- •Лабораторна робота № 2
- •1. Інвентаризація земельного фонду.
- •1.1. Загальні положення.
- •1.2. Визначення меж кадастрових зон та кварталів.
- •2. Інвентаризаця будівель та споруд.
- •2.1. Інвентаризація житлового фонду.
- •2.2. Інвентаризація вулиць, проїздів та окремих будинковолодінь.
- •3.2. Методика зонування території.
- •3. Зонування територій.
- •3.1. Загальні відомості щодо зонування території.
- •3.3. Основні відомості зонування територій в зарубіжних країнах.
- •4. Планування організації території.
- •4.1. Загальні положення та визначення планування організації території.
- •4.2. Характерні особливості та основні напрямки використання території.
- •4.3. Розрахунок руху та приросту населення.
- •4.4. Організація благоустрою населеного пункту.
- •4.5. Соціальна інфраструктура населеного пункту.
- •Висновки та рекомендації
- •Список використаної літератури
3.3. Основні відомості зонування територій в зарубіжних країнах.
За законодавством Республіки Білорусь, зонування територій розглядається як різновид містобудівного планування і, відповідно, регламентується насамперед містобудівним законодавством. Закон визначає зонування територій як «виділення при містобудівному плануванні територіальних зон певного функціонального призначення із встановленим регламентом містобудівного розвитку та використання технологій». [2]
Зонуванню територій присвячено окрему законупередбачає, що містобудівне зонування здійснюється для визначення видів та параметрів містобудівного використання та забудови територій. У планах зонування виділяються територіальні зони, дані про них та про їх містобудівні регламенти виключаються до затверджуваної частини містобудівного проекту загального планування та підлягають реєстрації у державному містобудівному кадастрі. Ст.49 передбачає існування на загальнодержавному та регіональному рівні зон містобудівного розвитку населених пунктів, сільськогосподарських зон, лісогосподарських зон, природоохоронних та рекреаційних зон, зон спеціального призначення та інших територіальних зон, визначених законодавством. За переважним функціональним використанням територій населених пунктів виділяють (ст.50) житлові зони, громадсько-ділові зони, виробничі зони, зони транспортної, інженерної інфраструктури, рекреаційні зони, сільськогосподарські зони, зони спеціального призначення та інші територіальні зони, визначені законодавством. [4]
У Польщі на місцевому рівні у містах і гмінах (територіальна одиниця) у сфері просторового планування діють два основних документи: дослідження умов та напрямків просторового благоустрою гміни та місцеві плани просторового благоустрою. Дослідження гміни визначає просторову політику гміни і повинне бути наявне у кожній гміні. Місцеві плани просторового благополуччя є місцевим нормативно-правовим актом, який визначає спосіб забудови та благоустрою території. Існування планів є обов’язковим лише для певних визначених територій. [5]
У Словаччинізаконом про охорону земель встановлено 4 якісні категорії сільськогосподарських земель. Використання земель найвищої категорії не може бути змінено. Землі трьох інших категорій не знаходяться під захистом та можуть бути достатньо легко переведені у несільськогосподарські. [7]
Багатим і цікавим є досвід зонування уСША. Виконавчим органам державної влади дозволено здійснювати регулювання використання земель, що супроводжується виплатою компенсації власнику. Таке регулювання вводиться з метою охорони здоров’я населення, його безпеки і благоустрою. Зменшення при цьому вартості землі саме по собі не є достатньою підставою для прийняття рішення про відшкодування витрат власнику. До регулятивних повноважень виконавчих органів державної влади входять розподіл земель по зонам, контроль за забрудненням навколишнього середовища, встановлення мінімальних і максимальних розмірів земельних ділянок для житлової забудови тощо. За державою зберігається право на примусове відчуження приватної власності для публічних потреб за умови виплати справедливої компенсації і на стягнення податків з вартості власності, включаючи земельну нерухомість. [7]
У Каліфорнії, Нью-Йорку та інших штатах фермерам дозволено реєструвати свої землі як сільськогосподарські, що дозволяє оподатковувати їх за низькими ставками земельного податку. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки власник зобов’язаний відшкодувати різницю між низькою і звичайною ставкою податку, що через кілька років призводить до економічної недоцільності зміни цільового призначення. Як видається, такий досвід може бути впроваджений в українське законодавство. [7]
У Чеській республіцііснує спеціальний закон про охорону земель, який визначає, за яких умов можна перевести сільськогосподарські землі до іншої категорії. Якщо землі відповідно до бонітування віднесені до вищої категорії, змінити їх використання значно важче. Якщо землевласник змінює використання сільськогосподарських земель, до нього застосовується штраф. Але розмір цього штрафу настільки невеликий, що це не зупиняє землевласників. [8]
У Франції регіональні органи влади приймають «План розвитку території» («PlansLocauxd’Urbanisme») на певний період часу. В рамках цього плану для кожної земельної ділянки встановлюється тип її використання. Землевласнику дуже важко змінити тип використання його землі, якщо це не відповідає плану. [4]
У Швеції конверсія земель до переважно несільськогосподарського використання потребує дозволу. На більшості територій можна вільно переводити землі до категорії лісів.
