2 Вариант

1.2 Класифікація фразеологізмів у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці

Вироблення наукових основ класифікації фразеологізмів пов’язане з діяльністю таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як В. Виноградов, Л. Булаховській, Б. Ларін, М. Удовиченко, О. Кунін, Н. Амосова, Ш. Баллі та інші. Досі існує багато класифікаційних схем. Більшість з них містить від двох до чотирьох типів одиниць. Окремі класифікації мають таку кількість типів і підтипів одиниць, що практично неможливо ними керуватись. В основі цих класифікацій лежать, як правило, різні принципи. Розглянемо найважливіші з існуючих класифікацій.

Семантична класифікація. Характеристика фразеологізмів з точки зору їх семантичної зв’язаності вперше була дана Ш. Баллі в «Короткому нарисі стилістики» (1961) [3:14]. Вчений виділяє три групи фразеологізмів: звичайні словосполучення, фразеологічні ряди і фразеологічні єдності.

У праці «Французька стилістика» Ш. Баллі знову повертається до питання класифікації фразеологізмів. На жаль, він не дає точної рубрикації типів фразеологізмів, а окреслює лише контури класифікаційної схеми словосполучень від вільних до ідіоматичних, називає дві крайні межі, між якими знаходиться безліч перехідних типів, що не піддаються точній класифікації. Таку контурну класифікаційну схему Ш. Баллі дає і для фразеологізмів. Він підкреслює, що його мета – визначити орієнтири для подальшого дослідження, а не сформулювати системне ядро класифікації.

Ш. Баллі виділяє дві основні групи фразеологізмів:

1) фразеологічні групи або звичайні сполучення;

2) фразеологічні єдності [3:15].

Фразеологічною групою Ш. Баллі називає таке словосполучення, елементи якого зберігають незалежність, але виявляють певну спорідненість.

Щодо ознак, за якими фразеологічні єдності відрізняються від вільних словосполучень, то Ш. Баллі надає найбільшого значення еквівалентності словосполучення одному слову, втраті смислу компонентів та живого зв’язку між ними, якщо ні зв'язок між компонентами, ні їхнє значення уже не усвідомлюються, тоді, образно кажучи, «механізм заржавів».

Фразеологічні групи і фразеологічні єдності утворюють своєрідну рамку, між крайніми сторонами якої розміщається вся маса фразеологізмів. Серед них Ш. Баллі виділяє два перехідних ступені: а) групи з підсилювальним значенням і б) дієслівні групи.

Таким чином, у класифікації фразеологізмів Ш. Баллі виділяє два основні і два перехідні типи (хоч перехідних може бути і більше). Та оскільки перший перехідний тип фразеологізмів є різновидом фразеологічних груп, то можна вважати, що його класифікація містить три типи фразеологізмів.

В основі класифікації Ш. Баллі лежить принцип зв’язку між компонентами фразеологізмів. Ступінь міцності цього зв’язку – різний, і характеризується поступово градацією від найпростішого до найскладнішого. Ш. Баллі вказує на ряд зовнішніх і внутрішніх ознак, за якими визначається міра зв’язку.

В основі семантичної класифікації фразеологізмів В. Виноградова лежить той самий принцип, що і в класифікації фразеологізмів Ш. Баллі [3:15].

Вивчення семантичного зв’язку між компонентами фразеологічних одиниць дозволяє В. Виноградову визначити такі три типи фразеологізмів:

1) фразеологічні зрощення;

2) фразеологічні єдності;

3) фразеологічні сполучення [5:59].

1. Фразеологічні зрощення – це абсолютно неподільні словосполучення, значення яких зовсім не залежить від їх лексичного складу, від значень компонентів.

2. Фразеологічні єдності – це звороти, у яких зберігся принцип семантичної незалежності компонентів, натяк на вмотивованість загального значення.

3. Фразеологічні сполучення – це звороти, що утворюються завдяки реалізації фразеологічно пов’язаних значень слів. Фразеологічні сполучення – аналітичні.

Класифікація В. Виноградова тривалий час займала передове місце у дослідженні фразеології. Іноді робилися спроби дещо ускладнити її.

