33. Відношення рослин фіто санітарних умовСільськогосподарські культури характеризуються різною стійкістю до хвороб, схильністю до враження шкідниками, специфічною реакцією по відношенню до бур'янів.Зниження врожаю по окремих культурах, за даними багатьох наукових установ, може досягати: пшениці і жита — 55—65 %₃ ячменю — 37—45, льону — 35—45, картоплі — 40—55, цукрових буряків — 47-—80. Це пов'язане з тим, що бур'яни погіршують умови живлення культурних рослин, а деякі їх види є паразитами.Зараз нараховують близько 800 тис. різних шкідників і понад 30 тис. збудників хвороб сільськогосподарських культур. Втрата врожаю від шкідників і хвороб по усереднених даних становить відповідно 14 і 12 %.Для захисту рослин застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів. Застосування того чи іншого методу в певну фазу розвитку рослин залежить від ступеня ураження тим чи іншим шкідником або хворобою.Як відомо, хімічний спосіб боротьби зі шкідниками і хворобами, найбільш розповсюджений зараз, має значні недоліки. При застосуванні хімічних препаратів одночасно з шкідниками знищуються комахи, які запилюють рослини. Тому найактуальніша проблема — це охорона навколишнього природного середовища, яка наносить мінімально? шкоди при проведенні захисних заходів.

34. Оцінка сільськогосподарських культур по впливу на ґрунти в зв'язку з особливостями біології та агротехнікиСільськогосподарські культури внаслідок різних біологічних особливостей та технологій вирощування неоднаково впливають на режим органічної речовини. За зменшенням надходжень в ґрунт післязбиральних решток, кореневої маси та опаду їх можна розмістити в такій послідовності: багаторічні трави — кукурудза на силос — озимі зернові — ярі зернові — зернобобові — цукрові та кормові буряки — картопля — льон-довгунець.Відповідно до надходження в ґрунт рослинних решток складається баланс гумусу: під багаторічними травами найбільш сприятливо. При вирощуванні зернових культур втрати його складають 0,2-^0,4 т/га, під просапними вони зростають до 0,6—_{1,0 т/га.}Змінюючи співвідношення площ під різними культурами сівозміни, можна певною мірою регулювати надходження в ґрунт органічної речовини з рослинними рештками.За даними Ф. І. Левіна, з рослинними рештками різних культур в ґрунт повертається (від загальної кількості їх в урожаї) 27— 60,5 % азоту, 18,5—51,7% фосфору, 16,7-48,1 % калію, 27,6— 54 % кальцію. За часткою азоту, що залишається в рослинних рештках, рослини розмішуються в такий ряд: багаторічні бобові трави > однорічні трави > зернові > кукурудза > картопля.На гектарі посіву з рештками бобових багаторічних грав в ґрунті залишається 80—180 кг азоту, озимих зернових — 5(>—-60, а в рештках просапних культур картоплі та кукурудзи — тільки 30—40 кг.Надходження з рослинними рештками бобових трав великої кількості багатої азотом свіжої органічної маси забезпечує підвищення біологічного потенціалу ґрунту, посилює в ньому процеси перетворення органічної речовини і формування гумусу. Тому ті сівозміни, в яких є не менш як 29 % бобових трав, у більшості випадків забезпечують стабілізацію гумусу в ґрунті.Для розрахунку новоутвореного гумусу з рослинних решток і внесеного гною використовують коефіцієнти їх гуміфікації Вони являють собою частку вуглецю рослинних решток, що після їх трансформації надійшла до гумусу ґрунту. Коефіцієнти гуміфікації рослинних решток в орному шарі чорнозему типового становлять: для цукрових буряків — 0,10, озимої пшениці на зелений корм і картоплі — 0,13, соняшнику — 0,14, кукурудзи на силос — 0,17, озимої пшениці і кукурудзи на зерно — 0,20, ячменю — 0,22, гороху — 0,23, люцерни — 0,25, гною — 0,23.Збільшення у структурі сівозмін частки високоінтенсивних просапних культур (кукурудзи, цукрових буряків) при одночасному зменшенні бобових трав підвищує мінералізацію гумусу та зростання його дефіциту до рівня 0,7 — 1 т/га за рік. При такому стані гумусового балансу стає найнижчою продуктивність чорноземів — урожайність озимої пшениці не перевищує 25 ц/га, цукрових буряків — 200—250 ц/га, кукурудзи — 15—25 ц/га. У таких сівозмінах помітно зростають витрати на покриття дефіциту гумусу й азоту в ґрунті за рахунок добрив. Зокрема для збереження рівня продуктивності культур, що відповідає сівозмінам з бобовими травами, тут слід вносити на 1 га ріллі не менше як 10 т гною у поєднанні з внесеннями — 90 — 100 кг/га діючої речовини — нормами мінеральних добрив.Найбільш сприятливо на оструктуреність ґрунту впливають рослини з добре розвинутою кореневою системою, високою продуктивністю надземної маси, які суцільно покривають ґрунт — з весни до збирання — і не потребують механічного обробітку ґрунту під час вегетації. Цим вимогам відповідають багаторічні бобові та злакові трави або їх суміші. Тому під впливом багаторічних трав створюються в більших чи менших розмірах водотривкі агрегати. Водночас чим вищий їх урожай, тим більше утворюється структурних агрегатів. І навпаки, якщо ґрунт без рослин і зазнає руйнівної дії води, вітру та інтенсивного механічного обробітку, то гранулометричний стан його погіршується.Від структури ґрунту залежать й інші його фізичні властивості.Серед природних чинників, які впливають на щільність ґрунту найбільш значними є зволоження, висихання, промерзання, дія дощових крапель, вплив рослин та дія ґрунтової фауни.Приріст органічного вуглецю на 0,01 % знижує щільність ґрунту на 0,01 г/см³ і більше, що при критичному рівні ущільнення може бути пов'язано із збільшенням врожаю зернових на 0,6— 1,4 ц/га.Відрізняючись за вологовикористанням, польові культури по-різному впливають на водний режим ґрунту і запаси вологи, що залишаються після них. Рослини з глибокопроникаючим корінням (люцерна, цукрові буряки, соняшник та ін.) здатні висушувати ґрунт на значній глибині (до 3,0—3,5 м). У районах недостатнього зволоження після таких культур відновити запаси вологи в цьому шарі протягом одного осінньо-зимового періоду неможливо. Активне висушування ґрунту в цих районах відбувається під багаторічними рихлокущовими злаками, що мають густу сітку мілких проникаючих коренів.Рослини з невеликою кореневою системою, такі як картопля, льон та інші, використовують вологу в основному з верхнього півметрового шару грунту. Після них залишається достатньо високий запас вологи в глибших шарах ґрунту.Розвиток ерозійних процесів залежить від структури посівних площ, оскільки різні сільськогосподарські культури по-різному впливають на стік води і змивання ґрунту. Найкращі ґрунтозахисні властивості мають багаторічні трави, а також зернові культури суцільного способу сівби.Багаторічні трави покривають ґрунт протягом року, але ступінь цього покриття восени, взимку і навесні невисокий. Озимі зернові покривають ґрунт 9—11 місяців, максимально — у травні, червні, липні; ярі зернові колосові — лише 3—4 місяці, просапні — 2,5—3,5 місяці. У районах з подовженим післязбиральним теплим періодом, достатньою кількістю опадів після збирання врожаю основної культури можна захистити ґрунт зеленим покривалом проміжних культур. Озимі проміжні посіви захищають грунт восени, взимку і навесні; підсівні — навесні і влітку; післяукісні й післяжнивні — влітку та восени.

