Оцінка інвестиційних проектів конкурентів

Якщо розвідувальні дії виконуються регулярно, то інформації буде досить для проведення швидкої оцінки інвестиційних проектів конкурентів. Завдання ускладнюється, якщо ви намагаєтеся провести оцінку інвестиційного проекту «з нуля». У цьому разі часові межі для одержання всієї необхідної інформації розширюються й доводиться виконати послідовно всі попередні дії: аналіз щодо підприємства, щодо персони, фінансовий моніторинг. Крім того, сюди додається розвідка щодо всіх учасників проекту й аналіз технічної сторони проекту (щоб врахувати технічні й технологічні ризики виконання проекту).

Метод експертного інтерв'ю

Якщо інвестиційні проект не є інноваційним, то для оцінки ризиків проекту буде корисний метод опитувань фахівців, що вже брали участь в аналогічних проектах. Необхідною є формалізація результатів опитування й присвоєння коефіцієнтів ваги думкам окремих експертів. У цьому разі ви одержите матрицю, що дозволить вам провести багатофакторний аналіз успішності або неуспішності потенційного проекту.

Вивчення ділового й адміністративного оточення конкурента

Цей метод використовується в основному для аналітичної обробки вже наявних матеріалів.

Можна виділити універсальні методи конкурентної розвідки (КР), що їх можна спрямувати як за кожним окремо з перерахованих напрямів, так і проти цілого бізнесу, тобто використовувати комплексно. До них належать такі:

«Вигідний клієнт»;

«Неіснуюча вакансія»;

«Засланий козачок»;

«Інтернет — друг»;

«Колега по роботі (навчанню)»;

«Пірнання у сміттєвий контейнер».

Ці методи обмежено тільки фантазією бізнес-розвідника.

Старий, як сама розвідка, шпигунський трюк — «пірнання у сміттєві контейнери» — сміттєлогія (збір вмісту сміттєвих кошиків) вважається надзвичайно ефективним методом негласного отримання інформації. Зазвичай ми гадаємо, що те, що потрапило до сміттєвого кошика, є знищеним. На жаль, це не так. Сміття не тільки дає цінну інформацію про діяльність фірми, а й конфіденційну інформацію про звички й уподобання співробітника — «користувача» кошика. Наприклад, у 2002 році розгорівся скандал навколо корпорації Oracle, що найняла детективів, аби ті довели, що Microsoft негласно спонсорує низку громадських організацій з метою впливати через них на громадську думку. Нишпорки попалися, коли запропонували прибиральникам «продати» сміття з їхнього офісу, що цікаво, за 1 200 доларів [3, c. 34].

Підсумовуючи сказане про методи конкурентної розвідки, зазначу, що використання таких методів потрібне найперше за таких випадків:

•    відкриття нового напряму бізнесу;

•    зміни поводження на ринку конкурента, партнера;

•    появи нового партнера, конкурента на вашому полі;

•    появи у вашому бізнесі проблем зовнішнього характеру (зриви поставок, компрометуючі факти в пресі, поява проблем з контролюючими органами влади).

Висновки

Так вже повелося, що питати у нових друзів про їхні фінансові справи не ввічливо. Так само, як на першому ж побаченні навряд чи хтось буде цікавитись розміром заробітної плати й наявністю власного житла. А от у бізнесі така справа є цілком нормальна, більше того, перед укладанням угоди про співпрацю компанії обмінюються звітами щодо стану своїх справ, проведених операцій — це резюме їх діяльності. Тільки от і серед бізнесменів бувають ті, хто приховує правду, ба навіть не гребує підробкою документів. І для того, щоб гроші не пішли на вітер, необхідно вчасно розпізнати таких осіб.

