71.Відповідність систем землеробства вимогам охорони природи

72.Основні ланки адаптивних систем землеробства на Україні. Система землеробства вміщує сукупність систем організації території і здійснення виробничого процесу вирощування рослинної продукції за такими провідниіми ланками, як сівозміна, система обробітку грунту, система удобрення, захисту рослин, система насінництва, система машин І знарядь та ін. Засобом поєднання різнорідних ланок систем землеробства є агрофітотехнології. Одним із принципів упорядкування систем землеробства за місцевих природних умов с агрокліматична класифікація систем землеробства.Ланки адаптивної системи землеробства повинні передбачати врахування та реалізацію ґрунтово-кліматичних, матеріально-технічних і трудових ресурсів конкретних умов зони і господарств.

73.Особливості ведення землеробства на Поліссі. Українське Полісся в складі країни — окрема ґрунтово-кліматична зона, яка розміщена в межах Волинської, Львівської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернігівської і Сумської областей.Домінуюче місце в зоні Полісся займають дерново-підзолисті грунти, що сформувались під мішаними і сосновими лісами в умовах промивного типу водного режиму на водно-льодовикових, алювіальних та моренних відкладах.Основною діагностичною ознакою цих грунтів є виражена диференціація профілю на генетичні горизонти. Ґрунти мають слабку гумусованість (від 0,3—0,5 % гумусу до 1,5—2,5%).В гранулометричному складі орного шару найбільшу питому масу має фракція фізичного піску (89,0 %), а на частку фізичної глини припадає лише 9,9 %, мулистих часток — всього 1,9 %.Такий гранулометричний склад зумовлює незадовільні водно-фізичні властивості грунту. Об'ємна маса в орному шарі перевищує оптимальні значення на 0,3—0,5 г/см³. При цьому і дуже низька щілинність цих ґрунтів, як і рівня граничної вологоємності та водопідіймальної здатності при високій водопроникності. Внаслідок таких значень водно-фізичних властивостей ці ґрунти швидко прогріваються і підсихають, що вимагає на 10—15 днів раніше розпочинати весняні польові роботи.Дуже слабо забезпечені ці ґрунти рухомими формами фосфору і калію.Серед найрізноманітніших природних багатств вагоме місце займають кліматичні ресурси. Від того, як вони використовуються, значною мірою залежать результати господарської діяльності людини. Одержувати високі врожаї, як свідчить досвід, можливо лише при використанні сільськогосподарських культур на належному агротехнічному рівні з урахуванням особливостей погоди та клімату.Сонячна радіація серед кліматичних показників являє собою найважливіший екологічний фактор.У сільськогосподарському виробництві важливими характеристиками радіаційного режиму є тривалість сонячного сяяння та сумарна радіація. Вони мають значення у період росту і розвитку рослин, впливають і визначають величину врожайності та якості рослинної продукції.Утехнологіях вирощування продукції рослинництва найбільше екологічне значення має тривалість дня і ночі протягом року, яка змінюється відповідно до зміни географічної широти. Тривалість дня називають фотоперіодом, а реакцію розвитку рослин на неї — фотоперіодизмом. Фотоперіодизм суттєво впливає на фізіологічні, біохімічні процеси, розвиток, морфологію, анатомічну будову рослин. За реакцією на світло рослини умовно поділяють на чотири групи, які вимагають тривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотоперіодизм яких триває понад 12 год), що вимагають нетривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотоперіодизм яких триває менше 12 год), які вимагають середнього денного освітлення (10—12 год), нейтральні (цвітуть незалежно від тривалості фотоперіодизму).До першої групи рослин відносять пшеницю, жито, овес, ячмінь, льон, горох, сочевицю, мак, гірчицю, вику, конюшину, тимофіївку, буряки, моркву; до другої — просо, кукурудзу, сорго, коноплі, бавовну, сою, квасолю. Решту рослин відносять до останніх двох груп.Рослини першої групи в миру переміщення на північ прискорюють свій розвиток, а при просуванні на південь їхній розвиток сповільнюється.Рослини короткого дня розвиваються швидше за коротшого дня і довшої ночі. Переміщення рослин на північ спричиняє збільшення періоду їхнього розвитку. Завдяки цьому рослини короткого дня у більш північних районах будуть цвісти із запізненням, а то і зовсім не цвітуть, нарощуючи значну масу.У житті сільськогосподарських культур важливу роль відіїраг сумарна радіація.Сумарна радіація в зоні Полісся досягає 90-95 ккал/см . Місячні суми радіації протягом теплих частин року перевищують 10 ккал/см², іноді 16—17 ккал/см²; взимку вони становлять не більше як 3 ккал/см², знижуються в окремі роки до 1,2—1,3 ккал/см².