4. Законодавчий процес Італії
Парламент. Відповідно до год. 1 ст. 55 Конституції, Парламент складається з Палати депутатів і Сенату.
Двопалатна структура італійського парламенту характеризується, в такий спосіб, сильної верхньої палатою, що практично равноправна з нижньої. Навіть у випадках, коли палати приймає рішення спільно, те що, що Сенат чисельно вдвічі нижча, ніж Палата депутатів, істотного значення немає, бо депутати і сенатори під час голосування вважаються зі своїми приналежністю немає палаті, а до політичну партію. Розбіжності між палатами звичайно носять політичного характеру. Палати обираються практично однаково, і як наслідок політичний склад палат практично ідентичний.
Компетенція парламенту окреслена у Конституції дуже скупо, що говорить за її необмеженого характеру у сфері загальнодержавного ведення. Парламент приймає закони у цій сфері, і навіть приймає державний бюджет контролює його виконання, здійснює політичний контролю над діяльністю Уряди, бере участь у формуванні деяких державних виконує інші функції.
Палата депутатів налічує 630 людина. Депутатом може бути обраний будь-який громадянин республіки, який сягнув віку 25 років.
Сенат республіки налічує 322 сенатора. За конституцією Італії сенатором може бути обраний (призначений) громадянин, який сягнув віку 40 років.
Відповідно до італійським законам право обирати до Палати депутатів мають усі громадяни, досягли віку 18 років, а Сенат — 25 років.
Нині хто в Іспанії (з 1993 р.) у разі обрання обох палат парламенту діє мажоритарна виборча система.
Палати наділені великі повноваження: стверджують до державного бюджету. вирішують питання позиках і надання кредитів, ратифікують міжнародні договори тощо.
Згідно з конституцією, проводяться спільні засідання обох палат до ухвалення присяги президента, позбавлення парламентської недоторканності постраждалого учасника парламенту або рішення про оголошення війни, переказі Президента, голови Ради міністрів та міністрів суду.
Керівні органи палат – бюро. Кожен з цих органів включає голови палати, чотирьох вице-председателей, трьох квесторов і побачили 8-го секретарів, причому у цих органах мають бути представлені все партійні фракції. Бюро обирається п'ять років. Для освіти партійних фракціях в Палаті депутатів потрібно бажання щонайменше 20 її, допускається створення фракцій та з меншої кількості при дотриманням партією низки вимог під час виборів. У Сенаті партійні фракції мають з 10 сенаторів. Допускаються змішані фракції з п'яти членів різних партій.
У палатах утворюються постійні комісії: в Сенаті – 12 чи 13 на 2 року, в Палаті депутатів – 14 п'ять років. Профіль комісій повторює компетенцію відповідних міністерств.
Засідання палат носять публічний характер, проте палата може затвердити рішення проведення закритого засідання в проханні уряду, голови партійну фракцію чи групи депутатів.
Законодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам, Національному раді економіки та праці, і навіть групам виборців щонайменше 50 тис. чол. – народна ініціатива.
Інститут народної ініціативи використовують у Італії досить слабко. Тільки після прийняття закону 1970 р., який би порядок застосування конституційної норми, остаточно 80-х внесли 30 ініціатив, з них лише деякі було прийнято до розгляду Парламентом.
У водночас є достатньо жорстка ієрархія законодавчої ініціативи залежність від компетенції суб'єкта законотворчості. Тобто. проекти областей можуть стосуватися лише обласної життя, виборці що неспроможні вносити проекти - у областях, зарезервованих за уряд і т.д.
Особливістю законодавчого процесу у парламенті є надання палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям. Парламент він може делегувати уряду про свої законодавчі повноваження, крім питань, що у конституційної області, у галузі права, прийняття бюджету, ратифікації за міжнародні договори.
Слід зазначити залежність уряду від парламенту, несе за собою колективну перед будь-який палатою парламенту це має при уконституювання отримати довіру обох палат.
У доповіді міжнародної сфері італійський парламент ратифікує договори з державами, оголошує війну.
У судової – призначає 1/3 частина членів Конституційного суду, 1/3 частина Вищої ради магістратури, вирішує про оголошення амністії.
Законодавчий процес у своїх основних рисах врегульоване в ст. 70 - 74 Конституції, а детально - в регламентах палат.
Законодавча функція здійснюється обома палатами. Право законодавчої ініціативи належить Уряду, кожного члена палат, і навіть тих органів і організаціям, куди це покладено конституційним законом. Зокрема, Конституція надає таке Національному раді економіки та праці (год. 3 ст. 99) і обласним радам (год. 2 ст. 121), щоправда лише з питанням їх ведення. З питань територіального устрою обмеженим правом законодавчої ініціативи мають і комунальні поради (про утворення нових провінцій або зміну кордонів існуючих).
Кількість законопроектів, внесених Урядом - головним джерелом законодавчої ініціативи, й окремими парламентаріями приблизно однакове.
Щоб стати законом, законопроект має бути схвалений обома палатами. Ухвалений палатами закон надходить до Президента республіки, який має промульгировать його використовують протягом місяці від дня схвалення. Якщо ж палати абсолютною більшістю свого складу оголосили закон терміновим, промульгация має відбутися у визначений ними термін.
Закони публікуються в офіційному органі держави "газета Уфичиале делла Република Итальяна" ("Gazzetta Ufficiale della Republica Italiana" - "Офіційна газета Італійської Республіки") відразу після промульгации і набирають чинності на 15-й день опублікування, тоді як самому законі не встановлений інший термін.