Акредитив закривається у разі:

1. спливу строку дії акредитива;

2. відмови одержувача грошових коштів від ви­користання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3. повного або часткового відкликання акредити­ва платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-

емітентові невикористану суму покритого акредити­ва. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Випадки застосування та поря­док здійснення розрахунків за інкасовими доручен­нями встановлюються законом, банківськими пра­вилами та звичаями ділового обороту (ст. 1099 ЦК).

У § 5 гл. 74 ЦК містяться загальні положення про розрахунки із застосуванням розрахункових чеків.

Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпоряджен­ня власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чеко-держателю) (ч. 1 ст. 1102 ЦК).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Порядок та умови використання чеків встановлюються ЦК, законом та банківськими правилами. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів че­кодавця. Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встанов­лений банківськими правилами. Платник за чеком повинен пересвідчитися всіма можливими способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека по платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не пе­редбачено договором між чекодержателем і банком.

Крім передбачених Цивільним кодексом платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків) та розрахунків за інкасо, є інші розра­хункові документи, що використовуються згідно з Інструкцією — платіжна вимога-доручення та пла­тіжна вимога.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

• верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

• нижньої — доручення платника обслуговуючо­му банку про списання зі свого рахунка визна­ченої ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовува­тися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів згідно з вимогами до заповнен­ня реквізитів розрахункових документів, викладе­ними в Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції і подає до банку, що його обслуговує.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача чи при договірному списанні одержувача до банку, що обслуговує плат­ника, здійснити без погодження з платником пере­рахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги використовуються під час розрахунків при здійсненні примусового списання грошових коштів на підставі рішень судів. Стягувачі які мають рахунки у банках, і стягувачі, які ра­хунків в банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників, відкритих у банках, у передбаченому Інструкцією порядку.