У сільському господарстві використовують ряд науково обгрунтованих агротехнічних заходів для регулювання збільшення або зменшення сонячної радіації, одержуваної окремою рослиною. Серед них: проріджування посівів, зменшення або 'збільшення норм висіву, спосіб сівби, насадження куліс із високостеблових рослин, сумісні посіви, додаткове штучне освітлення, зміна напрямку сівби відносно сторін горизонту тощо.Найбільше ФАР иоглинаегься тоді, коли площа листкової поверхні перевищує площу поля в 4 рази і більше, тобто коли вона становить не менше 40 тис/м² на 1 га. Поглинання ФАР залежить від густоти стояння рослин в ценозі. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для озимої пшениці — 3,0—3,5 млн шт./га, ярих зернових — 3,5—4,0, кукурудзи на зерно — 50—60 тис. шт./га, цукрових буряків — 80—100. картоплі — не менше як 50—60 тис шт./га.У використанні сонячної радіації важливе значення має напрямок сівби. При напрямку сівби з півночі на південь урожайність озимої пшениці найбільша. Це також відноситься до більшості польових культур.У збільшенні поглинання сонячної радіації важливе значення має спосіб сівби. Для рівномірного використання світла застосовують сучасні способи сівби, а саме пунктирні, точні, смугові, перехресні.При вирощуванні просапних культур важливе значення має вчасне прорідження культур. Якщо з ним запізнюються, то рослини від нестачі світла «стікають». Для поліпшення світлового режиму необхідно вчасно знищувати бур"яни, оскільки вони забирають у рослин, крім поживних речовин і води, багато світла.Тепло — необхідна умова життєдіяльності рослин.У зоні Полісся зима характеризується частими відлигами з підвищенням температури в окремі роки до 10—13 °С тепла. Стійке промерзання ґрунту в східних і північно-східних районах Полісся триває в окремі роки до 145 днів, у західних — близько 110, у південно-західних — до 120 днів.У зоні Полісся період з температурою вище 5 °С триває 195—238, а період з середніми плюсовими температурами — 240—288 днів.Середня тривалість безморозного періоду становить 156—170 днів.Період вегетації теплолюбних культур обмежується переходами середньої добової температури повітря через плюс 10 °С, а період найбільшої активності вегетації — переходами температури через плюс 15 °С. На території Полісся кількість днів з температурою понад 10 °С досягає 157—186; а 3 температурою више плюс 15 °С 90—130 днів.Середні багаторічні суми активних температур на території зони становлять 2310—3065 °С.Режим опадів.На Поліссі середня кількість опадів протягом року коливається від 550 до 650 мм.У теплий період року (квітень—листопад) на Поліссі випадає 400—500 мм опадів.Найбільша добова сума опадівна Поліссі коливається в межах 60—120 мм. Для сільського господарства особливо шкідливі зливи. На території Полісся такі зливи спостерігаються дуже рідко — 1—5 разів за 100 років.Найкращі умови для одержання високих врожаїв зернових та інших культур створюють тоді, коли ГТК дорівнює 1,1—1,4. За теплий період взоні Полісся ГТК становить 1,4—1,9. Вологозабезпеченість зони достатня для одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.Правильні сівозміни мають важливе значення.На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур'янів, шкідників та збудників хвороб.Сільське господарство Полісся має напрям зерно-льоно-картопле-тваринницький. На частку Полісся припадає 92—93 % валового виробництва льону, 82—83 % — люпину, 55—56 % — жита, 46—47 % — картоплі, 21—22 % — ячменю. Серед зернових культур значне місце займають жито і гречка, серед кормових — люпин. У південних районах польове господарство спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, пшениці, ячменю і зернобобових культур.У господарствах з промисловим виробництвом картоплі її питома вага в структурі може становити до 20—25 % при зменшенні посівів зернових і частково кормових культур.Господарства, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощуванні нетелей, у структурі посівних площ під зернові виділяють 43—48 %, картоплю — 8—12 %, льон-довгунець — 5—10 і під кормові — 34—40% .У господарствах з виробництва молока і овочів, що розміщені, як правило, довкола великих міст, у структурі посівних площ зернові займають 28—32 %, овочеві — 18—22 %, кормові 45—50 %. Вихід зерна з 1 га ріллі невеликий, але різко зростає вихід кормів і овочів.Продуктивність сівозміни з системою диференційного обробітку грунту, що поєднує оранку, поверхневий і плоскорізний обробіток, на 1,5—3 ц/га кормових одиниць вища від сівозмін з постійною щорічною оранкою.Головні особливості системи обробітку ґрунту в сівозмінах Полісся такі:

• під озимі колосові — поверхневий (до 8 см) або мілкий (10—12 см) обробіток після пізніх попередників (льон, кукурудза на силос); оранка на глибину орного шару після культур, що зві льнюють поля більш ніж за місяць до настання оптимальних строків сівби (люпин, багаторічні трави);

• під ярі зернові колосові культури після просапних попередників на добре окультурених і чистих вод бур'янів полях зяблевий обробіток здійснюється дисковими або плоскорізними знаря ддями на глибину 10—12 см, а при наявності багаторічних бур'янів — плугами на 20—22 см;

• під картоплю в полях, де органічні добрива вносяться восени, проводиться культурна оранка плугами з передплужниками на глибину 23—25 см, або на всю глибину орного шару;

• під кукурудзу на силос проводиться безполицевий обробіток, який включає післяжнивне лущення, повторне лущення важкою дисковою бороною із загортанням гною та розпушенням плоскорізами па 23—25 см;

• під льон обробіток грунту включає післязбиральне лущення і культивацію злущеною поля і в міру появи бур'яній, а в першій половині жовтня — розпушення грунту плоскорізами.

Дози внесення гною під окремі культури залежать від виду цього органічного добрива. Підстилковий гній перш м\ все необхідно вносити під просапні культури і в першу чергу коренеплоди, Оптимальні дози для кормових буряків 60—80 т/га, цукрових буряків 30—50 т/га, овочів, кукурудзи 30—40 т/га, картоплі 30— 60 т/га

Безпідстилковий гній в екологічному плані викликає загрозу забруднення навколишнього середовища частіше, ніж при використанні підстилкового гною.При використанні соломи на добриво тимчасові втрати азоту з грунту компенсують додатковим внесенням 10—15 кг мінерального азоту або 6—8 т безпідстилкового гною на кожну тонну внесеної соломи. Мінеральний азот вносять вформі сульфату амонію або аміачної селітри. Подрібнену солому загортають спочатку на глибину 8—10 см дисковими знаряддями, а потім заорюють на потрібну глибину.Оптимізувати поживний режим дерново-підзолистих ґрунтів та поліпшити їх агрофізичні властивості можна, застосовуючи органічні добрива водночас з мінеральними, причому для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на цих ґрунтах доза органічних добрив повинна бути 12—15 т/га.