Підводних каменів у діловому житті, тобто всього того, що криється за визначенням «комерційна таємниця» — чимало. І вчасно їх розпізнати, обійти — чи не найважливіше завдання керівника, котрий намагається забезпечити стабільність свого бізнесу. І що більших масштабів набуває діяльність компанії, то більше загроз приходить ззовні — шулери, конкуренти, політики, власні працівники, та навіть пересічні громадяни. Ось чому більшість великих компаній значну увагу приділяє організації й утриманню служби конкурентної розвідки. Чому саме «конкурентній розвідці»? У чому принципова перевага такої діяльності над промисловим шпигунством? Відповідь дуже проста. Основне завдання сучасного бізнесу, насамперед великого й середнього, полягає в утриманні своїх позицій й здобутті конкурентних переваг на ринку. Використовуючи нелегальні методи отримання інформації, тобто методи промислового шпигунства, підприємство ризикує заплямувати власну репутацію, а це, зазвичай, ставить під удар весь бізнес. Тому в Європі, в США дедалі більшої популярності набуває діяльність, яка підпадає під визначення «конкурентна розвідка».

На противагу поширеній думці, спектр завдань конкурентної розвідки не обмежується захистом важливих об'єктів, ресурсів, комунікацій та конфіденційних даних. Сюди входить:

•    виявлення загроз політичного, фінансово-економічного, соціально-психологічного характеру в галузі інтересів компанії;

•    інформаційна оцінка партнерів, клієнтів, конкурентів, контрактів;

•    інформаційно-аналітична підтримка процесів підготовки, прийняття і супроводження рішень компанії, систематизація результатів реалізації раніше прийнятих рішень;

•     інформаційний контроль розвитку інфраструктури ринку, конкурентів, їх рекламних дій;

•     інформаційний супровід власних активних дій на ринку (публікації, реклама, виставки, дезінформація тощо);

•     забезпечення координації і взаємодії функціональних підрозділів організації на основі взаємного обміну інформацією про його оточення.

Служба конкурентної розвідки працює над отриманням стратегічної конкурентної переваги на ринку над існуючими і потенційними конкурентами шляхом збору і обробки інформації про них для виявлення можливих ризиків від рішень і дій керівництва і управління цими ризиками.

Отже, зазначимо, що служба конкурентної розвідки зосереджується не тільки на охоронному, а й на детективному, аналітичному, дослідницькому, технічному, оперативному, розшуковому, конт-ррозвідувальному напрямах діяльності. Адже безпека підприємства — це, передусім, виживання в конкурентній боротьбі.

У цьому і полягає основна проблема: співробітник конкурентної розвідки часто змушений балансувати на тонкій грані між легальним і нелегальним.

Йдеться навіть не про промислове шпигунство — відверто незаконну діяльність. Скажімо, спостереження за підозрілим співробітником теж не вкладається в межі чинного законодавства: адже це зазіхання на конституційно гарантовані права і свободи особи. А якщо ця особа продає секрети фірми конкурентам чи «зливає» інформацію криміналітетові? Прийняття закону про детективну діяльність полегшило б таку роботу. Бо нерідко трапляється, що конкурентна розвідка займається незаконною оперативно-розшуковою діяльністю, якою мають право займатися лише спеціальні підрозділи правоохоронних органів.

Вважаю, що становлення конкурентної розвідки як пріоритетного напряму розвитку бізнесу є основним на нинішньому етапі розвитку конкурентного середовища у нашій державі.

Література

1. Єгоров В. З історії розвитку промислового шпигунства // Дзеркало тижня. — 1994. — 31 грудня. — № 13. — С. 14.

2. Демидов Б., Величко А., Волощук И. Тайный фронт // Національна безпека України. — 2005. — № 7–8. — С. 17–23.

3. Івченко О. Промислове (економічне) шпигунство: конкурентна розвідка й контррозвідка // Юридичний журнал. — 2003. — № 7.

4. Березин І. Промислове шпигунство, конкурентна розвідка, бенчмаркинг й етика цивілізованого бізнесу // Практичний Маркетинг. — 2005. — 22 липня. — № 101.

Відпрацювання першого навчального питання здійснюється методом індивідуального виконання спеціально сформульованих завдань. Керівник заняття за допомогою системного адміністратора ПЕОМ ставить завдання кожному слухачу (на монітор ПЕОМ).

Для активізації роботи слухачів доцільно використовувати спосіб групового рішення завдань із комбінованим контролем проміжних результатів та залучення слухачів до виявлення недоліків, пошуку шляхів їх усунення та оцінювання результатів.

