6. Організація як відкрита динамічна система

Істотне проникнення у внутрішню будову оргнізації забезпечується використанням системного підходу.

Система – це набір взаємопов'язаних і взаємнозв'язаних частин, складених у такому порядку, що дозволяє відтворити ціле. Унікальною характеристикою при розгляді систем є внутрішні відносини між частинами. Кожна система характеризується як диференціацією, так і інтергацією . кожна частина організації виконує свої визначені функції. У той же час для підтримування оаремих частин в одному організмі і формування завершеного цілого в кожній системі здійснюється

процес інтеграції . в організаціях ця інтеграція звичайно досягається координацією рівнів ієрархії, прямим спостереженням, правилами, процедурами, курсом дій. Тому кожна система вимагає поділу для того. Щоб визначити її скадові частини.

Розрізняють системи відкриті та закриті. Поняття закритої системи породжене фізичними науками, де розуміють, що система є самодостатньою.

Відкрита система визначає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організіції одержують свою сировину і людські ресурси з навколишнього світу. Вони залежать від клієнтів і замовників із зовнішнього світу, що споживають їхню продукцію.

Ступінь розмежування відкритої чи закритої систем змінюється в рамках систем. Відкрита система може стати більш закритою, якщо контакти з оточенням зменшуються згодом.

Відкриті системи тяжіють до наростання ускладненості і диференціації. Тобто відкрита система буде в міру свого росту прагнути до більшої спеціалізації своїх елементів і ускладненню структури , нерідко розширюючи свої межі чи створюючи нову суперсистему з більш широкими межами.

У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі підсистеми – керуючу і керовану. Керуюча підсистема – це "хто" керує, а керована - "чим" чи " ким " керують. Аналогічними їм за змісто є поняття " сб’єкт управління" і "об’єкт управління" .

У цьому розумінні будь-яку організовану систему можна уявити у вигляді сукупності керуючої підсистеми і керованої підсистеми.

Субєкт і обєкт управління взаємодіють за допомогою каналів звязку, якими проходять потоки інформації. Ці потоки являють собою керуючі впливи і повідомлення щодо стану керованого обєкта. Управління можна представити як процес обміну видами діяльності, в результаті якого система нормалізується і приводиться в стан динамічної рівноваги.

Істотним компонентом у керуючій підсистемія. Крім суб’єкта є ті чи інші засоби управління системою. Основне призначення керуючої підсистеми полягає в стабілізації вихідних даних, системи у встановлених межах, обумовлених цілями, нормами і цінностями. Така стабілізація може бути досягнута тільки тоді, коли :

вихідни дані можуть бути порівняні з установленими цілями і нормами ;

передбачений механізм зворотного зв’язку для видачі корегувальної інформації у вигляді вхідних даних у систему, що відбиває відхилення в процесі перетворення ресурсів.

Вихід системи представлений двома результатами :

управлінськими рішеннями, що є результатом обробки інформації ;

корисними продуктами, одержуваними в результаті переробки ресурсів.

Організаційні системи схильні до скорочення чи розпаду на частини. Якщо закрита система не одержує енергію і нові вкладення зі свого зовнішнього оточення, вона може згодом скорочуватися. На відміну від неї відкрита система характеризується негативною ентропією, тобто вона може реконструювати сама себе, підтримати свою структуру, уникнути ліквідіції і навіть вирости, тому що має можливість одержувати енергію ззовні в більшій мірі , ніж віддає назовні.

Дослідження показують, що великі та складні організаційні системи мають тенденцію до подальшого росту й розширення. Вони одержують визначений запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживання. Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії більше, ніж потрібно. Вважається, що стабільне положення застосовується до простих систем, але на більш складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст і розширення.

Кожна організація виступає як відкрита система і характеризується певними рисами і властивостями :

компоненти – система складається з деякої кількості частин, які називаються елементами ;

зв’язки – компоненти системи зв’язані між собою ;

структура – форма зв’язку організаційно закріплена в структурі;

взаємодія – компоненти впливають один на одного своїм перебуванням у системі і виходом з неї, що є результатом взаємного впливу і взаємодій з навколишнім середовищем ;

процес – зміни, що відбуваються в результаті взаємодій ;

холізм і емерджентні властивості – система –цілісність, що виявляє властивості і виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів ;

ідентифікція – властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему ;

оточення – представлено явищами, утвореннями, що не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи ;

концептуалізм – система – це концепція, особлива форма якої відбиває цілі та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію.