52.Соціологічна теорія р.Мертона

. Мертон будь-коли ставив за мету створення; він був противникам спроб розробки власної системи на порожньому місці, протиставляючи цьому вивчення спадщини титанів соціологічною науки. Багато критиків глибоко стверджують, що у роботах Мертона відсутні систематичні взаємозв'язку. Евристичний контекст відкриття неспроможна стримувати створення теорії. Проте, позірна здавалося б очевидним відсутність системи отриманні результатів виключає систематичного характеру кінцевих висновків. У працях Мертона існує система соціологічних поглядів, джерело якої в його постійних, іноді систематичних, а часом фрагментарних дослідженнях. Складовими елементами його системи є нетрадиційні рішення багатьох, спірних з його точки зору вопросов.

Цілісність і єдність системи забезпечується настроєм її творця, напрямом у соціології, створеним Р.Мертоном. Виступаючи проти схоластичної, формалістичної «високої теорії» Парсонса та її послідовників, Мертон у ранніх роботах не проводив чітких меж між способом і вищий рівень теоретизирования.

У межах своїх теоретичних дослідженнях, будучи переконаним, що «загальна теорія» є «передчасної», він вирішив залишатися на середньому рівні, розробляючи численні проміжні теорії, такі, як теорії отклоняющегося поведінки, рольових конфліктів, референтних груп, соціологічною амбівалентності, бюрократичної структури, наукових співтовариств та багатьох інших, не прагнучи усеосяжному поясненню соціальних структур і процесів. Насправді на роботах Мертона міститься, хоча й сформульована явно, загальна теорія. За словами Р. Будона, на роботах Мертона вулицю значно більше систематичної загальної теорії, ніж вона сама коли-небудь визнавав. Вони міститься певна система поглядів на суспільство, визначене уявлення про про соціальний порядку і соціальному изменении.

Соціологія: цілі й задачи

У межах своїх формулюваннях, Мертон найточніше відбиває суть предмета: завданням соціолога є «ясне пояснення логічно взаємозалежних і емпірично підтверджених припущень про структуру суспільства і його змінах, поведінці людини у цієї структури та наслідки цього поведінки»; мета соціології залежить від значною мірою в з'ясуванні того, «як різні, изменяющиеся типи соціальних структур і впливають на поведінка людини її долю». Отже, очевидно, що предметом соціології є, по Мертону, соціальна структура, яку необхідно вивчати у всьому різноманітті її аспектів: генетичного (як виникла) і функціонального (як на поведінка людей), статичного (як функціонує) і динамічного (як вона змінюється). Визначальною рисою соціології є сфокусованість на соціальної структуре.

Це ще більше очевидним, коли розглядається підхід Мертона до проблеми, демаркації, особливо до способу розмежування соціології і психології. З погляду Мертона, відмінність між ними у тому, що саме кожна з цих наук розглядає як проблематичне, що - як заданий. Для психолога социально-структурный аспект спочатку визначено як контекст індивідуального поведінки, тоді за останнє є проблематичним. Для соціолога, навпаки, у центрі аналізу перебуває структура соціального оточення, а індивідуальні особливості і психологічні процеси розглядаються як це і аналіз їхній не входить у компетенцію социолога.

Визначення соціології як науки, сфальцьованої на соціальної структурі, дозволяє припущення про онтологічному кредо Мертона, про найбільш фундаментальних передумови його теорії. Вочевидь, що він розглядає суспільство реальністю (sui generis), що має специфічними особливостями і закономірностями стосовно властивостями, властивим індивідам, і закономірностям індивідуального поведінки. Соціальна реальність є сверх-индивидуальной, спочатку маючи першорядне значення для індивідів, але, будучи залежною від нього, перестав бути понад- індивідуальної. Соціальна структура включає у собі покупців, безліч їхні діяння, у своїй яка є їх простій сукупністю. Це можна назвати інтер- індивідуальної реальністю, похідною від різних відношенні між групами індивідів, або ж системної реальністю, що з різних соціальних сукупностей індивідів, пов'язаних між собою системою стосунках. Така онтологічна концепція — різновид структурного реалізму — дозволяє уникнути, і матеріалізації, настільки типовою для метафізичного холізму, і атомізації соціальної реальності, яка має місце у різні форми теоретичного (чи метафізичного) индивидуализма.

Теоретичне напрям: функціоналізм чи структурализм

Ідея Мертона про структуру, яка перебуває у центрі його функціональних досліджень, включає чотири визначальних критерію. Сфокусованість на відносинах, що пов'язують різні компоненти суспільства, простежується вже у ранньому визначенні соціальної структури, сформульованому набагато раніше структурної революції чи структурного ухилу в сучасної науці: «Під соціальної структурою слід розуміти організований контекст соціальних відносин, у які втягнуті члени суспільства, чи групи». Акцент на «змодельований», регулярний, який повторювався характер відносин одна із центральних тез, червоною ниткою пронизуючих роботи Мертона; термін «змодельований» — одне із улюблених його визначень. Як зазначив П. Лазарсфельд, «цей термін является

наиболее часто употребимым на роботах Мертона. Третій складовою критерій соціальної структури — концепція глибокого, прихованого, базового рівня (відповідна концепція латентних функцій в функціональному аналізі) — єдиний аспектом теоретично Мертона, прямо схильним до логически-лингвистическому структурализму Якобсона, Леви-Стросса і Чомські. За словами Мертона, «аналітично доцільно розрізняти поверховий і латентний рівні соціальної структуры».

Але, напевно, найважливішим для Мертона в понятті соціальної структури є четвертий критерій - ідея стримуючого чи допоміжного впливу, яке соціальна структура надає на реальні соціальні явища (поведінка, переконання, відносини, мотивації тощо.). Концепція «структурного контексту» і особливо «структурного стримування», як що обмежує ефективне полі діяльності, з'являється у ранньої «Парадигмі для функціонального аналізу»: «Переконаний, що структура стримує індивідів, поміщених у неї у розвиток культурних потреб, моделей соціального поведінки й психологічних схильностей. У другій роботі він писав: «Поведінка не просто результат індивідуальних особливостей, але продукт интеракции останніх і змодельованих ситуацій, у яких виявляється індивід. Саме це соціальні контексти надають значний вплив на ступінь дійсною реалізації здібностей индивида».