13. Діалектичне осмислення буття. Основні категорії діалектики. Закони діалектики.

Діалектика — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Принципи діалектики :

матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму(світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, матерія первинна і вічна, а дух вторинний). Принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення (матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості). Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

Категорії– це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент.

Закони діалектики

Закон заперечення заперечення. кожне явище в нашому світі має певний початок і результат. При цьому результат певного процесу є початком іншого, який також має певний результат. Саме так відбуваєть в суспільстві, мисленні, природі. Одні явища помирають, минають, а на їх місце стають інші.

Заперечення – зв'язок старого і нового в процесі розвитку, коли нове з’являється на базі старого і під впливом власних внутрішніх протиріч долає його і при цьому тим чи іншим способом, зберігає деякі позитивні риси старого. Суть закону: закон заперечення заперечень показує зв'язок старого і нового в процесі розвитку, який заклечається в тому, що нове відкидає старе. Але разом з тим включає в себе, деякі риси старого.

Закон єдності і боротьби протилежностей. Цей закон розкривається через такі поняття, як протилежність, протиріччя, тотожність, відмінність. Протилежність – це ознаки предметів, які корінним чином відрізняються одне від одного, але разом з тим, не можуть існувати один без одного, доповнюють однин одного. Протиріччя – поштовх до змінення і розвитку предмета. Суть закону: будь-яким предметам властиві протиріччя, які в процесі взаємодії приводять до протиріччя. Протиріччя дає поштовх до зміни та розвитку предмета.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Будь-якому предмету і явищу властиві такі характеристики, як кількість і якість.

Якість – властивість предмета (особливості предмета, які характеризують його здатність взаємодіяти з іншими предметами), структура предмета(те, з чого складається предмет, з яких елементів), функції предмета(те, для чого предмет створений) , місце предмета (є він результатом чи початком, знаходиться він у розвиненому, чи не розвиненому стані)

Зв'язок якості і кількості проявляється в тому, що кількісні зміни не приводять до якісних до певного моменту, яким являється міра Суть закону: проявляється в тому, що кількісні зміни після досягнення певного моменту приводять до якісних, а якісні зміни призводять до певних кількісних змін. Даний закон показує механізм розвитку предмета.

14. Який філософський напрям властивий поглядам Демокріта:

в) атомізм;

15. Поняття науки, її види, форми, методи.

Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука - це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об'єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь /інструменти виміру, різні прилади тощо/, які дозволяють виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб'єкта. Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань а інших, правильність яких вже доведена. Наука розвивається за допомогою загальної методології і спеціальних методів:

кількісний і якісний аналіз,

класифікація,

вимірювання,

формалізація,

моделювання,

порівняльно-історичний метод та інше.

Загальним методом сучасного науково-теоретичного мислення є матеріалістична діалектика. Стимулюючою, рушійною силою науки виступають матеріальне і духовне виробництво. Єдність теорії і практики, науки і виробництва — найважливіша закономірність розвитку наукового пізнання.

Науковому знанню властиві методологічна усвідомленість і системність, об'єктивність розгляду і його детермінованість, доказовість істинності всіх положень, спирання на факти, результати вірогідних, емпіричних досліджень. Критерієм істини в науці виступає суспільна практика в усіх її формах і компонентах (експеримент, виробнича і соціальна діяльність, внутрішній досвід пізнання тощо).

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:

природничі науки вивчають природні явища,

суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.

За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки — математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв'язки елементів уявних сконструйованих систем.

За співвідношенням із практикою виділяють:

фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі,

прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об'єкта.