7. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці. Рамкова директива 89/391/єс «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників».

Питання охорони праці розглядаються як складова частина соціальної політики ЄС. Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

- Загальні принципи профілактики та основи ОП (Директива Ради 89/391/ЕС – Осн. обов'язок роботодавця - піклуватися про безпеку і здоров'я у будь-яких ситуаціях, пов'язаних з роботою);

- Вимоги ОП для роб. місця (Директива 1999/92/ЕС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників, які піддаються потенційної небезпеки у вибухонебезпечних середовищах);

- Вимоги ОП при експлуатації обладнання (Директива Ради 90/270/ЕС про роботу за екранами дисплеїв);

- Вимоги охорони праці при роботі з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі);

- Захист на роб. місці певних груп працівників (Директива Ради 92/85/ЕЕС щодо захисту на роб. місці вагітних працівниць, породіль і годуючих матерів).

- Положення про роб. час (Директива Ради 93/104/ЕС щодо певних аспектів організації роб. часу).

- Вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском.

Крім норм.-прав. актів, в ЄС застосовуються заходи не законю хар-ру (кожні 5 років приймаються програми дій з ОП на роб. місці).

Міжнародне правове регулювання праці - це встановлена ​​міжн. договорами система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжн. договору використовують в нац. труд. законодавстві. Суб'єктами міжн.- прав. регулювання праці є ООН та її спеціал. орган – Міжн. Організація Праці (МОП).

Міжнародна Організація Праці - це спеціалізоване агентство ООН, яке займається поширенням соц. справедливості і визнаних міжн. співтовариством люд. і труд. прав. Заснована в 1919 р.і залишається донині єдиним збереженим великим результатом Версальського договору. МОП визначає міжн. трудові норми у вигляді конвенцій і рекомендацій, які встановлюють мінім. стандарти осн. труд.прав, забезпечує техн. допомогу, в основному в галузі проф. навчання та перепідготовки, політики працевлаштування, управління працею, труд. законодавства та вироб. нормативів, умов праці, кооперативів, соц. забезпечення, статистики праці, охорони безпеки та вироб. санітарії.

Конвенція МОП - це міжн. зобов'язання, яке розроблено та прийнято МОП. Конвенції підлягають ратифікації державами - членами Організації. Країна, яка ратифікувала Конвенцію МОП, приймає на себе зобов'язання щодо застосування положень цієї Конвенції.

Рекомендація МОП – міжн. документ, який розроблений і прийнятий МОП і розширює зміст тієї чи іншої Конвенції.

Осн. закон. актом про ОП у відповідності зі статтею 118а Римської угоди є рамкова Директива 89/391/ЄЕС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників», що вступила в силу 1 січня 1993 року.  Метою Директиви 89/391/ЄЕС є "Впровадження заходів для заохочення удосконалення у сфері безпеки і захисту здоров'я працівників під час роботи. Відповідно до цього вона містить заг. принципи щодо запобігання проф. ризикам, захисту безпеки і здоров'я, виключення ризику і нещасних випадків, інформування, консультацій, пропорційної участі відповідно до нац.. законодавства та/або практики, навчання працівників та їх представників, а також заг. правила впровадження названих принципів. 

Рамкова Директива вказує, що, вищий на момент її прийняття рівень вимог у державах-членах ЄС був прийнятий як мінім. рівень вимог при узгодженні нац. законодавств з ОП. Рамкова директива містить багато принципових моментів, які можна стисло описати в такий спосіб:  • Заг. завдання з поліпшення вироб. середовища та відповідні обов'язки покладаються на держави-члени ЄС і роботодавців. 

• Поняття вироб. середовища охоплює, поряд із традиційною фізичною безпекою, також організацію роботи, соціальні відносини на робочих місцях. 

• Завданнями ОП є не тільки запобігання фізичної шкоди (нещасні випадки та професійні захворювання), але також зниження навантаження на працівників і створення морально здорових умов праці. 

Головний зміст рамкової Директиви: У Директиві встановлюють заг. обов'язки роботодавців і працівників, націлені на поліпшення ОП, а також права працівників, пов'язані з їхньою участю в вирішенні питань охорони праці. За винятком деяких випадків Директива застосовується у всіх приватних, дер. і муніцип. галузях. Загальні визначення «працівника» і «роботодавця» указують, які обов'язки Директива накладає на кожну зі сторін. Основний обов'язок роботодавця - піклуватися про безпеку та здоров'я у будь-яких ситуаціях, пов'язаних з роботою. Директива встановлює також особливі обов'язки роботодавця по забезпеченню безпеки, такі як організація першої допомоги, боротьба з пожежами та евакуації працівників, а також медичні огляди і захист категорій працівників, які піддаються особливому ризику. В описі обов'язків роботодавців, поряд із захистом, підкреслюються превентивні заходи, які повинні прийматися на основі визначення небезпек у виробничому середовищі та оцінки ризику.  Директива наводить перелік основних обов'язків працівників з охорони праці. Кожен працівник зобов'язаний піклуватися про безпеку і здоров'я, як власне так і інших людей, відповідно до набутої підготовки та інструкцій, наданих йому роботодавцем. З цією метою працівники повинні:  a) правильно використовувати обладнання, апарати, верстати, небезпечні речовини, транспортне обладнання та інші засоби виробництва b) правильно користуватися індивідуальними засобами захисту та повертати їх в належне місце c) утримуватися від самостійного відімкнення зміни або усунення пристроїв захисту, які встановлені на обладнанні, апаратах, верстатах, установках і спорудах, а також правильно застосовувати такі захисні пристрої; d) негайно інформувати роботодавця та/або його посадових осіб про будь-яку виробничу ситуацію, відносно якої вони мають підстави вважати наявність серйозної і неминучої загрози.