За комп’ютерними програмами довго не визнавалося право стати об'єктом інтелектуальної власності – своєрідним товаром, що належить автору чи іншому правовласнику. Причина криється у суспільній свідомості, в якій комп'ютерні програми з моменту їх появи асоціювалися з безкоштовним додатком до ЕОМ, хоча вони мають усі риси об'єкта інтелектуальної власності і потребують захисту не меншого, ніж будь-яке інше майно. Адже витрати на їхнє створення значно перевищують витрати на виробництво самих персональних комп’ютерів.

Здобич для пірата.

Під комп’ютерним піратством прийнято розуміти нелегальне використання без згоди правовласника програмних продуктів, котрі в свою чергу, містять у собі як програми для ЕОМ (об’єктивну форму представлення сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ), так і бази даних (об’єктивну форму представлення й організації сукупності даних, систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені й оброблені за допомогою ЕОМ).

Цей вид діяльності набув поширення у світі на рубежі 70–80-х років – майже одночасно із народженням персональних комп’ютерів. До їхньої появи програмне забезпечення, звичайно, знаходилося у розпорядженні виробників ЕОМ і передавалося користувачам у комплекті з ЕОМ. І коли виник попит на різноманітні програми для персональних комп’ютерів, а ринок відповів на нього відповідним бумом, тільки тоді виникли перші пірати, що й досі паразитують на чужих об’єктах інтелектуальної власності.

На терени колишнього СРСР пірати спізнилися на добрий десяток років. Майже до 90-х років про це ніхто не знав так само, як і персональні комп’ютери вважалися чимось на кшталт лампи Аладіна, але одночасно з появою у користувачів новітньої техніки, вітчизняний внесок у світове комп’ютерне піратство став доволі значним. Причому до банди цих піратів може віднести себе майже кожен – частка ліцензованих програм у наших комп’ютерах є незначна. Задля об’єктивності зазначимо, що використання неліцензійних комп’ютерних програм – це явище, притаманне не тільки Україні. У законослухняній та заможній Європі теж досить активно використовують піратську продукцію, тільки обсяги цього явища дещо менші – 34–36 відсотків, у той час, коли у нас зробити обґрунтовані й позбавлені оптимізму підрахунки ніхто і не береться. А ось міжнародні експерти, провівши відповідні дослідження, включили Україну до „Списку 301” (пріоритетний порушник інтелектуальної власності), що дає підстави застосовувати до нас фінансові санкції майже на півмільярда гривень на рік.

Питання про можливість і доцільність правової охорони програмного забезпечення для ЕОМ вперше розглядалось у 1971 році Консультативною групою урядових експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Потім роботи були продовжені Міжнародними бюро ВОІВ і Консультативною групою неурядових експертів протягом 1974–1977 років. Паралельно ця проблема обговорювалася у рамках Міжнародної асоціації з охорони промислової власності (АІППІ) на конгресі в Сан-Франциско у 1975 році, на якому було вирішено розробити норми спеціальної охорони програмного забезпечення та користуватися можливостями, що надає національне законодавство (переважно у формі авторського права). У 1978 році ВОІВ були схвалені „Типові положення з охорони програмного забезпечення обчислювальних машин”. Ці положення складалися з дев’яти розділів, містили визначення основних термінів, основні права на програмне забезпечення й умови їхнього виникнення, а також терміни їх дії і можливі компенсації тощо. Додатково розглядалася можливість укладення відповідного міжнародного договору з охорони програмного забезпечення. Однак у жодній з країн-учасниць ВОІВ ці положення не стали базовими принципами для прийняття спеціального законодавства. У результаті – виправдалися прогнози авторів Положень: вони були використані переважно для уточнення існуючих правових норм, законів і відповідної термінології. Положення насамперед стали найбільш повним узагальненням усіх проблем правової охорони програмного забезпечення і шляхів їхнього вирішення.

