- •Тема 6. Іноземні інвестиції План лекційного заняття
- •1. Сутність і структура іноземних інвестицій
- •2. Форми і види прямих іноземних інвестицій
- •3. Державно-правове регулювання іноземного інвестування в Україні
- •4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності та їх вплив на економіку України
- •5. Європейські інвестиційні інститути
2. Форми і види прямих іноземних інвестицій
Риси, що характерні для прямих інвестицій:
при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;
більший ступінь ризику та більша сума, ніж при портфельних інвестиціях;
більший термін капіталовкладень, вони переважаючі для країн-імпортерів іноземного капіталу.
Прямі інвестиції поділяються на дві групи:
трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені можливими кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють в цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця в витратах виробництва в порівнянні з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва являються вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;
- транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета –мінімізувати витрати в порівнянні з материнською компанією.
Позитивні риси ПІІ для країни реципієнта:
капітал;
створення нових робочих місць;
досвід менеджменту;
нові технології;
активізують конкуренцію і сприяють розвитку малого бізнесу.
Іноземне інвестування може здійснюватися у різних формах залежно від типу інвестора, його мети і ступеня ризику при вкладанні коштів.
Прямі іноземні інвестиції можна класифікувати за такими формами:
Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку. Це, по суті, портфельні інвестиції, тому що інвестори не одержують контролю над діяльністю фірми. Цей спосіб інвестування широко використовується в процесі приватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємства як державної, так і приватної форми власності.
Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок з мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво певного продукту чи послуги або використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку, іншої інтелектуальної власності місцевій формі, яка буде відповідати за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купувати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.
Стратегічні альянси та спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства.
Стратегічний альянс пов’язує дві або більше компаній, які об’єднуються з метою розподілу ризиків і винагороди заради досягнення конкретних, але, можливо, різних цілей. Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами-засновниками.
Спільне підприємство – це підприємство, статутний капітал якого формується шляхом об’єднання майна іноземних інвесторів і місцевих партнерів. СП може створюватися не обов’язково з місцевим партнером. Кілька іноземних інвесторів можуть створити СП у третій країні з метою скорочення стартових витрат або з метою обійти певні митні обмеження.
У стратегічних секторах (атомна енергетика, залізничний і повітряний транспорт тощо) уряди можуть встановлювати акціонерну межу для іноземних інвесторів, зазвичай нижче 50%.
Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов’язань та тривалішого часу для одержання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути одержані за допомогою прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами.
Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов’язання з боку іноземного інвестора.
Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інвесторам, тому що вони позбавлені можливості швидкого виходу на ринок. ПІІ приносять більше вигоди країні-реципієнту, тому що вони включають більші суми коштів, пов’язаних з більшими зобов’язаннями і тривалим часом здійснення інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції направляються в приймаючі країни двома шляхами:
організація нових підприємств;
купівля або поглинання вже діючих компаній.
З точки зору прямих витрат перший шлях дешевше другого, одначе за параметром “Упущена вигода” другий шлях переважає.
На вибір типу і форми іноземних інвестицій впливають потенційні можливості тієї чи іншої країни приймати капітал у певних масштабах і формах, умови його використання із забезпеченням достатнього для інвестора прибутку при допустимого рівня ризику.
До найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості і ризику країни-реципієнта відносять рейтинги Euromoney, Institutional Investor, Business Environment Risk Index (BERI).
Рейтинг Institutional Investor – це оцінка кредитоспроможності країн. Він складається за участю експертів ста провідних міжнародних банків. Такі оцінки робляться два рази на рік за комплексним показником, що враховує різні аспекти і параметри платіжної спроможності та інвестиційної привабливості 135 країн.
Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів: ринкових – 40%; кредитних – 20%; політико-економічних, що включають політичний ризик, економічне становище та прогноз економічного розвитку – 40%.
Рейтинг BERI оцінює політичну стабільність, ставлення до іноземних інвестицій, платіжний баланс, темпи економічного зростання країни, витрати на заробітну плату, продуктивність праці, умови кредитування тощо.
Національні рейтинги інвестиційного клімату періодично публікують провідні економічні журнали та авторитетні експертні агентства.
Торгова палата США виділяє 12 критеріїв інвестиційної привабливості країн:
Характеристика місцевого ринку. Інвестора в першу чергу цікавить обсяг місцевого ринку, купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих факторів і економіки в цілому. Суттєвим показником є географічне розташування країни, а також забезпеченість її ресурсною базою.