35. Оцінка культур по кількості рослинних решток і ії якісному складуСільськогосподарські культури внаслідок різних біологічних особливостей та технологій вирощування неоднаково впливають на режим органічної речовини. За зменшенням надходжень в ґрунт післязбиральних решток, кореневої маси та опаду їх можна розмістити в такій послідовності: багаторічні трави — кукурудза на силос — озимі зернові — ярі зернові — зернобобові — цукрові та кормові буряки — картопля — льон-довгунець.Відповідно до надходження в ґрунт рослинних решток складається баланс гумусу: під багаторічними травами найбільш сприятливо. При вирощуванні зернових культур втрати його складають 0,2-^0,4 т/га, під просапними вони зростають до 0,6—_{1,0 т/га.}Змінюючи співвідношення площ під різними культурами сівозміни, можна певною мірою регулювати надходження в ґрунт органічної речовини з рослинними рештками.За даними Ф. І. Левіна, з рослинними рештками різних культур в ґрунт повертається (від загальної кількості їх в урожаї) 27— 60,5 % азоту, 18,5—51,7% фосфору, 16,7-48,1 % калію, 27,6— 54 % кальцію. За часткою азоту, що залишається в рослинних рештках, рослини розмішуються в такий ряд: багаторічні бобові трави > однорічні трави > зернові > кукурудза > картопля.На гектарі посіву з рештками бобових багаторічних грав в ґрунті залишається 80—180 кг азоту, озимих зернових — 5(>—-60, а в рештках просапних культур картоплі та кукурудзи — тільки 30—40 кг.Надходження з рослинними рештками бобових трав великої кількості багатої азотом свіжої органічної маси забезпечує підвищення біологічного потенціалу ґрунту, посилює в ньому процеси перетворення органічної речовини і формування гумусу. Тому ті сівозміни, в яких є не менш як 29 % бобових трав, у більшості випадків забезпечують стабілізацію гумусу в ґрунті.Для розрахунку новоутвореного гумусу з рослинних решток і внесеного гною використовують коефіцієнти їх гуміфікації Вони являють собою частку вуглецю рослинних решток, що після їх трансформації надійшла до гумусу ґрунту. Коефіцієнти гуміфікації рослинних решток в орному шарі чорнозему типового становлять: для цукрових буряків — 0,10, озимої пшениці на зелений корм і картоплі — 0,13, соняшнику — 0,14, кукурудзи на силос —0,17, озимої пшениці і кукурудзи на зерно — 0,20, ячменю — 0,22, гороху — 0,23, люцерни — 0,25, гною — 0,23.

36. Вплив вирощуваних культур на баланс гумусу Збільшення у структурі сівозмін частки високоінтенсивних просапних культур (кукурудзи, цукрових буряків) при одночасному зменшенні бобових трав підвищує мінералізацію гумусу та зростання його дефіциту до рівня 0,7 — 1 т/га за рік. При такому стані гумусового балансу стає найнижчою продуктивність чорноземів — урожайність озимої пшениці не перевищує 25 ц/га, цукрових буряків — 200—250 ц/га, кукурудзи — 15—25 ц/га. У таких сівозмінах помітно зростають витрати на покриття дефіциту гумусу й азоту в ґрунті за рахунок добрив. Зокрема для збереження рівня продуктивності культур, що відповідає сівозмінам з бобовими травами, тут слід вносити на 1 га ріллі не менше як 10 т гною у поєднанні з внесеннями — 90 — 100 кг/га діючої речовини — нормами мінеральних добрив.Найбільш сприятливо на оструктуреність ґрунту впливають рослини з добре розвинутою кореневою системою, високою продуктивністю надземної маси, які суцільно покривають ґрунт — з весни до збирання — і не потребують механічного обробітку ґрунту під час вегетації. Цим вимогам відповідають багаторічні бобові та злакові трави або їх суміші. Тому під впливом багаторічних трав створюються в більших чи менших розмірах водотривкі агрегати. Водночас чим вищий їх урожай, тим більше утворюється структурних агрегатів. І навпаки, якщо ґрунт без рослин і зазнає руйнівної дії води, вітру та інтенсивного механічного обробітку, то гранулометричний стан його погіршується.

37. Оцінка рослин за характером впливу на водний режим грунту.Відрізняючись за вологовикористанням, польові культури по-різному впливають на водний режим ґрунту і запаси вологи, що залишаються після них. Рослини з глибокопроникаючим корінням (люцерна, цукрові буряки, соняшник та ін.) здатні висушувати ґрунт на значній глибині (до 3,0—3,5 м). У районах недостатнього зволоження після таких культур відновити запаси вологи в цьому шарі протягом одного осінньо-зимового періоду неможливо. Активне висушування ґрунту в цих районах відбувається під багаторічними рихлокущовими злаками, що мають густу сітку мілких проникаючих коренів.Рослини з невеликою кореневою системою, такі як картопля, льон та інші, використовують вологу в основному з верхнього півметрового шару грунту. Після них залишається достатньо високий запас вологи в глибших шарах ґрунту.

