10. Приховування злочину (ст. 396)

Під заздалегідь не обіцяним приховуванням злочину потрібно розуміти вчинення особою умисних діянь, спрямованих на те, щоб про вчинений злочин або про особу, що його вчинила, не стало відомо правоохоронним органам.

Об’єктивна сторона виражається в приховуванні: особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин; знарядь і засобів вчинення такого злочину; слідів злочину; предметів, здобутих вчиненням тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій, незалежно від того, чи вдалося особі досягти мети приховати злочин.

Приховування — це триваючий злочин, він може бути припинений закінченням приховування або розкриттям злочину, що приховується. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину є видом причетності до злочину, тобто приховування здійснюється вже після вчинення злочину іншою особою.

Заздалегідь обіцяне приховування злочину кваліфікується за правилами співучасті у злочині.

Приховування особи, що вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин, може виражатись у наданні такій особі місця для тимчасового проживання, забезпеченні її підробленими документами, транспортними засобами тощо. Приховування знарядь, засобів, слідів злочину або предметів, здобутих вчиненням злочину, може вчинюватись, наприклад, шляхом їх знищення, надання їм іншого вигляду, зберігання, збуту. Приховування предметів, зберігання або збут яких утворює самостійний склад злочину, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів (ст. 396) та відповідною статтею Особливої частини Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинення таких дій.

Наприклад, приховування вогнепальної зброї, яка була знаряддям вчинення умисного вбивства, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 396 та ч. 1 ст. 263; приховування наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, здобутих шляхом розбійного нападу, — за ст. 396 та відповідною частиною ст. 309. Ч. 1 ст. 396 передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Тяжким визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років (ч. 4 ст. 12), а особливо тяжким — за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12). Якщо особа вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочинів невеликої (ч. 2 ст. 12) або середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12), склад злочину, передбачений ст. 396, відсутній. За наявності необхідних підстав такі дії можуть кваліфікуватись, наприклад, за ст. 198.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу, вид умислу прямий: особа усвідомлює, що вчинює приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і бажає цього. Мотиви вчинення приховування злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають, однак можуть бути враховані при призначенні покарання.

Суб’єктом злочину може бути осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку. Зловживання владою чи службовим становищем, а також перевищення влади або службових повноважень, поєднане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину, вчинене службовою особою, необхідно кваліфікувати за ст. 364 чи 365, додаткова кваліфікація за ст. 396 не потрібна. 6. Відповідно до ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин.

Близькими родичами визнаються: батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки. До членів сім’ї винного очевидно можуть відноситись особи, які спільно проживають з ним і ведуть спільне господарство, незалежно від того, перебувають вони у зареєстрованому шлюбі чи ні. До таких осіб відносяться також особи, що проживають у прийомній сім’ї.

11