3. Джерела (форми) права. Система права.

Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні і інші способи вираження і закріплення норм права, встановлені державою або визнані нею офіційно-документальні форми виявлення і закріплення норм права, що надає їм юридичного, загальнообов'язкового значення; це – зовнішня форма виразу права.

Існує чотири основних види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір.

Правовий звичай – це правило поведінки, якому держава надала загальнообов'язкового значення і дотримання якого гарантувала своєю примусовою силою. Санкціонований звичай як джерело (форма) права властивий здебільшого давнім, середньовічним правовим системам. Держава санкціонує не всі звичаї, які існують в суспільстві, а тільки найзначніші.

Правовий прецедент – це судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається загальнообов'язкове, юридичне значення. Таке рішення стає нібито зразком для розв'язання аналогічних справ. Це джерело (форма) права поширене в англосаксонській правовій системі.

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ компетентних органів держави, що містить юридичні норми. Нормативні акти є основним джерелом права України, оскільки вони виходять з чітко визначених правотворчих органів, мають встановлені форму, порядок набуття чинності і сферу дії, чітко і однозначно формулюють зміст юридичних прав і обов'язків.

Як окреме джерело права існують релігійні норми, які грунтуються на релігійних переконаннях і грають велику роль в суспільствах, де та або інша релігія є офіційною, загальнодержавною.

Серед нормативно-правових актів виділяють закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий договір – двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори нормативного змісту – це документи, що закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків і встановлюють коло і послідовність останніх, тобто добровільну згоду виконувати прийняті на себе зобов'язання. Нормативно-правовий договір – це основна форма (джерело) права в міжнародному праві.

Система права.

Система права є структурною організацією права, яка обумовлена об'єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права.

Система права – це внутрішня структура права, що охоплює всі діючі юридичні норми держави.

Система права включає декілька основних компонентів: галузі права, підгалузі, правові інститути і норми права.

Галузь права – це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмету і методу правового регулювання (конституційне, трудове право, цивільне, сімейне, кримінальне і ін.).

Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, регульовані даною сукупністю норм права. Метод правового регулювання є сукупністю різних способів правової дії галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регулювання.

Декількох близьких по характеру регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права (у складі цивільного права існує авторське, патентне і ін.).

Правовий інститут – це складова частина галузі права, сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин, що є (трудовий договір, оплата праці, робочий час, час відпочинку в трудовому праві і др.).

Первинним елементом системи права є норма права – конкретне правило поведінки.

Під нормою права розуміється загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.

Прийнято виділяти три елементи складових норми права: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза – ця вказівка на умови і обставини, при яких реалізується дана норма.

Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов'язки суб'єктів.

Санкція є вказівкою на несприятливі наслідки, які можуть наступити у разі недотримання розпоряджень диспозиції.

Норми права в зв'язку з їх різноманітним характером класифікуються за різними підставами :

1. по ролі норми в механізмі правового регулювання (регулятивні, охоронні);

2. по суб'єктах правотворчості (Президент, парламент і ін.);

3. по предмету регулювання (конституційні, цивільні, трудові і ін.);

4. по характеру розпорядження, що міститься (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі);

5. по методу правового регулювання (імперативні, диспозитивні);

6. за часом дії (постійні, тимчасові);

7. по території дії (загальнонаціональні, місцеві);

8. по ролі в правотворчості (первинні, вторинні);

9. по дії на коло суб'єктів (загальні, спеціальні, виключають) і ін.

Основні критерії розмежування права на галузі: метод правового регулювання (сукупність прийомів і способів регулювання людської діяль­ності) і предмет правового регулювання.

Галузі права прийнято класифікувати за трьома основними групами:

1) профілюючі галузі (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право);

2) спеціальні галузі (трудове, фінансове, банківське, податкове, сімейне, житлове, виправно-трудове право);

3) комплексні галузі (земельне, екологічне право).

Конституційне (державне) право закріплює основи державного і суспільного устрою, засади правового статусу громадян, порядок формування і компетенцію державних органів.

Цивільне право регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Адміністративне право регулює відносини, які складаються в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Кримінальне право визначає види суспільно-небезпечних діянь (злочинів) і покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли.

Цивільно-процесуальне право регулює: відносини, що виникають у ході розгляду цивільних справ судами; винесення і оскарження рішень.

Кримінально-процесуальне право регулює відносини, які виникають внаслідок: порушення попереднього розслідування (досудового слідства); судового розгляду карних справ; винесення і оскарження вироку суду.

Трудове право регулює відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом у трудових відносинах.

Фінансове право регулює відносини, які виникають під час надходження і розподілу грошових коштів державного бюджету.

Сімейне право регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки і піклування.

Земельне право регулює відносини між державою і суб'єктами різних форм власності на землю.