38. Грунтозахисна здатність с.г. культурРозвиток ерозійних процесів залежить від структури посівних площ, оскільки різні сільськогосподарські культури по-різному впливають на стік води і змивання ґрунту. Найкращі ґрунтозахисні властивості мають багаторічні трави, а також зернові культури суцільного способу сівби.Багаторічні трави покривають ґрунт протягом року, але ступінь цього покриття восени, взимку і навесні невисокий. Озимі зернові покривають ґрунт 9—11 місяців, максимально — у травні, червні, липні; ярі зернові колосові — лише 3—4 місяці, просапні — 2,5—3,5 місяці. У районах з подовженим післязбиральним теплим періодом, достатньою кількістю опадів після збирання врожаю основної культури можна захистити ґрунт зеленим покривалом проміжних культур. Озимі проміжні посіви захищають грунт восени, взимку і навесні; підсівні — навесні і влітку; післяукісні й післяжнивні — влітку та восени.

39. Оцінка культур за впливом на фіто санітарний стан

40. Оцінка сільськогосподарських культур за біологічними вимогами до умов вирощуванняАгрономічна доцільність сільськогосподарських культур починається з встановлення довжини вегетаційного періоду. Загальна оцінка в потребі рослин до тепла визначається сумою температур (вище +10 °С) за період вегегації. Ця характеристика може помітно розрізнятись не лише за культурами, а й у різних сортів однієї і тієї самої культури Для кожного виду рослин існують певні температурні межі, в яких проходить проростання насіння. Для зернових культур, наприклад, мінімум знаходиться в межах 0—5 °С, оптимум — в межах 20—25 °С, а максимум — в межах 30—40 °С. Для кукурудзи - відповідно 8—10, 30—35 та 40—50 °С.Для більшості теплолюбних культур температура ґрунту, при якій дозволяється сівба, повинна бути дещо вищою початкової температури проростання насіння, так як з'явлення сходів буде помітно затягуватись, а ранні сходи можуть піддаватися дії весняних заморозків.У житті рослин вода має надзвичайно велике значення. Рослинний організм містить її 75—90 і більше відсотків.Рослинам вода потрібна від сівби насіння і до закінчення формування врожаю. Використовувати воду рослина починає від набубнявіння насіння, кількість якої для нормального проростання неоднакова для різних сільськогосподарських культур Вологість в'янення визначають, фіксуючи вологість ґрунту, за якої рослини стійко в'януть. Відношення вологості в'янення до максимальної гігроскопічності називають коефіцієнтом в'янення. Оптимальна вологість коренеобжитого шару ґрунту, за якої досягається максимальна інтенсивність росту рослин, змінюється для різних видів в межах 65—90 % найменшої вологоємності, зокрема: 75—90 % — для багаторічних трав, 65—80 % — для зернових, 70—85 % — для овочевих культур.При перезволоженні ґрунту порушується повітряний режим, накопичуються токсичні продукти анаеробісу.Продовженість виживання рослин в умовах затоплення помітно залежить від температури води. Коли в весняний період допустима тривалість затоплення різних видів багаторічних трав в межах 5—25 діб, то вже в літній період вона не повинна бути більше як 20—26 год. Для зернових культур літнє затоплення не повинне перевищувати 5—12 год., а для овочевих — 5—7 год.Певною мірою посухостійкість рослин може характеризуватися коефіцієнтом транспірації, тобто кількістю води в грамах, що витрачається на синтез 1 г сухої речовини. Величина його значною мірою залежить від умов середовища (водно-фізичних властивостей ґрунту, забезпеченості поживними речовинами та ін.) та щільності фітоценозу. Проте цей коефіцієнт специфічний для різних культур і показує, наскільки продуктивно витрачається волога рослинами.Прояв цих умов значною мірою залежить від гумусового стану ґрунтів, гранулометричного та мінералогічного складу, потужності орного шару, ступеня окультуреності.Традиційно при оцінці вимог культур до фізичних умов ґрунту основна увага приділялась відношенню їх до гранулометричного складу. Довгий час він використовувався в якості інтегральної характеристики фізичних властивостей ґрунтів.Польові культури виявляють різне відношення до щільності ґрунту (табл. 5). Для більшості культур суцільної сівби ці значення знаходиться в межах 1,1—1,3 г/см², для просапних — у межах 1,0—1,2 г/см , що відповідає 55—60 % загальної щілинності.Деякі культури, наприклад бавовник, люпин, добре розвиваються при більш високих значеннях щільності орного шару. Особливо виділяється рис, для нормального росту і розвитку якого необхідна висока ущільненість верхнього шару.При проникненні кореневої системи більшості рослин в ущільнені шари з об'ємною масою 1,4—1,6 г/см³ їх розвиток пригнічується, а при більш високих значеннях щільності ріст кореневої системи неможливий.Різні рослини мають неоднаковий інтервал рН, сприятливий для їх росту і розвитку, та мають різну чутливість до відхилень реакції від оптимальної. У цьому відношенні їх розділяють на декілька груп:

11. Найбільш чутливі до кислотності бавовник, люцерна, еспарцет, цукрові, столові та кормові буряки, коноплі. Вони добре ростуть тільки при нейтральній або слаболужній реакції (рН 7—8) і дуже чутливо реагують на внесення вапна навіть на слабокиелих ґрунтах.

12. Чутливі до підвищеної кислотності ячмінь, озима та яра пшениця, кукурудза, соя, квасоля, горох, кормові боби, конюшина, соняшник. Вони краще ростуть при слабокислій і нейтральній реакції (рН 6-7) і добре реагують на вапнування не менше слабокиелих, та й середньокислих ґрунтів. На вапнованих ґрунтах урожайність цих культур помітно підвищується, різко зменшується випадання озимої пшениці і конюшини при перезимівлі.

