9. Примушування давати показання (ст. 373 кк)

Основний безпосередній об’єкт – це діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури по збиранню доказів при розслідуванні злочину. Додатковий безпосередній об’єкт - здоров’я, конституційні права та інтереси особи в процесі здійснення правосуддя.

Потерпілими від цього злочину можуть бути учасники кримінального процесу, які дають показання під час дізнання або досудового слідства: свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, спеціаліст чи експерт.

Об’єктивну сторону злочину утворюють такі діяння як примушування при допиті шляхом незаконних дій давати показання при допиті з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Примушування – це активний вплив, тиск на потерпілого шляхом погроз, шантажу, насильства або інших незаконних дій: погрози 1) застосувати фізичне насильство (зв’язати, завдати фізичного болю, нанести побої, заподіяти тілесні ушкодження та ін.) до самого потерпілого або до близьких йому осіб (членів сім’ї, рідних); 2) знищити або пошкодити майно потерпілого чи його рідних; 3) оприлюднити відомості чи інформацію, які потерпілий не бажає розголошувати; обман особи

Показання особи - повідомлення про відомі їй обставини, факти та події, які мають бути встановлені у кримінальній справі в процесі дізнання та досудового слідства

Допит – це передбачена кримінально-процесуальним законодавством слідча або судова дія, яку проводять на стадії дізнання, досудового слідства або під час судового слідства з метою отримання показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого про відомі їм факти щодо вчиненого злочину

Не утворює складу даного злочину практика використання певних тактичних та психологічних прийомів ведення слідчих дій, зокрема, допиту, які не суперечать приписам кримінально-процесуального законодавства і сприяють ефективному веденню дізнання та досудового слідства.

Злочин є закінченим з моменту здійснення примусу до потерпілого незалежно від того, чи були отримані показання в результаті таких незаконних дій.

Примушування як форма поведінки несе в собі негативний зміст, будучи антиподом переконування. Воно з самого початку виражає порушення права на вільне волевиявлення особи, на яку його спрямовано. Примушування з огляду на права людини відвічно є незаконним. Воно полягає у здійсненні активного впливу, тиску на людину для того, щоб добитися від неї як захисної реакції певних дій, вчинків, висловлювань. У смислі ст. 373 цей вплив спрямовано на одержання від допитуваного певних показань.

Диспозиція ст. 373 охоплює лише ті випадки, коли примушує давати певні показання під час допиту особа, яка проводить дізнання, або особа, яка проводить досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор).

В юридичній літературі прийнято вважати деякі способи допиту незаконними. Серед них обґрунтовано називають такі:

- погроза застосувати насильство до допитуваного або до близьких йому осіб;

- насильство над допитуваним або близькими йому особами;

- знущання з особи; погроза розповсюдити компрометуючі допитуваного відомості;

- погроза притягти до відповідальності за злочин, який допитуваний або близькі йому люди не вчиняли; застосування психотропних речовин;

- приниження гідності допитуваного;

- багатогодинний без перерв допит, особливо здійснюваний кількома особами;

- обман у вигляді пред’явлення фальшивих доказів, особливо начебто показань інших осіб проти допитуваного;

- обіцянка закрити справу за певні показання, звільнити з-під варти;

- частування горілкою, постачання наркотиків тощо.

Таким чином, вичерпний перелік незаконних заходів дати неможливо. Можуть виникнути й інші ситуації, які потребуватимуть юридичної оцінки. Тому слід встановити загальний критерій визнання тих чи інших прийомів впливу на допитуваного чи інших учасників процесу допустимими. Психологія таким критерієм визначає можливість для людини, на яку здійснюється вплив, альтернативного і вільного вибору варіантів поведінки, вчинків, утворення висновків.

Якщо примушування давати показання поєднується з задумом використати ці показання і притягти допитуваного до кримінальної відповідальності за злочин, який він завідомо не скоював, то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 372 та 373.

Якщо ж, навпаки, результати примушування давати показання лягли в основу непритягнення злочинця до кримінальної відповідальності, дії слідчого або особи, що вела дізнання, можуть крім ст. 373 кваліфікуватись принаймні ще за ст. 365.

Насильство як кваліфікуюча ознака примушування може виглядати як умисне нанесення ударів, побоїв, мордувань, зв’язування на тривалий час, тримання на холоді, позбавлення сну, їжі, води, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Під знущанням над особою розуміється глум, крайній ступінь приниження, особливо образливе ставлення до неї, цинічне попрання гідності (плювок в обличчя, примушування їсти нечистоти, відправлення на тіло потерпілого природних потреб тощо).

Суб’єктивну сторону утворює вина у виді прямого умислу: особа, усвідомлюючи, що з метою отримання показань застосовує до потерпілого завідомо незаконні дії, бажає вчинити такі діяння.

Ставлення до можливих наслідків у вигляді смерті чи тілесних ушкоджень може бути як умисним, так і необережним.

Мотиви злочину кваліфікуючого значення не мають. Ними можуть бути кар’єризм, користь, помста, негідні спонукання.

Суб’єктом злочину може бути лише особа, яка офіційно провадить дізнання або досудове слідство, незалежно від її посади і звання. При цьому допит може проводитись як окрема слідча дія, так і у системі інших слідчих дій.