Система юридичної науки
Як ми вже зазначали, юридична наука складається із сукупності окремих юридичних дисциплін (юридичних наук), кожна з яких вивчає свої визначені аспекти, сторони, проблеми права і держави.
Юридична наукова дисципліна - це система наукових знань, вид наукової діяльності, особливості яких визначаються предметом і методологією проведених досліджень, а також головним призначенням і формами використання отриманих наукових результатів.
Види юридичних наукових дисциплін, їх "набір", необхідність виділення нових, за таких підстав має достатньо об'єктивний характер, є похідним і залежить від різноманітності предмета та методології досліджень, а також форм використання наукових знань. Проте, необхідно відзначити, що різноманітність юридичних дисциплін існує в єдиному цілому - юридичній науці, ця єдність обумовлена тими ж чинниками, що їх же й диференціюють, тобто всі юридичні дисципліни є різноманітними формами відбиття, конкретизації, переломлення єдиного предмета юриспруденції - права і держави, дослідження яких здійснюється на основі загальної методології, а результати наукових досліджень мають загальне призначення - пояснення, опис і зміну системи юридичних знань, державної і правовий систем суспільства. Тому кожна юридична дисципліна - це окремий, відносно самостійний елемент структури єдиної юридичної науки, тобто предмет, методологія, наукові результати якої є частиною загального предмета, методології юриспруденції, системи юридичних знань.
Властива юридичній науці структура - це форма (порядок) будови, організації і функціонування юридичного теоретичного знання у вигляді окремих наукових дисциплін у рамках єдиної юридичної науки.
Існують різноманітні класифікації юридичних дисциплін. Звичайно в системі юридичної науки прийнято виділяти такі групи (види) юридичних наукових дисциплін:
юридичні науки теоретичного й історичного профілю (теорія права і держави, історія політичних і правових вчень, загальна історія права і держави, історія права і держави України, філософія права, соціологія права й ін.);
галузеві або нормативні юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, трудове право, сімейне право, підприємницьке право, екологічне право, міжнародне право й ін.);
спеціальні або прикладні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, оперативно-пошукова діяльність і ін.).
У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії.
Прикладом іншої побудови класифікації юридичних наукових дисциплін є перелік наукових спеціальностей за якими проводиться підготовка науково-педагогічних кадрів. Зокрема, їх класифікація здійснюється за такими групами юридичних наукових дисциплін:
теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень (12.00.01);
конституційне право (12.00.02);
цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (12.00.03);
господарське право; арбітражний процес( 12.00.04);
трудове право; право соціального забезпечення (12.00.05);
земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право (12.00.06);
теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право (12.00.07);
кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (12.00.08);
кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза (12.00.09);
судоустрій; прокуратура та адвокатура (12.00.10);
міжнародне право (12.00.11);
філософія права (юридичні, філософські науки (12. 00.12).
Іншою може бути класифікація юридичних дисциплін за критерієм єдності і відмінностей внутрішнього-зовнішнього:
- юридичні дисципліни внутрішнього або національного права (історія держави і права України, конституційне право України, кримінальне право України і т.д.);
- юридичні дисципліни іноземного права (історія держави і права закордонних країн, конституційне право закордонних країн, адміністративне право закордонних країн і т.д.);
- юридичні дисципліни порівняльного права (порівняльне конституційне право, порівняльне адміністративне право, порівняльне трудове право і т.д.);
- юридичні дисципліни міжнародного права, міждержавних об'єднань (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, право Європейської Союзу, право СНД і т.д.).
Сучасний стан розвитку структури юридичної науки крім подальшої диференціації юридичних дисциплін (наприклад, виділення таких наукових дисциплін як філософія і соціологія права), характеризується їх інтеграцією, взаємопроникненням, концентрацією навколо визначених державно-правових проблем, створенням міждисциплінарних наукових комплексів, що відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства і науки взагалі. Тому структура юридичної науки не може бути обмежена тільки виділенням груп або видів юридичних дисциплін, вона має більш складний характер, обумовлений:
об'єктними (онтологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що обумовлюються зв'язками предметів цих дисциплін, а відповідно об'єктивними зв'язками об'єкта юридичної науки -держави і права як соціальних явищ — це об'єктивна основа створення міждисциплінарних комплексів, що предметом дослідження мають визначену державну або правову проблему;
пізнавальними (гносеологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що засновуються на спільності парадигм, методологічних підходів, методів; відповідно об'єднання або поділ дисциплін здійснюється по якісній однорідності отриманих наукових знань, їх місцю в системі юридичних знань;
прагматичними (аксіологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що грунтуються на спільності сфер використання отриманих наукових знань (наукова діяльність, державне ібудівництво, правотворчість, правовикористання і т.д.).
Виходячи з цього, можна відзначити, що місце, становище, роль і значення кожної юридичної наукової дисципліни визначаються її предметними, методологічними і прагматичними особливостями і спільністю зв'язків з іншими дисциплінами.
Структуру чи систему юриспруденції складають різноманітні юридичні науки:
- історико-теоретичні науки (теорія права і держави, історія держави і права, історія вчення про державу і право, філософія права і соціологія права й ін.);
- науки управлінського циклу (конституційне право, теорія управління, адміністративне право й ін.);
- цивілістичні науки (цивільне право, цивільний процес, арбітражний процес, сімейне право та ін.);
- криміналістичні науки (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право й ін.);
- прикладні науки (судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія й ін.).
Особливістю юридичної науки у порівнянні з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти удосконаленню законодавства і правової практики. Тому юридичні наукові знання відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов'язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.
У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право.
Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.
У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'язаний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються практично і науково значущі результати, які набувають нових властивостей на вищому витку розвитку.
Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.
У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами — переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.
Висновок:
Кожна з зазначених вище наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення. Разом вони входять до поняття «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і виразу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому — це один з аспектів поняття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука (правознавство) — єдина і водночас диференційована наука.