Характерно, що жоден із дослідників (першою це зробила Н. Амосова) не звернув уваги на відсутність у побудові класифікації В. Виноградова єдиного принципу. Два перших типи – зрощення та єдності – розрізняються за ступенем вмотивованості, тобто можливості чи неможливості вивести значення фразеологізму із значень їхніх компонентів, а третій тип – фразеологічні сполучення – за ступенем обмеженої сполучуваності фіксованого компонента у даному значенні.

Не зовсім чітке у В. Виноградова розмежування зрощень та єдностей: учений не називає критеріїв, за допомогою яких можна було б провести розмежування одиниць.

Отже, поділ фразеологізмів на зрощення та єдності у В. Виноградова побудований на суб’єктивних міркуваннях. Розшифрування значень фразеологізмів залежить від багатьох факторів. Іноді для цього необхідне етимологічне дослідження.

Спробу удосконалити класифікацію В. Виноградова у застосуванні до фразеологічних одиниць зробив М. Шанський [25:140]. Окрім трьох типів його класифікації, він виділяє ще й четвертий тип: фразеологічні вирази. Сюди він відносить «такі стійкі у своєму складі і вжитку фразеологічні звороти, які є не лише семантично подільними, але й складаються цілком із слів з незалежним значеннями (Es ist nicht alles Gold, was glänzt. – Не все то золото, що блищить; Viele Köche verderben den Brei. – У семи няньок дитя без ока; Man soll den Tag nicht vor dem Abend loben. – Курчат рахують восени)».

До недоліків, що властиві класифікації В. Виноградова, М. Шанський приєднав ще один. Четвертий тип класифікації – фразеологічні вирази – він протиставляє не зрощенням та єдностям, а фразеологічним сполученням та вільним словосполученням. Від фразеологічних сполучень вони відрізняються тим, що не містять компонентів із фразеологічно зв’язаним реченням; слова, з яких вони складаються, не можуть мати синонімічних замін. Від вільних сполучень слів їх відрізняє така специфічна риса, як відтворюваність та постійність складу і значення. Але ж ця риса притаманна буквально всім фразеологічним одиницям, навіть стійким сполученням слів нефразеологічного типу. Отже, вона не може служити класифікаційною ознакою серед фразеологічного фонду.

Класифікацію фразеологізмів М. Шанського піддали гострій критиці М. Копиленко та З. Попова. Вони звертають увагу на те, що виділені М. Шанським чотири типи фразеологізмів описуються не з одних і тих же позицій, вказують на наявність протиріччя в основі класифікації, на випадковість вибраних для класифікації ознак [11:34].

Таким чином, спроба удосконалити класифікацію фразеологізмів В. Виноградова у її застосуванні до фразеологізмів не мала успіху.

Ще менш успішною виявилася спроба застосувати класифікаційну схему В. Виноградова до фразеологічного багатства інших мов. Досить докладну критику відносно спроби застосувати класифікацію В. Виноградова до англійської фразеології дає О. Кунін. Він аналізує праці З. Анісімової, А. Кумачової, Т. Дербукової, де описуються різні варіанти класифікації фразеологізмів В. Виноградова. Вони поділяють на три або два типи фразеологізми, що описуються з різних позицій, але, як зазначає О. Кунін, без достатньої аргументації. Основним недоліком залишається відсутність єдиного принципу. Все це, на думку О. Куніна, показує безплідність використання для класифікації фразеологізмів одного лише семантичного принципу [12:29].

Типологічна класифікація. Різновидом семантичної класифікації фразеологізмів постає семантична типологія фразеосполучень. Спробу такої систематизації сполучень слів зробили з позиції загальної фразеології М. Копиленко і З. Попова [11:35].

За основу класифікації автори беруть ідіоматичність, додатково враховуючи також стійкість фразеосполучень. Ідіоматичність вони розглядають як семантичне зрушення лексем у сполученнях, що можуть оцінюватися різним ступенем стійкості від найнижчого (нульового) до найвищого, що сприймається за одиницю. Під стійкістю вони розуміють передбаченість елементів.

Щодо термінології. Для загального позначення сполук слів вони користуються терміном «фразеосполучення», для позначення звукової сторони слова – поняттям «лексема», а для позначення смислової сторони слова – терміном «семема».

Автори розрізняють п’ять різновидів семем, які можуть виражатися лексемами: дві денотативні (Д1, Д2) і три конотативні (К1, К2, К3).

Денотативна семема відображає екстралінгвістичні явища безпосередньо. Д1 реалізує своє значення без контексту прямою відповідністю денотатові. Д2 позначає денотат за подібністю до іншого денотата.