У 1980–1983 роках у Сполучених Штатах, Великій Британії, Франції, Угорщині, Японії та інших країнах світу були прийняті зміни до законодавства про охорону авторських прав, що забезпечують ефективний захист програмного забезпечення. Таким чином, з порядку денного ВОІВ і АІППІ було фактично зняте питання про введення спеціальної охорони програмного забезпечення, що випливає з основних ідей Положень 1978 року, та охорона прав авторів комп’ютерних програм й досі забезпечується відповідно до Женевської і Бернської конференцій.

Засоби охорони

Цілком зрозуміло, що основною причиною широкого використання в Україні неліцензійних комп’ютерних програм є навіть не низька купівельна спроможність більшої частини населення, що утруднює придбання легального програмного забезпечення через його високу вартість, а відсутність негативного ставлення у суспільстві до нелегального використання програмного забезпечення. Далися взнаки й обмежені можливості для розвитку та експорту інформаційних технологій, проте, незважаючи на ці причини, які мають об’єктивне підґрунтя, ситуація потребує виправлення.

Світова практика свідчить про низький рівень правової захищеності, що одержують об'єкти комп’ютерної техніки. В Україні дискусії на цю тему, врешті – решт, зводяться до обговорення переваг і недоліків авторської і патентної правової охорони при застосуванні до об’єктів такого роду (причому недоліків виявляється більше, ніж достоїнств), а також до пропозицій розробити або нову правову охоронну систему, або систему, що уособлювала б конгломерат норм авторського і патентного права.

Вперше у світі програма ЕОМ як об’єкт правової охорони була зареєстрована у 1961 р. у США. Відповідно до циркуляру № 61 про реєстрацію програм ЕОМ необхідною умовою реєстрації для надання правової охорони цей документ визнавав наявність оригінальних особливостей елементів вибору, компонування і розміщення текстових фрагментів. У травні 1964 р. Відомство з охорони авторських прав (Copyright Office) оголосило, що починає приймати на реєстрацію програми ЕОМ. Незважаючи на сумніви в ефективності подібної охорони, така відома фірма, як IBM, зареєструвала багато своїх програм. У квітні 1965 р. була організована президентська комісія, завданням якої була розробка рекомендацій зі зміни патентної системи. У 1966 р. ця комісія зробила висновок про непатентоздатність програм ЕОМ. Того ж року патентне відомство видало тимчасові вказівки, згідно з якими певні алгоритми були визнані патентоздатними. У 1967 р. до Конгресу був внесений законопроект, у якому були враховані рекомендації комісії, однак проект зіткнувся із серйозними запереченнями і не був прийнятий.

Відповідні виправлення до закону про авторське право були прийняті у США лише в 1980 р. Треба зауважити, що багато програм у США визнаються охороноздатними відповідно до норм патентного права й існує навіть спеціальний клас у національній патентній класифікації. Однак ставлення до патентоздатності програм для ЕОМ має виражений періодичний характер, тобто критерії їхньої патентоздатності то посилюються, то істотно пом’якшуються. Чималою мірою це пояснюється і прецедентним характером англо-саксонської правової системи, коли судові рішення є не менш важливими джерелами права, ніж законодавчі акти конгресу.

Як уже згадувалося, програми для ЕОМ і в Україні, і в інших країнах охороняються авторським правом як твори літератури з усіма правовими наслідками, що випливають звідси, – міжнародні рекомендації сформульовані, зокрема, у Директиві Ради Європейського Співтовариства про правову охорону програм для ЕОМ від 14 травня 1991 р.

Чинним законодавством (ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права») комп'ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права , як і інші твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Зрозуміло, що комп’ютерні програми мають мало спільних рис із творами літератури, тому норма ст. 18 Закону «Про авторське право і суміжні права» викликає принаймні здивування.

Чому ж для захисту програм для ЕОМ обрані засоби авторського права? На користь авторсько-правової охорони свідчать оперативність та дешевизна, у порівнянні з охороною за патентним законодавством (як це було б у випадку віднесення програм до винаходів). Так, наприклад, не виникає необхідності проведення експертизи щодо новизни й проходження інших етапів тривалої процедури патентування. Таким чином, з моменту завершення розробки програми для ЕОМ вона охороняється засобами авторського права. Причому охороняється не тільки твір у цілому, але і його частини у тому випадку, коли вони також носять творчий характер і можуть бути використані самостійно.