13. Малочутливі до підвищеної кислотності жито, овес, просо, гречка, тимофіївка. Ці культури можуть задовільно рости в широкому інтервалі рН, при кислій і слабо лужній реакції (рН 4,5— 7,5), але найбільш сприятлива для їх росту слабокисла реакція (рН 5,5—6.0). На дуже- і середньокислих ґрунтах вони позитивно реагують на вапнування повними нормами, що пояснюється не лише зниженням кислотності, а й посиленням мобілізації поживних речовин і покращанням живлення рослин азотом і зольними елементами.

14. Льон і картопля вимагають вапнування тільки дуже кислих ґрунтів. Картопля малочутлива до кислої реакції і добре росте на кислих ґрунтах. Найбільш сприятливим для її росту слабокислі ґрунти (рН 5,5—6,0). При внесенні високих норм вапна і доведенні реакції середовища до нейтральної урожай картоплі і льону та їх якість можуть знижуватись, картопля дуже уражується паршою, а льон —бактеріозом. Негативний вплив підвищених доз вапна на ці культури пояснюється не стільки нейтралізацією кислотності, скільки зменшенням кількості засвоюваних сполук бору в ґрунті, а також надлишковою концентрацією іонів кальцію в ґрунтовому розчині, внаслідок чого утруднюється надходження в рослини інших катіонів, зокрема магнію і калію.

15. Люпин, жовтий та синій, серадела добре ростуть на кислих ґрунтах (рН 4,5—5,0) і погано — при лужній і навіть нейтральній реакції. Ці культури чутливі до надлишку водорозчинного кальцію в ґрунті, особливо на початку росту, тому негативно реагують на підвищення дози вапна. Проте при внесенні знижених доз вапняних добрив, що містять магній, зниження врожаю цих культур не спостерігається.

За чутливістю до кислотності і реакції на вапнування розрізняються не тільки різні сільськогосподарські рослини, а й їх сорти (особливо ячменю, ярої пшениці, кукурудзи, гороху, конюшини, люцерни).Загальними принципами підбору культур для подібних умов є оцінка рівня вимогливості їх до умов родючості ґрунту. Проте умовно сільськогосподарські культури можна розділити на три групи: високовимогливі — цукрові буряки, бавовник, соняшник, картопля, озима і яра пшениця, кукурудза, просо; середньовимогливі — ячмінь, гречка, зернобобові, однорічні трави; маловимо-гливі — озиме жито, овес, конюшина.Сільськогосподарські культури характеризуються різною стійкістю до хвороб, схильністю до враження шкідниками, специфічною реакцією по відношенню до бур'янів.Зниження врожаю по окремих культурах, за даними багатьох наукових установ, може досягати: пшениці і жита — 55—65 %₃ ячменю — 37—45, льону — 35—45, картоплі — 40—55, цукрових буряків — 47-—80. Це пов'язане з тим, що бур'яни погіршують умови живлення культурних рослин, а деякі їх види є паразитами.Зараз нараховують близько 800 тис. різних шкідників і понад 30 тис. збудників хвороб сільськогосподарських культур. Втрата врожаю від шкідників і хвороб по усереднених даних становить відповідно 14 і 12 %.Для захисту рослин застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів. Застосування того чи іншого методу в певну фазу розвитку рослин залежить від ступеня ураження тим чи іншим шкідником або хворобою.Як відомо, хімічний спосіб боротьби зі шкідниками і хворобами, найбільш розповсюджений зараз, має значні недоліки. При застосуванні хімічних препаратів одночасно з шкідниками знищуються комахи, які запилюють рослини. Тому найактуальніша проблема — це охорона навколишнього природного середовища, яка наносить мінімально? шкоди при проведенні захисних заходів.

33. Оцінка сільськогосподарських культур по впливу на ґрунти в зв'язку з особливостями біології та агротехніки.Сільськогосподарські культури внаслідок різних біо¬логічних особливостей та технологій вирощування неоднаково впливають на режим органічної речовини. За зменшенням надхо¬джень в ґрунт післязбиральних решток, кореневої маси та опаду їх можна розмістити в такій послідовності: багаторічні трави — кукурудза на силос — озимі зернові — ярі зернові — зернобобові — цукрові та кормові буряки — картопля — льон-довгунець.Відповідно до надходження в ґрунт рослинних решток скла¬дається баланс гумусу: під багаторічними травами найбільш сприятливо. При вирощуванні зернових культур втрати його складають 0,2-^0,4 т/га, під просапними вони зростають до 0,6—1,0 т/га.Змінюючи співвідношення площ під різними культурами сіво¬зміни, можна певною мірою регулювати надходження в ґрунт ор¬ганічної речовини з рослинними рештками.Найбільш сприятливо на оструктуреність ґрунту впливають рослини з добре розвинутою кореневою системою, високою про¬дуктивністю надземної маси, які суцільно покривають ґрунт — з весни до збирання — і не потребують механічного обробітку ґрунту під час вегетації. Цим вимогам відповідають багаторічні бобові та злакові трави або їх суміші. Тому під впливом багаторі¬чних трав створюються в більших чи менших розмірах водотрив¬кі агрегати. Водночас чим вищий їх урожай, тим більше утворю¬ється структурних агрегатів. І навпаки, якщо ґрунт без рослин і зазнає руйнівної дії води, вітру та інтенсивного механічного об¬робітку, то гранулометричний стан його погіршується.

34. ФОРМУВАННЯ АДАПТИВНИХ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА. Основою кожної системи землеробства є сівозміна. В цілому склався всебічний підхід до оцінки значення сіво¬зміни, в основі якої є такі критерії: регулювання режиму органіч¬ної речовини ґрунту і мінеральних елементів живлення; підтри¬мання задовільного структурного стану ґрунту та інших фізичних властивостей; регулювання водного балансу агроценозів; попе¬редження процесів ерозії та дефляції; зменшення забур'яненості посівів; регулювання фітосанітарного стану ґрунту. В сучасних умовах замість традиційно обов'язкової умови підвищення родючості всіх ґрунтів сучасна стратегія землекорис¬тування повинна орієнтуватися в першу чергу на інтенсифікацію використання кращих земель і вжиття заходів по упередженню ерозії, дефляції та інших видів деградації. Підвищення їх продук¬тивності створить передумови для виводу з активного сільсько-господарського обороту малосприятливих земель.Завдання зменшення забур'яненості в значній мірі може бути вирішене за рахунок створення сприятливих умов для пророс¬тання насіння бур'янів в ранньовесняний і осінній періоди з на¬ступним знищенням їх механічними засобами, особливо в райо¬нах і продовженим вегетаційним періодом. У поєднанні з раціональним чергуванням культур в сівозміні, оптимальною ча¬сткою чистого або зайнятого пару, застосуванням проміжних культур, своєчасного виконання польових рооїт, що виключає, зокрема, осім'яніння бур'янів в осінній період, — це завдання в більшості випадків може бути вирішене без застосування гербі¬цидів. Адаптація технологій до природних умов. Вихідним момен¬том при формуванні технологій вирощування сільськогосподар¬ських культур є агробіологічний паспорт сорту, в якому повинно бути відображені вимоги до умов вирощування, а також відомос¬ті про вплив культури на грунти в зв'язку з особливостями біоло¬гії і агротехніки.

35. ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗМІЩЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР. У складних ерозійних ландшафтах на піщаних та інших мало¬продуктивних грунтах доцільно переглянути зернову спеціалізацію на користь тваринництва з одночасною інтенсифікацією виробниц-тва зерна в лісостеповій зоні. Сконцентрувавши виробництво това¬рної пшениці на чорноземах, темно-сірих, темно-каштаиових і каш¬танових грунтах, доцільно скоротити її посіви на солонцюватих та супіщаних грунтах па користь фуражних культур. Доцільно сконцентрувати посіви цукрових буряків у районах, де переважають типові, звичайні, вилуговані чорноземи і темно-сірі лісові ґруїгги, товарне картоплярство — на середньо- і легко-суглинних грунтах лісостепової зони та на Поліссі з урахуванням потреби місцевих промислових центрів та інших регіонів держави.Основою кожної системи землеробства є сівозміна. В цілому склався всебічний підхід до оцінки значення сіво¬зміни, в основі якої є такі критерії: регулювання режиму органіч¬ної речовини ґрунту і мінеральних елементів живлення; підтри¬мання задовільного структурного стану ґрунту та інших фізичних властивостей; регулювання водного балансу агроценозів; попе¬редження процесів ерозії та дефляції; зменшення забур'яненості посівів; регулювання фітосанітарного стану ґрунту. За умов оптимального забезпечення добривами і пестицидами, ви¬користання стійких до хвороб сортів, біопрепаратів і інших засо¬бів захисту рослин значення чергування культур щодо мінераль¬ного живлення, боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами послаблюється, зростає можливість повторного вирощування культур, головним критерієм доцільності чистого пару стає воло-гозабезпеченість. В сучасних умовах замість традиційно обов'язкової умови підвищення родючості всіх ґрунтів сучасна стратегія землекорис¬тування повинна орієнтуватися в першу чергу на інтенсифікацію використання кращих земель і вжиття заходів по упередженню ерозії, дефляції та інших видів деградації. Підвищення їх продук¬тивності створить передумови для виводу з активного сільсько-господарського обороту малосприятливих земель.

36. ПЕРСПЕКТИВИ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ Механічний обробіток руйнує природну будову ґрунту, яка інколи є оптимальною для певних культур. Залишення грунту природної мульчі (підстилки, дернини), розпилення верх¬нього шару створює передумови для посилення стікання води, ерозії, дефляції. Внаслідок механічного обробітку проходить руйнуван¬ня грунтових зооценозів, скорочення зоонаселення, руйнування ходів черв'яків і коренів, зниження здатності до біологічного саморихлення. Під дією машин і робочих органів грунт часто пере¬ущільнюється, що викликає необхідність чергового рихлення, створюючи шкідливе коло. При цьому переущільнюється підор¬ний шар, утворюється плужна підошва. За умов інтенсивного обробітку проходить активна мінералі¬зація органічної речовини ґрунту, виникає непродуктивна витра¬та гумусу. Обробіток грунту вимагає великих матеріальних і ене-ргетичних витрат.На грунтах, рівноважна щільність яких близька до оптималь¬ної для вирощування більшості польових культур (більша части¬на чорноземів і темно-сірих ґрунтів, окультурених сірих лісових і дерново-підзолистих грунтів та ін.), механічний обробіток грунту зберігає в основному фітосанітарну роль, в першу чергу по усу¬ненню забур'яненості посівів, і функції, пов'язані з регулюван¬ням живлення і загортанням добрив. Якщо такі функції викону¬ються добривами, пестицидами або іншими засобами, то система обробітку, можливо, може бути зведена до періодичної (лише де¬кілька разів за ротацію сівозміни) оранки з загортанням органіч¬них, мінеральних добрив і посіву з передпосівним обробітком або навіть без нього під відповідні культури. В умовах інтенсивного використання азоту, особливо в агроценозах Полісся і Північного Лісостепу, плоскорізний і безвідвальний обробіток створюють дефіцит мінерального азоту, внаслі¬док чого знижується урожайність зернових по непарових попередниках. Тут мінімалізація обробітку ґрунту вимагає засто¬сування азотних добривПри всіх перевагах безвідвальних і плоскорізних систем обро¬бітку грунту вони мають певні недоліки, головні з яких — наро¬щування забур'яненості посівів, особливо при підвищеному зво-ложенні. При нестачі гербіцидів і азотних добрив доцільно застосовувати комбіновані системи, що поєднують різноглибин¬ний обробіток з полицевою оранкою.Мінімізація обробітку грунту одержала розвиток і в Західній Єв¬ропі — епіцентрі класичної оранки. Численними експериментами Г. Канта та інших дослідників доведена можливість мінімізації об-робітку грунту навіть на дерново-підзолистих грунтах. Ефективність мінімізації обробітку залежить значною мірою від властивостей грунтів і умов зволоження.