Конотативна семема утворюється лише у фразеосполученні, поза яким вона не може бути виявленою. Вона відображає денотат опосередковано, існуючи, як правило, поруч з денотативною семемою, що означає те саме явище. К1 мотивується і на відміну від Д2 може виражатися іншою лексемою. Так, типологія двокомплектних фразеосполучень містить 15 типів (без урахування порядку сполучення семем) цих сполучень – вони реально зустрічаються в сучасній російській мові. Двокомплексні фразеосполучення характеризуються різним ступенем стійкості та ідіоматичності. Наведемо вибірково приклади:

1. Тип Д1Д1: die Wahrheit sagen – говорити правду, in der letzten Zeit – в останній час;

2. Д1Д2: abgedroschene Redensarten – збиті фрази, auf Abschlag zahlen – платити в розстрочку;

3. К1К1: vor einem Abgrund stehen – стояти над безоднею, бути на краю загибелі;

4. Д1К2: Gut abschneiden – добре відрізати, вдало скласти екзамен; Lunte riechen – чути гніт, відчувати небезпеку;

5. К2К2: ugebrannte Asche – незгорілий попіл, бійка.

Структурно-семантична класифікація. І. Чернишова пропонує такі три групи: фразеологічні єдності, фразеологічні вислови, фразеологічні сполучення [24:33].

До фразеологічних єдностей відносяться одиниці, що виникли внаслідок семантичного переосмислення або зрушення вільних словосполучень. Загальною ознакою фразеологічних єдностей виступає цілісне значення, що виникає на основі семантичного зрушення всіх компонентів. Індивідуальний зміст компонентів у єдностях повністю втрачається. Цілісне значення пов’язане з образним стержнем фрази, що нагадує внутрішньою формою перенесення значення (наприклад: jmdm den Kopf waschen – намилити кому-небудь шию (голову); keinen Finger krummen – не ударити палець об палець (букв.: не зігнути жодного пальця); etw. aufs Eis legen – заморозити, не давати ходу).

Образна мотивація може бути втрачена:

1) внаслідок виходу із ужитку деяких звичаїв німецького народу (наприклад: den Stab über jmdn brechen – винести вирок кому-небудь (у давнину над засудженим до страти ламали дерев’яну паличку); etw. auf dem Kerbholz haben – мати за собою якусь вину (у дописемний період борги викарбовували на дерев’яних паличках);

2) внаслідок архаїзації лексики (наприклад: schlecht und recht – рівно, врівень; скромно і чесно (порівн. архаїчне значення слова schlecht – рівний, прямий; простий);

3) внаслідок наявності у складі фразеологізму жаргонної чи професіональної лексики (наприклад: guten Ankraz haben (молодіжний сленг) – мати успіх; einen tollen Zahn darauf haben (проф.) – розвивати велику швидкість).

За граматичною структурою фразеологічні єдності – словосполучення, два види яких мають твердо фіксовані структурні особливості. Це – парні сполучення і компаративні фразеологічні одиниці.

До фразеологічних висловів належать одиниці, що за своєю граматичною структурою є предикативними сполученнями слів і речень.

Фразеологічні сполучення характеризуються одиницями, що виникли в результаті одиничного поєднання одного семантично перетвореного компонента (наприклад: das gelbe Fieber – тропічна хвороба; der schwarze Markt – чорний ринок).

Всі компоненти зберігають семантичну незалежність. Фразеологічні сполучення можуть бути термінологічного і не термінологічного характеру.

Контекстологічна класифікація. Використовуючи контекстологічний методо, Н. Амосова виділила серед фразеологізмів англійської мови два класи: а) клас ідіом і б) клас фразем [1:10].

Ідіоми – це одиниці постійного контексту, у яких наявний вказівний елемент, що семантично реалізується. До того ж вони – тотожні. Обидва елементи представлені загальним лексичним складом словосполучення, яке характеризується цілісним значенням.

До фразем належать одиниці постійного контексту з фразеологічно зв’язаним значенням одного із компонентів.

В основу цієї класифікації покладена специфіка внутрішніх контекстуальних зв’язків фразеологізмів.