Водночас, недоліком авторсько-правової охорони є певне її обмеження. Мова йде про її поширення виключно на форму твору, водночас зміст авторське право жодним чином не охороняє. От чому наданий авторським правом захист не поширюється на ідеї і принципи, що лежать в основі програми для ЕОМ чи будь-якого її елементу, зокрема, на ідеї і принципи організації інтерфейсу й алгоритму, а також мови програмування. «Як об'єкт охорони визнається не ідея, закладена в алгоритм, а лише конкретна реалізація цього алгоритму у вигляді символічного запису конкретної послідовності операторів і дій над ними» [Симкин Л. С. Программы для ЭВМ: правовая охрана (правовые средства против компьютерного пиратства). М: Из-во «Городец», 1998. – С.166]. З аналогічних міркувань не охороняються авторським правом ідеї і принципи організації інтерфейсу.

Тож охорона комп’ютерних програм виключно засобами авторського права, що охороняє єдність змісту і форми твору, може бути ефективною лише у тому випадку, якщо комп’ютерна програма має об’єктивну форму (звичайно – рукопис) і використовується лише у цій формі. Однак при реальному функціонуванні ЕОМ програма застосовується в зміненому (у порівнянні з рукописом) виді, тому авторське право не може забезпечити їй захист і повною мірою охороняти інтереси розробників програмного забезпечення. „Воно забороняє лише копіювання, розмноження і поширення твору без згоди автора, не перешкоджаючи практичному використанню предмета опису” [Батурин Ю. М. Проблема охраноспособности объектов компьютерной техники и технологии //Вопросы изобретательства. – 1988. – №8. – С.21-24]. Разом з тим забезпечити захист комп’ютерної програми можна за допомогою патентного права. Одержання патенту дозволить запобігти несанкціонованому використанню ідеї програми, втіленої в її алгоритмі і відображеної в істотних ознаках формули винаходу. Найбільш ефективним засобом охорони назви програми для ЕОМ, її символіки, оригінального зображення на упаковці є її реєстрація як товарного знаку, що буде перешкоджати будь-кому використовувати їх в аналогічних цілях.

Дискусія щодо законодавчого визнання патентоздатності винаходів, у складі яких істотну роль грають елементи інформаційної технології, і у нашій країні все ще є відкритою. Але все ж таки на користь патентної охорони комп’ютерних програм свідчить той факт, що мова, зрештою, йде аж ніяк не про програми взагалі, а саме про технічні винаходи, істотною частиною яких є програмна складова, чи про так звані «програмні винаходи». У закордонних публікаціях такі винаходи називаються «Software Inventions (англ.) чи «Programmbezogene Erfindungen» (нім.).

Захист же винаходів, безумовно, має здійснюватися за патентним законодавством. Сьогодні розробка у будь-якій галузі техніки може вважатися виконаною на сучасному рівні тільки за наявності в ній елементів інформаційної технології (програмного чи мікропроцесорного керування, інтегральних мікросхем тощо). Останнім часом у США намітилася тенденція патентування «чистого програмного забезпечення». Як приклад можна назвати серію патентів на системи знань і експертні системи, видані фірмі «Technowledge Inc» і значне розширення діапазону патентоздатних об’єктів.

Очевидно охорона комп’ютерних програм в Україні була б набагато ефективнішою при використанні як засобів охорони авторського, так і патентного пра

Під час підведення підсумків заняття нагадати, що було розглянуто на занятті, зробити висновок про досягнення мети заняття, вказати на основні недоліки в ході підготовки студентів до заняття, оцінити якість роботи студентів самостійно, відповісти на запитання, що виникли у студентів. Оцінити роботу кожного студента із вказівкою на позитивні та негативні сторони. Відмітити хто краще підготувався та працював на занятті, а хто гірше.

Доцент кафедри безпеки інформаційних технологій

кандидат військових наук, доцент

Г.Є. ЧУГУЙ

«____»___________________ 2013 р.