Доступність ринку. Законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить практика, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов’язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб законодавство давало можливість іноземним підприємцям на рівних конкурувати з місцевими компаніями.
Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює дешева робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого – необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на рівень освіти в країні-реципієнті.
Валютний ризик. Курс місцевої валюти до основних валют, що вільно конвертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. При встановленні занадто високого курсу експорт стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.
Можливість репатріації капіталу. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки.
Захист інтелектуальної власності. Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в таких галузях, як виробництво комп’ютерів, зв’язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю в боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків. Для країни-реципієнта розвиток цих галузей дає найбільші потенційні вигоди з погляду передачі технології та створення місцевої високотехнологічної промислової бази. Тому, щоб залучити інвестиції у ці галузі промисловості, урядам країн-реципієнтів необхідно забезпечити суворе дотримання прав інтелектуальної власності.
Торгова політика. Торгова політика впливає на вартість експорту й імпорту і на полегшення або ускладнення цих операцій. На вартість імпортних товарів впливає ставка ввізного мита та існуючий валютний курс. Якщо у виробництві використовуються імпортні складові, високі порівняно з іншими країнами тарифні ставки, вони збільшують собівартість виробництва. Квоти, занадто складний процес ліцензування або отримання дозволу та інші нетарифні обмеження можуть збільшити собівартість або сповільнити виробничій цикл, а, отже негативно вплинути на конкурентоспроможність та інвестування. на експорт також впливають процедури його ліцензування, додаткова плата за дозвіл на експорт можуть збільшити собівартість та сповільнити появу кінцевого продукту на ринку. Вища собівартість та нижчі темпи роблять країну-експортера менш конкурентоспроможною та привабливою.
Державне регулювання. Урядове регулювання є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів. Водночас надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни. Урядові нормативні акти можуть встановлювати відсотки за кредитами, визначати пріоритетні галузі для вкладання коштів, створювати складні процедури для схвалення іноземних інвестицій, а трудове законодавство може ускладнювати процедуру звільнення працівників або встановлювати високий рівень мінімальної заробітної плати, що збільшить собівартість для іноземних інвесторів, які шукали дешеву робочу силу. Ці заходи ускладнюють швидкий рух капіталу і прибутків у країну і назовні, зменшують гнучкість компаній, перешкоджаючи припливу іноземних інвестицій.
Ставки податків і пільг. Надмірний податковий тягар на інвестиції і прибутки також відлякує іноземних інвесторів. Цей тягар складається не тільки з оподаткування прибутку, а й з дивідендів, винагород, грошових переказів та інших трансакцій між місцевими дочірніми підприємствами та їхніми материнськими компаніями. Для того, щоб збільшити свою інвестиційну привабливість, багато країн пропонують іноземним інвесторам податкові та інші пільги. Однак пільгові програми можуть допомогти країнам залучити інвестиції за умови, що інші інвестиційні критерії також будуть позитивними.
Політична стабільність. Стабільне політичне середовище дає інвестору упевненість у тому, що закони і нормативні акти, які стосуються інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом тривалого часу.
Макроекономічна політика. Найважливішим фактором стабільної макроекономічної політики є підтримання низького і передбачуваного рівня інфляції.
Розвиненість інфраструктури та служб підтримки. Шляхи, порти, аеропорти, мережа зв’язку, наявність та вартість енергії справляють значний вплив на собівартість та ефективність виробництва і перевезень. Якщо країна має недостатню інфраструктуру при відповідності більшості інвестиційних критеріїв, то вона навряд чи одержить значні іноземні інвестиції. Інфраструктура також включає послуги, необхідні для підтримки виробничих операцій. Це послуги страхових, юридичних та бухгалтерських фірм; комерційних та інвестиційних банків; повітряні, морські та наземні перевезення.
Для більшості країн актуальним і значущим для інвестора є оцінки інвестиційного клімату регіонів. Реалізація ПІІ передбачає також деталізований аналіз інвестиційної привабливості різних галузей економіки, підприємств та окремих об’єктів.
В цілому для України обумовлені відповідні кількісні показники ведення бізнесу і захисту майнових прав, які безпосередньо впливають на інвестиційну привабливість, та їх місце серед інших країн, наведені у таблиці 6.2.