37. наукові основи обробітку грунту Механічний обробіток ґрунту - це дія на нього робочими органами ґрунтообро-блювальних машин і знарядь на відповідну глибину з метою оптимізації ґрунтових умов життя рослин, підвищення родючості ґрунту та захисту його від водної і вітрової ерозії.Обробітком досягається оптимальна будова ґрунту завдяки його кришінню на ґрунтові агрегати певного розміру та особливостям їх взаємного розміщення з урахуванням гранулометричного складу. За допомогою обробітку забезпечується прискорення або сповільнення процесів синтезу чи розкладання органічної речовини ґрунту, а також регулювання водного і повітряного режимів орного шару. Обробіток може, з одного боку, сприяти нагромадженню вологи в ґрунті й скороченню її непродуктивних втрат та створювати умови для більш продуктивного використання вологи рослинами, а з другого - при надмірному зволоженні знижувати її кількість в орному шарі. Усунення надлишку вологи призводить до збільшення загальної аерації і створення оптимального співвідношення води та повітря в ґрунті.Ефективний вплив обробітку на ґрунт посилюється тоді, коли глибина, способи і заходи його здійснюються в науково обґрунтованій послідовності та тісній взаємодії з усіма ланками системи землеробства. При цьому слід враховувати, що надмірно інтенсивний обробіток може призвести до руйнування ґрунту і зниження родючості його. Систему обробітку ґрунту необхідно періодично уточнювати. Вона обов'язково повинна бути адекватною сучасному стану землеробства в нашій країні і реальним економічним можливостям конкретного господарства.

38. завдання обробітку грунту. За допомогою обробітку регулюють родючість і умови живлення рослин. Основні завдання обробітку грунту такі:

1) зміна будови і структурного стану грунту з метою створення сприятливих водно-повітряного, теплового та поживного режимів;

2) посилення кругообігу поживних речовин в результаті переміщення їх з глибших горизонтів в орний і активізації мікробіологічних процесів;

3} знищення бур'янів, збудників хвороб та шкідників сільськогосподарських культур;

4) загортання в грунт рослинних решток та добрив;

5) запобігання ерозійним процесам і пов'язаним з цим втратам води і поживних речовин

33. технологічні операції при обробітку грунтуОсновні технологічні операції обробітку ґрунту: перевертання, розпушування (кришіння), перемішування,ущільнення, вирівнювання поверхні ґрунту, підрізування бур'янів, збереження на поверхні ґрунту стерні, створення мікрорельєфу.Перевертання ґрунту - це взаємне переміщення шарів або горизонтів оброблюваного ґрунту у вертикальному напрямку.Перевертання потрібно виконувати плугами, особливо ярусними, і полицевими лущильниками. Дискові знаряддя для цього менш придатні.Розпушування (кришіння) змінює взаємне розміщення ґрунтових окремостей з метою збільшення об'єму і пористості ґрунту. Ступінь розпушення ґрунту визначається щільністю, твердістю та його будовою.Ущільнення - операція, за якої зближуються грудочки ґрунту, збільшується об'єм капілярної при істотному зменшенні некапілярної пористості. В результаті послаблюється дифузний механізм пересування води в ґрунті і посилюється капілярний. Вода по капілярах із нижніх шарів піднімається у верхні. У посівному шарі збільшується вологість ґрунту, поліпшується контакт насіння з твердою фазою ґрунту, внаслідок чого воно швидше проростає і більш дружно з'являються сходи рослин.Перемішування зумовлюється необхідністю добитися однакових умов родючості ґрунту по всій глибині оброблюваного шару. Воно необхідне для рівномірного розподілу в ґрунті добрив і продуктів мінералізації органічних речовин. Перемішування усуває диференціацію ґрунту за родючістю, забезпечує створення однорідного орного шару і кращі умови для мінералізації органічних речовин і більш повного використання важкодоступних елементів живлення за рахунок активізації в оброблюваному шарі діяльності мікроорганізмів.Вирівнювання ґрунту - це усунення нерівностей на поверхні поля, яке супроводжується руйнуванням брил і великих грудок. Воно забезпечує зменшення втрат вологи, рівномірне загортання насіння і гербіцидів, якісне виконання робіт по догляду за посівами і збирання врожаю.

34. заходи способи і системи обробітку грунтуЗахід - це одноразова дія на ґрунт робочими органами машин або знарядь тим чи іншим способом з метою здійснення однієї або декількох технологічних операцій на певну глибину.Заходи механічного обробітку ґрунту поділяться на дві групи: основного і поверхневого обробітку.Під заходами основного обробітку розуміють механічну дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь на всю глибину орного шару або глибше при його поглибленні, але не менше ніж на 18-20 см, щоб надати ґрунту дрібногрудочкуватого стану зі сприятливою будовою.Заходи основного обробітку ґрунту є найбільш енергоємними, але одночасно за їх допомогою вирішується багато завдань. На думку основоположника землеробської механіки академіка В. П. Горячкіна (1968), оранка як найбільш розповсюджений захід основного обробітку ґрунту є найважчою, самою тривалою, дорогою і важкою роботою. Полицевий спосіб обробітку передбачає дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь з повним або частковим перевертанням оброблюваного шару з метою зміни місцезнаходження різноякісних шарів або генетичних горизонтів у вертикальному напрямку в поєднанні з посиленим розпушуванням і перемішуванням ґрунту, підрізанням підземних і загортанням надземних органів рослин і добрив в ґрунт. Здійснюється цей спосіб обробітку полицевими плугами і лущильниками.Роторний спосіб обробітку - це дія на ґрунт обертаючими робочими органами машин і знарядь з метою усунення диференціації оброблюваного шару за складенням і родючістю активним кришінням і ретельним перемішуванням ґрунту, рослинних решток і добрив з утворенням гомогенного (однорідного) шару ґрунту. Цей спосіб обробітку здійснюється фрезерними і ротаційними знаряддями.Комбіновані способи обробітку - це різні поєднання по горизонтах і шарах ґрунту, а також строках здійснення полицевого, безполицевого і роторного способів обробітку.

35. Передумови виникнення мінімалізації Загальновизначеним напрямом розвитку обробітку грунту с шлях до мінімізації. За останні декілька десятків років у світі, а також в нашій країні відбулось переосмислення значення механічного обробітку грунту, його призначення, функцій і зокрема, негативних наслідків.Механічний обробіток руйнує природну будову ґрунту, яка інколи є оптимальною для певних культур. Залишення грунту природної мульчі (підстилки, дернини), розпилення верхнього шару створює передумови для посилення стікання води, ерозії, дефляції. Внаслідок механічного обробітку проходить руйнування грунтових зооценозів, скорочення зоонаселення, руйнування ходів черв'яків і коренів, зниження здатності до біологічного саморихлення. Під дією машин і робочих органів грунт часто переущільнюється, що викликає необхідність чергового рихлення, створюючи шкідливе коло. . Обробіток грунту вимагає великих матеріальних і енергетичних витрат.