Основна теоретична передумова успішного вирощування проміжних культур на зелене добриво — це наявність теплого періоду після збирання озимих та ярих культур протягом 60—80 днів із сумою температур 700—800 °С і кількістю опадів понад 100 мм. На Поліссі після збирання зернових залишається 80—95 днів з температурою повітря вище 5 °С, сумою активних температур 800—1100 °С і кількістю опадів 170—230 мм. До 20 жовтня (дата настання стійкого похолодання) проміжні культури на Поліссі здатні наростити досить високу біомасу — 250—350 ц/га або 40—50 ц/га сухої речовини.У разі переходу на органічну систему землеробства, при відмові від внесення мінеральних добрив, повторюваність внесення органічних добрив у сівозміні може зберігатися, а дози збільшитись у 1,5—2 рази, але не вище. Краще збільшити кількість полів із вторинною продукцією або сидератами, при цьому економічний ефект передбачається на 10—15 % нижчий, ніж у звичайних. У виграші — навколишнє середовище і якість продукції. Перехід на біологічну систему землеробства слід здійснювати у тих господарствах, де досягнуто окультурення грунтів до оптимальних показників на переважній площі.Для підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 1 мг на 100 г грунту потрібне додаткове внесення на типових грунтах Полісся, Лісостепу 200 — 220 кг/га діючої речовини фосфорних добрив. Для підвищення вмісту обмінного калію на 1 мг на 100 г грунту необхідно внести 80—100 кг/га діючої речовини калійних добрив.

Для нейтралізації в ґрунтах кислотності, еквівалентної підвищенню рН (КС1) на 0,1, необхідно вносити таку кількість СаСОз, т/га: на піщаних та глинисто-піщаних відмінах — 0,125; супіщаних — 0,371; на суглинних — 0,632.За реакцією на вапнування основні сільськогосподарські культури умовно ділять на чотири групи:

— оптимальне рН водної витяжки 6,8—7,5 (реагують найкраще) — буряки, конюшина, люцерна, еспарцет, коноплі, ріпак, капуста;оптимальне рН водної витяжки 5—7,5 (реагують добре) — кукурудш. ячмінь, озима пшениця, горох, пика, соя.соняшник, огірки, цибуля, квасоля, часник, перець.

— оптимальне рН водної витяжки 5—7 (реагують позитивно) — жито, овес, гречка, льон, тимофіївка;

— оптимальне рН водної витяжки 4,5—6 (не реагують, за винятком картоплі та люпину на дуже кислих ґрунтах) — картопля, люпин, серадела, щавель.Для підвищення ефективності застосування мінеральних добрив треба науково обґрунтовано підбирати потрібні форми відповідно до типу ґрунту та біологічних особливостей вирощуваних у сівозміні культур.Нітратні і нітритно-аміачні форми азотних добрив на грунтах легкого гранулометричного складу краще вносити не під зяблеву оранку, а навесні — під передпосівний обробіток грунту, у рядки та в підживлення. Аміачні добрива (сірчанокислий амоній, хлористий амоній, аміачну воду, безводний аміак) та сечовину необхідно застосовувати під зяблеву оранку.З фосфорних добрив на кислих і малонасичених увібраними основами ґрунтах Полісся під оранку крім суперфосфату необхідно застосовувати фосфоритне борошно й фосфатшлак.

74.Грунтовий покрив Полісся. Домінуюче місце в зоні Полісся займають дерново-підзолисті грунти, що сформувались під мішаними і сосновими лісами в умовах промивного типу водного режиму на водно-льодовикових, алювіальних та моренних відкладах.Основною діагностичною ознакою цих грунтів є виражена диференціація профілю на генетичні горизонти. Ґрунти мають слабку гумусованість (від 0,3—0,5 % гумусу до 1,5—2,5%).В гранулометричному складі орного шару найбільшу питому масу має фракція фізичного піску (89,0 %), а на частку фізичної глини припадає лише 9,9 %, мулистих часток — всього 1,9 %.Такий гранулометричний склад зумовлює незадовільні водно-фізичні властивості грунту.Об'ємна маса в орному шарі перевищує оптимальні значення на 0,3—0,5 г/см³. При цьому і дуже низька щілинність цих ґрунтів, як і рівня граничної вологоємності та водопідіймальної здатності при високій водопроникності. Внаслідок таких значень водно-фізичних властивостей ці ґрунти швидко прогріваються і підсихають, що вимагає на 10—15 днів раніше розпочинати весняні польові роботи.Дуже слабо забезпечені ці ґрунти рухомими формами фосфору і калію.