Класифікація Н. Амосової зазнала справедливої критики, бо багато різновидів стійких словосполучень не знайшли у ній відображення. Ось що пише О. Кунін: «Перш за все не дотримано єдиного класифікаційного принципу: ідіоми виділяються за принципом наявності у словосполученні цілісного значення, що базується на послабленні лексичного значення його компонентів, а фраземи – за принципом наявності фразеологічно зв’язаного значення, обумовленого одиничною сполучуваністю одного із компонентів. Таким чином, одна група виділяється на основі чисто семантичного принципу, а друга – на основі структурно-семантичного принципу» [12:27].

Класифікація на основі методу оточення. Класифікацію фразеологізмів на основі методу оточення розробив М. Тагієв. Її сутність полягає в тому, що основна увага приділяється не характеру внутрішньо фразеологічної структури, а особливостям структурних зв’язків з іншими одиницями в системі мови. Таким чином, активними постають три параметри:

1. Фразеологізми з одномісним оточенням. Для структурного зв’язку цих фразеологізмів з іншими одиницями потрібний лише один елемент.

2. Фразеологізми з двомісним оточенням. Структурно необхідними елементами таких фразеологізмів є суб’єктивне і залежне оточення.

3. Фразеологізми з трьохмісним оточенням. Структурно необхідними елементами цих фразеологізмів є одне суб’єктивне і два залежних оточення.

Фразеологізмів із чотиримісним оточенням, як зазначав М. Тагієв, немає [21:201].

Класифікація фразеологізмів, що ґрунтується на граматичних, семантичних та структурних ознаках фразеологізмів. Ця класифікація, що належить перу В. Архангельського, має два види фразеологізмів:

1. Фраземи (всі фразеологізми, структура словосполучень).

2. Стійкі фрази (всі фразеологізми, структура словосполучень) [2:33].

Поділ фразеологізмів на два основних граматико-структурних класи знайшов підтримку у дослідниці української фразеології Л. Скрипник.

1. Фразеологічні одиниці, організовані за типом моделі словосполучення (рідше – речення). Семантико-структурною особливістю є співвідносність із окремим словом і функціонування в ролі члена речення. Цей різновид фразеологічних одиниць має загальну назву – лексичні ідіоми.

2. Фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень [22:187].

У філологічній літературі існує ще чимало класифікацій фразеологізмів з вузьким спрямуванням. Вони висвітлюють питання теорії фразеології лише частково. Тому обмежимося тільки переліком:

Граматична класифікація. Вона представлена у науковій літературі двома різновидами: морфологічним та синтаксичним.

Морфологічна класифікація основана на співвідношенні фразеологічних одиниць з певними частинами мови (виділяються еквіваленти іменників, дієслів, прислівників і т.п.)

Синтаксична класифікація передбачає поділ фразеологізмів на основі виконання ними синтаксичних функцій в реченні (підмета, присудка, додатка і т.д.).

Генетична класифікація. Вона передбачає групування фразеологізмів за джерелами походження. З її допомогою можна простежити етапні моменти формування літературної мови. У цій класифікації виділяють: біблійні звороти, запозичення з інших мов, крилаті слова, прислів’я та приказки тощо.

Основний недолік цієї класифікації полягає в тому, що нечасто вдається визначити джерело виникнення того чи іншого звороту. Крім того, така систематизація показує лише динаміку розвитку фразеологічних одиниць і може складати основу історичної фразеології.

Тематична класифікація. Вона розмежовує фразеологізми за позначенням суттєвих понять у житті певної спільності людей. Тут можна виділити фразеологізми з ознакою позначення: фізичних явищ, психологічного стану, явищ сенсорної діяльності, манери поведінки і т д.

Функціонально-стильова класифікація. Така систематизація передбачає визначення належності фразеологічних одиниць до певних структурно-функціональних стилів літературної мови: офіційно-ділового, публіцистичного, наукового та художньо-белетристичного. Нечіткість меж між стилями зумовлює і нечіткість меж між самими фразеологізмами.

Стилістична класифікація. Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеологізмів вимагає конкретизованої систематизації матеріалу. Однак така систематизація не може бути покладена в основу вивчення фразеологічного фонду, оскільки лінгвостилістичний аспект складає інший план дослідження у порівнянні із загальнотеоретичним. На цій підставі стилістичну класифікацію розглядають як деталізацію основного типологічного поділу фразеологізмів. Особливу роль відіграє стилістична класифікація в процесі відтворення фразеологізмів з мови-оригіналу мовою художнього перекладу [14:139].