Таблиця 6.2
Кількісні показники регулювання бізнесу та захисту майнових прав в Україні
Започаткування справи 112 місце |
Число процедур: 9 Час (днів): 24 Вартість (% від середнього доходу на 1 особу): 4,4 Мінімальний капітал (% від середнього доходу на 1 особу): 1,8 |
Отримання дозволів на будівництво 180 місце |
Число процедур: 21 Час (днів): 375 Вартість (% від середнього доходу на 1 особу): 1462 Мінімальний капітал (% від середнього доходу на 1 особу): 1,8 |
Доступ до електрики 169 місце |
Число процедур: 11 Час (днів): 274 Вартість (% від середнього доходу на 1 особу): 229 |
Реєстрація власності 166 місце, |
Мінімальний капітал (% від середнього доходу на 1 особу): 1,8 Одержання кредиту — 24 місце, |
Захист інвесторів — 111 місце, |
|
сплата податків 181 місце |
Число платежів за рік: 181 Час (годин на рік): 657 Загальний рівень податків (% від прибутку): 57,1 |
Зовнішня торгівля 140 місце |
Документів для експорту: 6 Час експорту (днів): 30 Вартість експорту (USD на контейнер): 1865 |
Документів для імпорту: 8 Час імспорту (днів): 33 Вартість імпорту (USD на контейнер): 2155 |
|
Реєстрація власності — 166 місце, |
|
Виконання контрактів — 44 місце |
|
Відшкодування через процедуру банкротства — 156 місце |
|
Джерела: рейтинг Світового банку «Ведення бізнесу – 2014»., Всесвітній економічний форум; Індекс економічної свободи за 2013 р.,фонд Heritage Foundation і видання Wall Street Journal.
Місце України у світових рейтингах можна побачити на рисунку 6.4. За деякими показниками протягом останніх років Україна піднялася в рейтингах (зокрема «Ведення бізнесу»), за деяким навпаки демонструє спадну динаміку («Індекс економічних свобод», «Індекс сприяння корупції» та ін.).
У 2013 році країна піднялася з 152-го до 137-го місця у рейтингу Світового банку «Ведення бізнесу – 2013» і до 112 місця в рейтингу 2014 року. Проте, в інших рейтингах Україна демонструє низькі результати, окремі з яких навіть свідчать про втрату країною своїх позицій. Україна займає 84-е місце із 144 країн в Індексі глобальної конкурентоспроможності в 2013–2014 рр., опустившись із 73-го місця, на якому вона перебувала раніше.
Ще гірші позиції спостерігаються в Індексі економічної свободи – 161-е місце із 177 країн. Україна посідає 144-е місце в Індексі сприйняття корупції, створеному міжнародною організацією «Тренсперенсі Інтернешнл».
Джерела: рейтинг Світового банку «Ведення бізнесу – 2014»; Звіт про глобальну конкурентоспроможність у 2013–2014 рр., Всесвітній економічний форум; Індекс економічної свободи за 2013 р.,фонд Heritage Foundation і видання Wall Street Journal.
Рис. 6.4. Позиції України та сусідніх країн у міжнародних рейтингах за 200-бальною шкалою
Мотивація міжнародних портфельних інвестицій подібна до мотивації прямих іноземних інвестицій. Однак портфельні інвестиції більш ліквідні, ніж прямі, а портфельний інвестор намагається максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.
Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність передбачає здійснення численних операцій з цінними паперами. Ці операції не обмежуються лише купівлею-продажем цінних паперів. Основними з них є:
купівля цінних паперів;
продаж цінних паперів;
інформаційні, аналітичні та консультативні послуги;
здійснення розрахунків за цінними паперами;
посередництво в організації випуску і первинного розміщення цінних паперів;
андеррайтинг;
розміщення цінних паперів під заставу;
ведення реєстрів власних цінних паперів;
збереження, охорона і пересилання цінних паперів;
погашення цінних паперів у відповідні терміни;
виплата дивідендів з акцій і відсотків з облігацій;
конвертування привілейованих акцій та облігацій у прості акції;
реінвестування дивідендів від цінних паперів і доходів від приросту ринкової вартості;
управління портфелем цінних паперів.
Міжнародні операції з цінними паперами є досить складним видом діяльності. Як правило, вихід на міжнародний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі організації, а також країни з розвиненою інфраструктурою національного ринку цінних паперів.
На міжнародний ринок цінних паперів мають великий вплив національні ринки. Розвиток портфельного інвестування в першу чергу залежить від розвиненості фондового ринку приймаючої країни.