36. мінімальний обробітку грунтуМінімальний обробіток необхідно застосовувати насамперед на чорноземних, каштанових і добре окультурених ґрунтах із сприятливими для рослин агрофізичними властивостями, а також на чистих від бур'янів полях або при систематичному застосуванні гербіцидів, що дасть можливість зменшити обробіток ґрунту і цим зберегти ґрунт від ерозії, забезпечити нагромадження вологи і збільшити родючість.Мінімалізація обробітку ґрунту має важливе економічне й організаційно-господарське значення. Вона дає можливість зменшити кількість енергетичних засобів і трудових ресурсів, рівномірніше використовувати тракторний парк протягом року при скороченні загальної потреби в тракторах та збільшенні їх навантаження, що сприяє здешевленню рослинницької продукції.

33. задачі мінімального обробітку грунту Мінімалізація обробітку ґрунту має важливе економічне й організаційно-господарське значення. Вона дає можливість зменшити кількість енергетичних засобів і трудових ресурсів, рівномірніше використовувати тракторний парк протягом року при скороченні загальної потреби в тракторах та збільшенні їх навантаження, що сприяє здешевленню рослинницької продукції.Останніми роками у зв'язку з насиченням сільського господарства важкою технікою, багаторазовий прохід якої по полю призводить до сильного ущільнення ґрунту і різкого зниження родючості, велика робота ведеться по використанню всіх можливостей для мінімалізації його обробітку. Наприкінці восьмидесятих років минулого століття за інтенсивними технологіями кількість механічних обробітків ґрунту під кукурудзу і соняшник досягала 13-15, а під цукрові буряки - 20-22.Найважливіші й загальні для всіх зон умови ефективного застосування мінімального обробітку - високий рівень агротехніки, чітка технологічна дисципліна на полях, проведення всіх польових робіт в оптимальні строки і високоякісне, широке використання ефективних заходів захисту рослин, застосування добрив із врахуванням запланованого врожаю і висока технічна оснащеність господарства.

34. умови ефективного застосування мінімалізації обробітку грунту ефективність мінімізації обробітку залежить значною мірою від властивостей грунтів і умов зволоження. Як правило, це стає доцільним на дренованих грунтах легкого і середнього гранулометричного складу з сприятливими для рослин фізичними властивостями, відносно стійких до ущільнення та з достатньо високою родючістю.Крім зростаючої забур'яненості посівів, розвитком деяких хвороб, підвищеного дефіциту мінерального азоту, диференціації орного шару за вмістом рухомих фосфатів, при мінімальних обробітках ґрунту виникають труднощі, пов'язані з несприятливим впливом надлишкової кількості післязбиральних решток. Перш за все вони є істотною механічною перепоною для якісного загортання насіння і одержання дружних сходів, що супроводжується послабленням кущення, високим відсотком загибелі озимих культур зимою і ранньою весною. Крім того в процесі розкладу післязбиральних решток утворюється цілий ряд сполук — етилен, аміак, органічні кислоти і феноли, особливо в кислій формі, токсичні не тільки для рослин, а й для багатьох корисних мікроорганізмів, в тому числі пов'язаних з мобілізацією поживних речовин грунту і післязбиральних решток. При наявності великої кількості післязбиральних решток необхідні ґрунтообробні знаряддя з великим кліренсом, а також спеціальні сівалки.

35. Основні напрями мінімалізації обробітку грунту. У нашій країні намітилися такі основні напрями мінімалізації обробітку грунту:

-зменшення кількості і глибини основних, передпосівних і міжрядних обробітків грунту в сівозміні при використанні для боротьби з бур'янами гербіцидів;

-заміна глибоких обробітків поверхневими або неглибокими, особливо при підготовці грунту під озимі культури, обробітками з використанням широко­захватних плоскорізів, важких дискових борін, лущильників, фрез, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрегату;

-поєднання кількох технологічних операцій і заходів в одному робочому процесі (застосуванням комбінованих ґрунтообробних і посівних агрегатів);

-зменшення поверхні поля, яка обробляється, запровадженням смугового (колійного) передпосівного обробітку при вирощуванні просапних культур і використанні гербіцидів.

33. протиерозійний обробіток грунту. Мета і завдання агрозаходів полягають у скороченні або повному затриманні поверхневого стоку талих та зливових вод безпосередньо на місці їх випадання, збільшенні запасів продуктивної вологи ґрунту, запобіганні або зменшенні процесів ерозії, збереженні та поліпшенні родючості ґрунту, підвищенні урожайності сільськогосподарських культур. Виділяють такі основні групи агротехнічних протиерозійних

заходів:

• фітомеліоративні, що передбачають використання захисної ролі сільськогосподарської рослинності – ґрунтозахисні сівозміни, залуження еродованих схилів, зернові колоскові сільськогосподарські культури (озимі, ярові) тощо;

• водозатримувальні заходи обробітку грунту, зазвичай, уздовж контуру: оранка, лункування, переривисте борознування, глибоке розпушення, щілювання та кротування, плоскорізний обробіток тощо;

• агрохімічні, що передбачають застосування органічних і мінеральних добрив;

• агрофізичні, які полягають у підвищенні протиерозійної стійкості грунту шляхом його обробітку полімерами – різними структуроутворювачами, латексами тощо.

• затримання снігу, регулювання сніготанення.

33. 61. поняття про ерозію ґрунту та її види Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз"їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію. Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту; площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі; лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води; іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.Вітрова ерозія, або дефляція, виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу. Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових - 4-6, на важкосуглинкових - 5-7 і на глинистих -7-8 м/с. Пісок (0,05-0,10 мм) переміщується при швидкості вітру З -3,5 м/с на висоті 15 см. Частки ґрунту розмірами 0,25 мм переносяться вітром у повітріВ еродованих ґрунтах зменшується запас гумусу, азоту, фосфору, калію та інших поживних елементів. Ґрунт втрачає свою родючість. У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін. Агротехнічні заходи послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту проводять паралельно горизонталям місцевості («Контурне землеробство)», впоперек схилу насипають валки ґрунту 15—25-см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів тощо.

