36. Житловий будинок як об’єкт цивільних прав

Стаття 379. Поняття житла

1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Ознаки житла виступають юридичними рисами, притаманними будь-якому виду житла.

У цивілістичній доктрині зазвичай виділяють чотири ознаки житла: 1) це певне приміщення; 2) воно призначене для проживання людей; 3) споруду має бути завершено будівництвом; та 4) віднесено до житлового фонду (Є. О. Мічурін).

У легальному визначенні можна виявити три ознаки житла. Для визнання житлом будь-який об’єкт, наведений у ст. 379 ЦК України (житловий будинок, квартира, інше житлове приміщення), має одночасно володіти трьома визначальними ознаками: 1) бути нерухомим майном у вигляді приміщення; 2) бути призначеним, та 3) придатним для постійного проживання.

Юридичне значення наведених ознак полягає в тому, що вони виступають умовами виникнення та припинення прав на житло. Відсутність хоч б однієї із згаданих ознак тягне за собою неможливість виступу таких речей як об’єкта права власності і предмета цивільно-правових правочинів. У випадку постійної чи тимчасової відновлюваної втрати окремих із наведених ознак житло набуває режиму відповідної речі (іншої, ніж житло, нерухомості або рухомості – при втраті постійного зв’язку із землею).

Житло є різновидом нерухомої речі і має відповідати загальним вимогам щодо поняття нерухомості. Відповідно, не можуть мати режим житла житлові кімнати, обладнані на морських, річкових і повітряних суднах, в різних транспортних засобах, навіть якщо вони мають найвищиу комфортабельність порівняно з домашнім житлом.

Легальне визначення нерухомих речей закріплено в ч. 1 ст. 181 ЦК України, згідно з якою до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

37. Цивільна відповідальність в системі юридичної відповідальності

Цивільно-правова відповідальність настає за порушення договір­них зобов'язань майнового характеру або за заподіяння майнової чи немайнової (моральної) шкоди, тобто за скоєння цивільно-правово­го делікту, і може виражатись у позбавленні правопорушника певних благ матеріального характеру, у зміні невиконаного обов'язку но­вим, у приєднанні до невиконаного обов'язку нового, додаткового.

Цивільно-правова відповідальність буває двох видів: договірна і позадоговірна. Договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором. На правопорушни­ка покладаються нові, додаткові обов'язки по відшкодуванню ним збитків або по сплаті неустойки за невиконання або неналежне вико­нання договірних умов. Це є додатковими до основного обов'язками, бо основним обов'язком цієї особи є виконання умов договору. По­задоговірна відповідальність настає внаслідок порушення абсолютно­го суб'єктивного права. Її суть полягає в тому, що на правопорушни­ка покладається обов'язок відшкодувати завдані збитки. В цьому разі має місце заміна основного обов'язку (утримуватись від проти­правних дій) новим (відшкодувати завдані збитки).