9.3.2. Теорія справедливості

_Теорiя справедливостi пропонує iнше пояснення того, як люди роз­по­дi­ляють та спрямовують свої зусилля для досягнення поставленої мети. Згiдно з нею, люди суб’єктивно визначають вiдношення отриманої вина­горо­ди до витрачених зусиль i зіставляють його з винагородою iнших людей, якi ви­конували аналогiчну роботу. Якщо порiвняння показує дисбаланс та не­спра­ведливiсть, виникає психологiчна напруга. У пiдсумку складається ситуацiя, при якiй необхiдно стимулювати конкретного спiвробiтника, зняти напругу i для вiдновлення справедливостi лiквiдувати дисбаланс.

Баланс та вiдчуття справедливостi вiдновлюється за рахунок змiни рiвня зу­силь, що витрачаються, або змiни рiвня отриманої винагороди. Отже, спiв­робiтники, якi вважають, що недоотримують порiвняно з iншими, почи­на­ють працювати менш iнтенсивно, або намагаються пiдвищити рiвень винагород. Спiвробiтники, що вважають себе бiльш стимульованими, нiж решта їх спiв­робiтникiв, намагаються пiдтримувати інтенсивнiсть працi на досягнутому рiв­нi чи навiть пiдвищувати його.

Основний висновок теорiї полягає у тому, що люди намагатимуться змен­шити iнтенсивнiсть працi, поки не отримають справедливої винагороди. Однак, сприйняття та оцiнка справедливостi носить суб’єктивний, вiдносний характер.

9.3.3. Об’єднана модель мотивації портера-лоулера

_Лайман Портер i Едвард Лоулер розробили комплексну проце­суаль­ну теорiю мотивацiї, що передбачала поєднання елементiв теорiй очiку­ван­ня та справедливостi. Модель побудована на основi взаємодiї п’яти змiнних: ви­тра­чених зусиль, сприйняття, отриманих результатiв, винагород і вiд­носної мiри задоволення.

Модель Портера-Лоулера

Рис. 9.4

Цінність винагороди (1)

Оцінка імовір­ності зв’язку між зусиллями та винаго­родами (2)

Здібності та характер (4)

Оцінка ролі працівника (5)

Винагороди, що сприйма­ються як справедливі (8)

Внутрішні винагороди (7а)

Зовнішні винагороди (7б)

Послiдовно розглянемо принцип дiї механiзму мотивацiї. Цифри подані за рис. 9.4. Згiдно з моделлю Портера-Лоулера результати, що досягнутi спiв­­робiтником, залежать вiд витрачених зусиль (3), здiбностей i харак­терних особливостей виконавця (4) та усвiдомлення ним своєї ролi в проце­сi працi (5). Рiвень витрачених зусиль пов’язаний iз цiннiстю вина­го­роди (1) i того, чи справдi iснує об’єктивна залежнiсть мiж витра­та­ми зусиль і можливими винагородами (2). Досягнення вiдповiдного рiвня резуль­тативностi (6) викличе внутрiшнi (7а) та зовнiшнi винагороди (7б).

Пунктирними лiнiями на малюнку зображено iснування опосередкованої (непрямої) залежностi мiж результативнiстю та зовнiшнiми винагородами, а також суб’єктивний характер власної оцiнки спiвробiтником мiри спра­вед­ли­востi тiєї чи iншої винагороди.

Задоволення (9) – це результат внутрiшнiх та зовнiшнiх винагород з врахуванням їх справедливостi (8). Задоволення є еталоном вимiру того, наскiльки цiнна винагорода насправдi (1). Ця оцiнка впливатиме у майбут­ньому на сприйняття людиною схожих ситуацiй.

Загальний висновок теорiї полягає в тому, що результативна праця приведе до задоволення потреби, а не навпаки, як вважали прихильники школи людських стосунків.