу пошуку нового, що супроводжується невизначеністю результатів, -стоїть підприємець. За Л. Мізесом підприємницька функція полягає у визначенні сфер застосування факторів виробництва.

Підприємець, на його думку, це людина, яка знаходить цим факторам виробництва застосування. При цьому, ним керує виключно інтерес отримання прибутку та придбання матеріальних благ. Але він може обійти закони ринку. Підприємець може досягти максимального ефекту шляхом найкращого обслуговування споживачів, при цьому його прибуток буде залежати від підтримки його споживачами. Про підприємця Л. Мізес писав, підприємець – це завжди спекулянт. Це людина, що має справу з невизначеними обставинами майбутнього. Успіх підприємця чи невдача залежать від точності передбачування невизначених подій. Якщо він не зможе зрозуміти, чого слід очікувати, то він приречений. Єдиним джерелом, з якого виникає підприємницький дохід є його здатність краще, ніж інші, прогнозувати майбутній попит споживачів.

До найбільш цікавих сучасних представників австрійського підходу до проблеми підприємництва, слід зачислити американського дослідника І. Кірцнера. За його теорією, основна роль підприємця досягти такого регулювання системи, здійснити таку її підготовку, яка забезпечила б рух ринків до стану рівноваги, тобто підприємець являє собою «зрівноважувальну силу, а не навпаки» .

Велику роль у розробці теорії підприємництва відіграв німецький соціолог М. Вебер. У праці “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) він створив «ідеальний тип» підприємця з «яскраво вираженими етичними рисами». М. Вебер розглядав раціонально поставлене підприємництво з подоланням багатьох труднощів і перешкод. Тому він наділяв нових підприємців надзвичайною силою характеру, здатною вберегти їх від економічного й морального краху. Підприємництво в цілому Вебер розглядав як спосіб життя «при якому людина існує для діла, а не діло для людини».

К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю підприємницькі здібності визначають як «здібності людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик».

Таким чином, отже, розвиток економіки минулого століття переконливо свідчить: альтернативи ринковій економіці немає. Її головна рушійна сила – підприємництво, а підприємець – ключова фігура виробничих відносин вільного ринку.

Проаналізувавши в історичному ракурсі дослідження різних авторів, які пов’язані із визначенням сутності підприємницької діяльності, ми прийшли до таких висновків:

- підприємництво як форма господарювання постійно змінювалась під впливом різних соціально-економічних чинників і потреб суспільства;

- характер підприємницької діяльності, етапи її розвитку і вплив на національну економіку країни залежать від об’єктивних умов, які створює суспільство;

- цивілізовані країни світу надають великої уваги розвитку підприємницької діяльності, створюючи для цього структури управління, підтримки та сприяння найбільш доцільним з точки зору держави методами;

- більшість сучасних досліджень підприємництва присвячено висвітленню проблемам, зниження підприємницького ризику, а також дослідженню рушійних сил, що спонукають людину братись за ризиковану справу, розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності підприємництва.

Тому, проведений аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності дозволяє стверджувати: поки що не розроблено чітких методологічних засад щодо вивчення підприємництва як предмета та об’єкта економіко-теоретичного дослідження. В цьому зв’язку потреба в науковому осмисленні практики підприємництва стає дедалі актуальнішою. Аналіз зарубіжної і вітчизняної літератури з теорії та практики підприємництва показує, що визначаючи його економічну суть, доцільно відштовхуватись від характеристики категорії «підприємець».

Головними суб’єктами господарської діяльності (за статтею 55 Господарського Кодексу України) є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, а саме: господарські організації – юридичні особи (державні, комунальні та інші підприємства), а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна.