3.2 Розвиток та шляхи удосконалення фінансового планування в сучасних умовах

Перехід нашої країни до ринкової економіки є оздоровлення фінансового стану більшості підприємств багато в чому залежить від рівня й постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів та їх відповідність матеріальним ресурсам, забезпечує реальне використання економічних важелів, органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму менеджменту економікою підприємства.

На даний момент, коли система галузевого планування втратила своє значення і повністю зруйнована, на більшості підприємств не приділяється необхідної уваги фінансовому плануванню через нестабільність фінансової системи, взаємні неплатежі, значний податковий тягар тощо. Разом із тим відмова від фінансового планування рівнозначна відмові від розробки засобів фінансового забезпечення розвитку підприємства [3,c 416].

На даний час на підприємствах малого і середнього бізнесу фінансові плани, як і планування взагалі не складаються. Підприємці вважають що це є зайве, але в умовах перехідного періоду, для виходу з кризи складання планів є не тільки раціональним але і необхідним для нормального функціонування господарюючого суб’єкта.

Фактори, які обмежують використання фінансового планування на підприємствах:

-     високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов’язаний із глобальними змінами в усіх сферах суспільного життя (їх непередбачуваність ускладнює планування);

- незначна частка підприємств, які мають фінансові можливості для здійснення серйозних фінансових розробок;

-     відсутність ефективної нормативно—правової бази вітчизняного бізнесу.

На жаль, неможливість застосування фінансового планування на підприємствах зумовлюється не лише перерахованими вище факторами, а й звичайним небажанням керівників цих підприємств вдаватися до його методів та прийомів. Відмовляючись від застосування фінансового планування, керівники підприємств таким чином відмовляються й від ефективнішого рзвґязання таких завдань, які є основними на підприємстві, а саме:

·        забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності;

·        визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ступеня раціонального його використання;

·        виявлення внутрігосподарських резервів збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових засобів;

·        встановлення раціональних фінансових відносин із бюджетом, банками та контрагентами;

·        виконання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

·        контроль за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю підприємства[3,c 416].

Досвід багатьох розвинутих компаній промислових країн показує, що за сучасного ринку, з його жорсткою конкуренцією, планування фінансово-господарської діяльності є найважливішою умовою їх виживання, економічного зростання та процвітання. Саме воно дає змогу оптимально пов’язати наявні можливості підприємства щодо випуску продукції з попитом і пропозицією, що склалися на ринку.

Як виявляється на практиці, підприємства, на яких застосовуються методи фінансового планування, мають змогу ефективніше організувати свою виробничо-господарську та економічну діяльність, адже фінансове планування це реальна економія грошей і часу.

Шляхи вдосконалення фінансового планування на підприємстві:

1.    Використання при фінансовому плануванні достатньої інформаційної бази, яка б відповідала вимогам менеджера як за кількістю так і за якістю. Слід використовувати такі джерела інформації:

·             постанови директивних органів із питань розвитку галузі;

·             державні закони;

·             вихідні дані, які розраховуються відповідними службами підприємства при розробці проекту плану (прибуток, економічні нормативи);

·             результати попередньої роботи зі споживачами із встановлення довгострокових господарських зв’язків та укладення договорів поставок та надання послуг;

·             інформація про використання трудових та матеріально-технічних ресурсів (із досвіду закордонних компаній);

·             матеріали аналізу виробничо-фінансової діяльності з метою виявлення внутрішніх резервів виробництва та збільшення прибутку підприємства.

-    Наукова обгрунтованість фінансового планування, яке передбачає економічне обгрунтування фінансових показників, а також відображення в них реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованості в них усіх фінансових ресурсів[3,c 416].

-    Самостійність підприємств у фінансовому плануванні дасть змогу їм при розробці фінансового плану гнучко реагувати на зміни зовнішніх та внутрішніх умов виробництва та збуту. Необхідність самостійності підприємства в фінансовому плануванні довів досвід примусового планування в колишньому СРСР, коли плани були нереальними, а фактичні дані завищеними.

-    Політика цін є одним з найважливіших елементів фінансового планування діяльності підприємства. Ціноутворення - складний процес, оскільки ціна є величиною принципово нестійкою. На неї впливає стан економіки, кон’юнктури ринку, політика конкурентів, посередники, покупці. Процес ціноутворення повинен відображати загальні  цілі  підприємства, бути тісно  повґязаними із ними. 

-    Принцип економічності полягає в тому що витрати на планування повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Враховуючи те, що планування це - досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, фінансів тощо, виконання цього принципу є дуже важливим. Воно може здійснюватися шляхом розробки раціональних форм бюджетів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, а головне – ефективною організацією всього процесу фінансового планування.

-    Принцип гнучкості – полягає в тому,  розроблена система планів повинна допускати можливість коригування при зміні зовнішніх умов стану підприємства.  Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптацією планів до них. Для забезпечення найповнішої реалізації принципу гнучкості доцільно використовувати систему змінного планування . Її зміст полягає у коригуванні із закінченням встановленого планового періоду планів на наступні періоди. Так, якщо плани розробляються на рік з поділом на квартали та місяці, то із закінченням кожного місяця і кварталу плани на наступні періоди переглядаються з урахуванням змін зовнішнього середовища. Окрім цього гнучкість планування досягається створенням резервів, організацією процесу планування, за якої менеджери можуть обґрунтовано зміцнювати затверджені документи [3,c 400].

