Відмінності між кредитом та облігацією як інструментами залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності3

Кредит	Облігація
Проценти за користування кредитними ресурсами встановлює банк чи інший фінансово-кредитний інститут	Процент за користування кредитними ресурсами встановлює підприємство-емітент.
Обсяг кредитних коштів, що може бути наданий позичальнику, встановлює кредитна установа	Обсяг кредитних коштів, що може бути залучений підприємством, встановлюється на фондовому ринку на підставі попиту
Обсяг кредитного капіталу встановлюється на рівні, що не перевищує певної частини, переважно 75 % від вартості об’єктів забезпечення	Юридична особа має право розміщувати відсоткові та/або дисконтні облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.
Відсотки на кредитні ресурси залежать не лише від інфляції, а й від облікової ставки НБУ	Відсотки за облігаціями менші, ніж відсотки за кредитами, але не менше рівня відсотків за ОВДП
Згідно з кредитною угодою позичкові ресурси та плата за їхнє використання надаються підприємством у грошовій формі	При настанні строку платежу за зобов’язаннями за облігаціями підприємство може запропонувати її власнику замість коштів власні акції на еквівалентну суму
Цільове використання кредитних ресурсів є жорстким	Напрямки, за якими використовуються кредитні ресурси є ширшими та не мають меж
Кредитна установа (банк або кредитна спілка) отримують вплив на діяльність підприємства та, в окремих випадках, право на конфіденційну інформацію	Власники облігації не мають безпосереднього впливу на діяльність підприємства та права отримувати конфіденційну, на погляд емітента, інформацію про підприємство
Швидкість залучення кредитних ресурсів залежить від процесу визначення ступеня довіри кредитної установи до позичальника та технічної сторони реалізації кредитних відносин	Терміни залучення позичкового капіталу є коротшими при наявності попиту на даний вид облігацій, оскільки потенційних позичальників більше і процес встановлення довіри не такий трудомісткий

4. Промислово-фінансові групи та рух інвестиційних ресурсів

Розвиток корпоративного сектора зазвичай пов’язується із тенденціями функціонування особливих суб’єктів корпоративного сектора – фінансово- промислових груп, які мають в своєму розпорядженні значні матеріальні, фінансові, людські, інтелектуальні, технологічні та інші ресурси, що можуть бути використані на реалізацію проривних інвестиційних проектів. Нині в Україні не існує законодавства щодо особливостей створення та функціонування фінансово-промислових груп. Відповідно, фінансово-промислові групи не набули належного організаційного оформлення, щодо них не ведеться спеціалізована статистична звітність. Натомість фактично такі суб’єкти існують у формі материнських компаній, які є засновниками або учасниками десятків дочірніх підприємств.

Фінансово-промислова група (ФПГ) – група суб’єктів господарювання, що перебувають під безпосереднім чи опосередкованим контролем юридичної або фізичної особи (групи осіб), пов’язаних між собою юридичними та господарськими відносинами з метою створення найбільш сприятливого фінансового середовища для реалізації великомасштабних бізнес-проектів і програм, а саме: максимальної концентрації в рамках однієї бізнес-структури політики, встановлення максимального контролю за ринком виробництва та збуту продукції та поширення сфери впливу цієї структури на інші галузі економіки. Серед найвідоміших українських компаній, які мають ознаки фінансово-промислових груп, можемо відзначити «Індустріальний союз Донбасу», «Група «Приват», «СКМ», група «Промінвест» та ін. В той же час у корпоративному секторі України існує кілька десятків суб’єктів, які мають регіональне значення, але фактично функціонують на принципах організації фінансово-промислової групи. економічного потенціалу пріоритетних галузей економіки, формування цінової

Можна виділити такі моделі інвестиційної поведінки фінансово-промислових груп України (рис. 9.4):

1. модель інвестування за умов використання наявного потенціалу;

2. модель інвестування за умов наявності монопольних переваг;

3. модель інвестування в умовах високодиверсифікованого виробництва.

