4. Співучасть у вчиненні злочину.

Багато злочинів скоюються не однією особою, а групою. В таких випадках є співучасть в злочині. Співучастю визнається умисна сумісна участь двох і більш осіб в здійсненні злочину.

Вона може бути проста і складна. При простій співучасті усі учасники діють разом, а при складній ролі та обов′язки розподілені. Залежно від характеру виконуваних дій співучасники злочину бувають чотирьох видів:

• організатори;

• підбурювачі;

• посібники;

• виконавці.

Виконавцем є особа, що безпосередньо вчинила злочин. Без виконавця немає співучасті, оскільки тільки він здійснює задуманий злочин, реалізує намір співучасників.

Організатором є особа, що організувала здійснення злочину або керувала його здійсненням. Організатор створює групу, розподіляє ролі між співучасниками, регулює і направляє їх діяльність.

Підбурювачем є особа, що схилила до здійснення злочину. Він формує у інших співучасників бажання (рішучість) вчинити конкретний злочин. Підбурювання може виражатися у формі порад, домовленостей, підкупу, примушення, погроз, наказу і т.п.

Посібником є особа, що сприяла здійсненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Посібником вважається також особа, що наперед обіцяла приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Своїми діями посібник укріплює бажання і рішучість у інших співучасників вчинити злочин.

Ступінь і характер участі кожного із співучасників в здійсненні злочину враховуються судом при призначенні покарання. Організатор злочину несе відповідальність за всі організовані ним злочини, вчинені будь-яким співучасником. Решта співучасників несе відповідальність за ті злочини, в підготовці або здійсненні яких вони брали участь.

5. Кримінальна відповідальність та види показань за кримінальним законодавством.

Кримінальна відповідальність виступає як правовідношення, що виникає між державою і злочинцем з приводу його особистих або майнових прав. Ці правовідносини виникають з моменту здійснення злочину.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне, винне діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Покарання є реакцією держави на злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не спричиняє за собою покарання, то воно не може вважатися злочином. Кримінальна караність є обов'язковою ознакою злочину.

Покарання є особливою юридичною мірою державного примушення, яка міститься в кримінально-правовій нормі і призначається тільки по вироку суду особі, визнаній винною в здійсненні злочину. Вказане примушення полягає в передбаченому Кримінальним кодексом позбавленні або обмеженні прав і свобод цієї особи. Кримінальне покарання породжує судимість людини.

Кримінальна відповідальність передбачає основні та додаткові види покарань.

До основних відносяться:

• громадські роботи,

• виправні роботи,

• службові обмеження для військовослужбовців,

• арешт,

• обмеження волі,

• тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,

• позбавлення волі на певний строк,

• довічне позбавлення волі

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

• штраф (грошове стягнення у розмірі від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 17 тис. грн);

• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину;

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ( на строк від двох до п´яти років);

• громадські роботи (виконання у вільний від навчання або роботи час безоплатних суспільно корисних робіт протягом шістдесяти – двохсот сорока годин);

• виправні роботи (відбуваються за місцем роботи терміном від шести місяців до двох років з відрахуванням на користь держави коштів у розмірі десяти – двадцяти відсотків від зарплати);

• службові обмеження для військовослужбовців;

• конфіскація майна (примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна);

• арешт (тримання засудженого в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців);

• обмеження волі (тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов´язковим залученням до праці; строк – від одного до п´яти років);

• позбавлення волі на певний строк (ізоляція засудженого в кримінально-виконавчій установі строком від одного до п´ятнадцяти років);

• довічне позбавлення волі – найтяжчий вид кримінального покарання.

Покарання призначається тільки по вироку суду і лише в строго встановленим законом межах і порядку. Ніхто не може бути визнаний винним у здійсненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного і обставини справи, які пом'якшують або обтяжують відповідальність.

Обставинами, які пом'якшують відповідальність, визнаються:

• здійснення злочину внаслідок збігу важких особистих або сімейних обставин, через матеріальну або іншу залежність, під впливом загрози або примушування, сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; здійснення злочину при перевищенні меж необхідної оборони (тобто обставини, що характеризують умови здійснення злочину);

• здійснення злочину неповнолітнім, жінкою в стані вагітності (тобто обставини, що характеризують особу, що вчинила злочин).

• щиросердне каяття або явка з повинною, сприяння розкриттю злочину; запобігання настанню шкідливих наслідків злочину, добровільне відшкодування нанесеного збитку або усунення заподіяної шкоди (тобто обставини, що характеризують поведінку особи після здійснення злочину);

Обставини, які обтяжують відповідальність:

• -здійснення злочину особою, яка раніше вчинила злочин, яка знаходиться в стані сп'яніння, організованою групою;

• -здійснення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного положення особи, відносно якої вчинений злочин;

• -здійснення злочину відносно малолітнього, старого або особи, що знаходиться в безпорадному стані;

• -здійснення злочину з корисливих або інших спонук;

• -спричинення злочином тяжких наслідків;

• -підбурювання неповнолітніх до здійснення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;

• здійснення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим і ін.

Для притягнення до кримінальної відповідальності законом встановлена певна давність (термін): за різні види злочинів від 1 року до 10 років. Після закінчення цих термінів (якщо вони не були перервані або припинені у встановленому законом порядку) особа не може притягатися до кримінальної відповідальності.

Чинне законодавство передбачає деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це обумовлено тим, що у них ще не завершений процес формування особи; в результаті цього вони не здатні повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку злочинів, давати адекватну оцінку своїм вчинкам. У зв'язку з цим здійснення злочину в неповнолітньому віці є обставиною, пом'якшувальною відповідальність.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх пов'язані з віком, з якого наступає кримінальна відповідальність; з обмеженням вживаних до них видів і заходів покарання; з особливостями призначення покарань. Ці особливості розглянуті вище.

Окрім цього, до неповнолітніх замість кримінального покарання судом можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру, до яких відносяться:

1. обов'язок публічно або в іншій формі принести вибачення потерпілому;

1. попередження;

2. передача неповнолітнього під нагляд батькам або під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

3. покладання на неповнолітнього, що досяг 15-річного віку і має майно або заробіток, обов'язки відшкодувати заподіяний збиток;

4. направлення неповнолітнього до спеціальної учбово-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін не більше 3 років. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для осіб у віці від 11 до 14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (для осіб у віці від 14 до 18 років).