Порядок і форми безготівкових розрахунків між підприємцями

Згідно зі ст. 341 ГК України для здійснення роз­рахунків суб'єкти господарювання зберігають гро­шові кошти в установах банків на відповідних ра­хунках.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі про­вадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійсню­ються у межах наявних коштів на рахунку платни­ка. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відпо­відальність за їх невиконання, а також умови при­пинення договору.

Стосовно форм розрахунків ст. 1087 ЦК передба­чає, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 1088 ЦК при здійсненні безготівко­вих розрахунків допускаються розрахунки із засто­суванням платіжних доручень, акредитивів, розра­хункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, бан­ківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом без­готівкових розрахунків.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про На­ціональний банк України" від 20.05.99 р. Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обороті України і застосуванням як паперових, так і електронних документів, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій і розрахунків за допомогою електронних документів.

Суб'єкти підприємницької діяльності використо­вують для виконання своїх договірних зобов'язань різні форми розрахунків, здійснювані у безготівковому порядку через банк.

Згідно зі ст. 51 Закону "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Детально розрахунки між суб'єктами господарю­вання регулює підзаконний нормативно-правовий акт - Інструкція "Про безготівкові розрахунки в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Загальні положення про розрахунки із застосу­ванням платіжних доручень визначені у § 2 гл. 74 ЦК України.

Згідно зі ст. 1089 ЦК за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за ра­хунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одер­жувача) в цьому чи в іншому банку у строк, вста­новлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахун­ках документів, що подаються разом з ним, Мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами. Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено дого­вором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платни­ка, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк має право залучити інший (виконуючий) банк для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен не­гайно інформувати платника на його вимогу про ви­конання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відпо­відальність відповідно до ЦК та закону. У випадку невиконання або неналежного виконання платіж­ного доручення у зв'язку з порушенням правил роз­рахункових операцій виконуючим банком відпові­дальність може бути покладена судом на цей банк.

Розрахунки за акредитивом урегульовані у § З гл. 74 ЦК.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заяв­ника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визна­ченої ним особи — бенефіціара (ч. 1 ст. 1093 ЦК).

У разі відкриття покритого акредитива броню­ються грошові кошти платника на окремому рахун­ку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент га­рантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

У Цивільному кодексі України передбачені по­ложення стосовно як відкличного, так і безвідклич­ного акредитива.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредити­вом, якщо до моменту їх здійснення ним не одер­жано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив може бути анульова­ний або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На про­хання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом при­йняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен не­гайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акре­дитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів із порушенням умов акредитива.