Рис. 9.4. Моделі організації інвестиційної діяльності фінансово-промислових груп

Типовим прикладом здійснення інвестиційної політики на засадах самофінансування за умов використання наявного потенціалу є ПАТ «Мотор- Січ» (м. Запоріжжя). ПАТ «Мотор-Січ» є корпоративною структурою, що має ознаки фінансово-промислової групи, стратегія якої базується на використанні досягнутого виробничого, техніко-технологічного та організаційно-економічного потенціалу. Вказана ФПГ випускає не лише основну продукцію (двигуни), яка забезпечує завантаження виробничих потужностей менш як на чверть, а і суміжну продукцію (товари народного споживання), яка є переважно збитковою, але дозволяє підтримувати високу зайнятість та оборот капіталу.

Абсолютна і відносна динаміка капітальних інвестицій в цілому корелює з динамікою результативності виробничої діяльності ФПГ та фінансовим результатом. За даними обліку і звітності, джерелами капітальних інвестицій протягом 2001–2012 рр. виступають власні кошти підприємства, сформовані за рахунок амортизаційних відрахувань і прибутку. Протягом вказаного аналізованого періоду ФПГ не має досвіду залучення довгострокових кредитів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів.

Прикладами здійснення інвестиційної політики на засадах самофінансування за умов використання монопольних переваг є ДП НКВГ «Зоря» – «Машпроект» (м. Миколаїв), яке також має ознаки фінансово-промислової групи. Продукція ДП НКВГ «Зоря» – «Машпроект» поставляється у 96 країн світу, частка відвантаженої продукції іноземним покупцям і замовникам дорівнює 95% від загального обсягу виробленої продукції. Абсолютна і відносна динаміка капітальних інвестицій слабо корелює з динамікою результативності виробничої діяльності підприємства та фінансовим результатом. Інвестиційна активність ФПГ значною мірою є результатом дії в основному позавиробничих чинників. Вказана тенденція також може свідчити про слабку організацію управління інвестиційним процесом.

Типовим прикладом здійснення інвестиційної політики на засадах самофінансування в умовах високодиверсифікованого виробництва є ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» (НКМЗ), яке також має ознаки головної структури ФПГ.

Протягом 2001-2012 рр., за винятком 2009 р., ФПГ нарощувала обсяги вкладених капітальних інвестицій. Основну частину капітальних інвестицій складають інвестиції в основний капітал, що відповідає загальній практиці.

На головному підприємстві відсутній єдиний структурний підрозділ, який займається управлінням (в тому числі прогнозуванням, плануванням, моніторингом та аналізом) інвестиційної діяльності.

Абсолютна і відносна динаміка капітальних інвестицій в цілому корелює з динамікою результативності виробничої діяльності. Причому рівень кореляції вище між показником капітальних інвестицій базового року та обсягом виробленої продукції попереднього року. Вказане дозволяє зробити висновок про те, що інвестиційна активність підприємства є результатом його виробничої активності у попередньому періоді. Динаміка інвестиційної в цілому активності корелює також і з показником валового прибутку (за винятком 2003 р., коли капітальні інвестиції зросли на 1,1%, а валовий прибуток впав на 11,5% порівняно з попереднім роком).

Планування та реалізація інвестиційних проектів у сучасних українських корпораціях (корпоративних структурах) ускладнюється відсутністю або неможливістю застосування адаптованого світовим досвідом інструментарію, який з високим ступенем достовірності дозволив би оцінити вартість (ринкову ціну) результатів таких проектів.

Складність полягає ще й у тому, що інвестиційні проекти сучасних корпорацій передбачають отримання ефектів, які є неспівставними (отримання прибутку, зростання вартості бізнесу, захоплення ринків збуту, отримання інтелектуальної ренти, доступ до ресурсів, виробництво інноваційного продукту тощо) і які неможливо правильно оцінити за умови застосування єдиного підходу. Крім того, ці ефекти проявляються на різних стадіях проекту, а також мають різний ступінь впливу на привабливість усього проекту, що об’єктивно утруднює оцінювання.