-    Точність – досягнення максимально високої точності економічних параметрів, за оптимальних витрат на процес планування.

-    Повнота – планування повинно охоплювати всі галузі діяльності підприємства, а також всі етапи , дії та операції як господарських процесів, так і процесів управління. Якщо при плануванні щось випаде з сфери уваги менеджера, то неминуче виникнення у цій ланці неузгодженості, і як наслідок цього зривів або порушення фінансово-господарської діяльності підприємства. 

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ III

Облік витрат із заданою періодичністю означає необхідність відбивати

в обліковій формі усі практично зроблені витрати за певний інтервал часу (наприклад, за тиждень). На практиці деякі види витрат ураховуються за більш тривалі проміжки часу. Отже, у системі оперативного обліку витрат необхідно передбачити можливість ступеневої оцінки виконаних робіт із тривалістю етапу один тиждень. З іншого боку, потрібно одноманітно визначити і термін готовності даних для обліку. Якщо облік здійснюється з тижневою періодичністю, то терміном готовності даних може стати понеділок наступного за звітного тижня. Реалізація названих принципів оперативного обліку об'єктивно вимагає введення деяких додаткових документів (тижневих довідок і актів), що є документальною основою введення даних у систему оперативного обліку витрат. Контроль звичайно, здійснюється у двох розрізах: натуральних і вартісних показниках. Тому система оперативного обліку витрат повинна давати відповідь про причину відхилення фактичного показника від планового[3,c 416].

Коригувальні впливи мають три основні цілі:

підтримка відповідності між фактичною витратою ресурсів і їх нормативно-плановою витратою;

досягнення економії за рахунок зниження витрати ресурсів у порівнянні з нормативною витратою без зниження корисного ефекту витрат;

приведення об'єму і графіка витрати ресурсів у відповідність із змінюваними виробничими й фінансовими можливостями підприємства.

Усі три названі цілі повинні постійно знаходитися у полі зору особи, відповідальної за управління витратами. Як правило, на практиці виявлення існуючих проблем зводиться до визначення причин: недостатньої оперативності обліку; відсутності надійних критеріїв оцінки ефективності діяльності у сфері управління витратами;

нерозвиненості системи мотивації. На більшості підприємств повні дані про фактично зроблені витрати у цехах можуть бути отримані з бухгалтерії через місяць після звітного. Природно, такі дані є застарілими на момент їходержання. Вони не дозволяють оперативно аналізувати виробничі процеси

у цехах і, відповідно, оперативно приймати рішення у міру виникнення проблем.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Фінансове планування, як і планування зокрема безумовно потрібні для вітчизняних підприємств. Планування повинно здійснюватися на підприємствах всіх розмірів і всіх форм власності. Підхід до кожного підприємства повинен бути окремим. Зараз підприємства отримали можливість самостійно здійснювати процес планування, але вони замість того щоб перебудувати систему планування для власних потреб, можливостей свого підприємства відмовилися від нього.  Необхідність планування ще гостріше постає в умовах фінансової нестабільності як підприємств так і економіки в цілому. На сучасному етапі українські підприємці (на мою думку професійних менеджерів на Україні дуже мало) ставляться до планування зневажливо. Фінансове планування, як і планування в цілому, проводиться на державних (там воно є обов’язковим) і деяких великих підприємствах, а на середніх і малих не проводиться зовсім.  Невід’ємною частиною оздоровлення національної економіки є програма фінансового оздоровлення, спрямована на створення надійної фінансової бази для прискорення виробничого і соціального розвитку; підвищення активності фінансових стимулів; ідентифікацію виробництва та його збалансованість. Її реалізація багато в чому залежить від рівня й постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів та їх відповідність матеріальним ресурсам, забезпечує реальне використання економічних важелів, органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму менеджменту економікою підприємства[3,c 416].

На сучасному етапі в Україні планування на підприємствах малого і середнього бізнесу повинно бути гнучким і економічним. На мою думку, утримувати на середньому підприємстві плановий і економічний відділ є недоцільно, тому, що планування це збереження часу і коштів підприємства, і витрати на нього повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Враховуючи те, що планування – це досить складний процес, який потребує великих затрат грошей і часу, виконання принципу економічності є необхідним.

Розроблена система планів повинна бути гнучкою, тобто допускати можливість коригування при зміні зовнішніх і внутрішніх факторів які впливають на підприємство під час його фінансово-господарської діяльності. Особливо важлива така адаптація для підприємств, які працюють в умовах трансформаційної економіки, коли зміни середовища, мають підвищену частотність і глибину. В умовах України одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, особливо у сфері оподаткування, безпосередньо пов’язаної з фінансовим менеджментом.  Планування - повинно бути реальним. Плани – повинні виконуватись. Аналіз відхилень “план – факт”, який визначає відсоток виконанню плану (перевиконання або недовиконання), визначає якість планування. Це не просто числа які показують певне відхилення, відсоток виконання плану має велике значення при оцінці системи планування на даному господарюючому суб’єкті [3,c 416].

На мою думку, якщо фактичний випуск продукції перевищує плановий на 20%, то планування на даному господарюючому суб’єкті є невірним. Відхилення в 10% по цьому показнику свідчить про відірваність планів підприємства від політики керівництва, від виробничої програми, або про низький кваліфікаційний рівень виконавців. 

Але цілковите дотримання планів є теж негативним, тому, що все передбачити неможливо. Тому, треба поважати план, але не до такої межі,щоб це заважало менеджерам приймати рішення.