62.захист грунтів від водної та вітрової ерозії Ерозія - процес руйнування ґрунту та підґрунтя під впливом природних тіл або явищ і господарської діяльності людини. Ерозія буває фізична і хімічна. Серед фізичної ерозії розрізняють водну, вітрову, агротехнічну, технічну і пасовищну. Організаційно-господарські заходи передбачають вирощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захищають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допускається випас худоби на легких, слабко закріплених дерниною грунтах.Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грунтів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію грунту проводять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3-4 і більше раз поверхневий стік.Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення структури ґрунту.Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією ґрунтів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплексі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.

63.ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ. Застосуванням добрив можна регулювати ріст і розвиток рослин на різних етапах органогенезу, прискорювати або уповільнювати дозрівання, пов'язуючи при цьому з строками сівби і формуванням площі живлення рослин різними способами посіву та нормами висіву насіння.Рядкове стартове удобрення прискорює ріст основної стеблової кореневої системи зернових злаків, що нерідко стає вирішальним фактором у формуванні врожаю.Добрива впливають на стійкість рослин до хвороб. Зокрема, фосфорні добрива, сприяючи посиленому розвитку кореневої системи, підвищують протистояння рослин до розвитку патогенів. Калійні добрива, сприяючи потовщенню клітинних стінок, підвищують міцність механічних тканин, істотно стримуючи розвиток грибкових хвороб. Практичне значення в цьому відношенні відіграє азотне живпення рослин, стимулюючи виникнення хвороб. Збалансоване удобрення в інтенсивних технологіях вирощування зернових культур послаблює патогенний процес, але часто доводиться вдаватись до фунгіцидних обробітків, особливо в випадку низької стійкості сорту до хвороб при високому рівні азотного живлення. Голодування рослин при нестачі того чи іншого елемента живлення часто супроводжується розвитком хвороб.

64.РЕЖИМ ОРГАНІЧНОЇ РЕЧОВИНИ ҐРУНТУ. З врожаєм зерна і соломи відчужується біля половини сухої маси. Звідси надходження рослинних решток в грунт в агроценозах скорочується в 3 рази, безумовно, з великими коливаннями. Природно, це не може не вплинути на втрати гумусу, які, за багатьма даними складають для орного шару 20—30 %.В залежності від використання ґрунтів втрати гумусу зростають у такому ряді: багаторічні трави — озимі зернові — просапні — пар. У парових полях вони досягають 1,5—2 т/га в рік і часто супроводжуються накопиченням нітратів до глибини 2—5 м і ґрунтових водах, що ускладнює екологічний стан.Зменшення запасів гумусу в грунтах в якості одного з найважливіших принципів вимагає максимального повернення в них рослинних решток, гною та іншої органіки. Спалювання їх, в тому числі конверсія в біогаз, повинні бути максимально обмеженими. Цей принцип відноситься і до торфу.

65.РЕГУЛЮВАННЯ БІОГЕННОСі ҐРУНТІВ. Істотний вплив на ці процеси мають мінеральні добрива. Збагачуючи ґрунт елементами мінерального живлення і стимулюючи розвиток рослин, вони сприяють підвищенню біологічної активності ґрунту, збільшують чисельність і активізують діяльність ґрунтових мікроорганізмів. Цим, зокрема, пояснюється мінералізація органічної речовини.Азотні добрива виявляють різний вплив на процеси фіксації атмосферного азоту в ґрунтах. З інших груп ґрунтових організмів, що впливають на формування грунтової родючості, на особливу увагу заслуговують дощові черв'яки. ІІ умовах достатнього зволоження їх внесок до ґрунтоутворення прирівнюється до діяльності мікрофлори. У гумідних районах до Лісостепу включно 30-90% зоомаси складають дошові червяки. В системі захисту рослин визначальна роль належить агротехнічним заходам: вибору стійких сортів, оптимізації сівозмін, обробітку ґрунту, системі удобрення, регулюванню строків сівби, густоти насадження рослин та стеблостою, своєчасності збирання врожаю і т.ін. Ці заходи повинні доповнюватись в першу чергу біологічними методами регулювання чисельності шкідливих організмів на рівні порогу шкодочинності Значення хімічного методу підсилюється в разі виникнення можливості значних втрат врожаю, коли він стає єдиним способом швидкого придушення популяції шкідливого організму. При цьому важливо застосовувати пестициди з іншими захисними заходами втехнологічному комплексі

66.роль рослинних решток та сидератів в гумусоутворенні. Особливістю позитивного впливу органічних добрив на процеси гумусоутворення та підвищення врожайності сільськогосподарських культур є наступні їхні характеристики:

1) органічні добрива (сидерат) є безпосереднім джерелом органічної речовини, при гуміфікації якої утворюється гумус,що характеризується коефіцієнтами гуміфікації добрив (див.табл.10.6.);

2) органічні добрива є джерелом живлення і субстратом розвитку живих організмів, що регулюють протікання всіх процесів у грунті, в тому числі – гуміфікацію і мінералізації органічної речовини;

3) органічні добрива є найкращим джерелом елементів живлення рослин, оскільки мають багатий елементний склад: макро- і мікроелементи;

4) органічні добрива сприяють активізації фізіологічних процесів у організмах рослин (стимулюють ріст і розвиток), оскільки містять в своєму складі різні корисні для рослин фізіологічно активні речовини,мікроорганізми, антибіотики тощо;

5) органічні добрива поліпшують фізико-хімічні властивості ґрунту.

Оскільки органічні добрива мають порівняно невисокий вміст основних елементів живлення і значну кількість вологи, їх не перевозять на великі відстані, а використовують на місці, тому й називають місцевими добривами.Органічні добрива при правильному використанні є могутнім резервом підвищення родючості ґрунту, а отже, й урожайності сільськогосподарських культур. Кожне органічне добриво у якості джерела гумусоутворення та фактору формування родючості грунту оцінюється тим вище, чим більшим коефіцієнтом гуміфікації воно характеризується.Коефіцієнт гуміфікації – та кількість органічної речовини (% її надходження у грунт (або долі від одиниці)),яка залишається у ґрунті у вигляді гумусу (гуміфікується).