2.1.1 Репрезентація англійської культури через їжу

Мабуть, усім відомий такий вираз: «5 o’clock tea», кожен розуміє, що це значить, а це значить, що десь в Англії кожен англієць збирається випити чашку чаю з тістечком чи з пудингом. Це одна з найдавніших традицій Британії і не існує твору, де головний чи другорядний герой не провів би часу за чашкою чаю. Наприклад, в неперевершеній казці Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес» Божевільний Капелюшник проводить весь свій час за чаюванням, у них постійно п’ята година, так його покарала королева за те, що він хотів “вбити” час. Можна сказати, що це британське чаювання для того щоб “вбити” трохи часу. В новелі Теккерея не описується ця традиція. Та й нашому герою нема коли “вбивати” час, він зайняв весь свій час, зустрічаючись з друзями.

У харчуванні англійців існує національна специфіка. Діккенс у своєму творі "Великі надії" яскраво описує англійську кухню. Він показує відмінності в харчуванні буржуазії і середніх класів англійського суспільства від простого народу, наприклад, сім'ї ремісників. Природньо було розходження в харчуванні у святкові дні і у звичайні дні.

У будні дні, звичайно родина Піпа не могла дозволити шикарний обід. Їх обід складався з супу, будь-якого м'ясної страви (і то не завжди) і іноді місіс Джо пекла пудинг, але це було дуже рідко. В основному місіс Джо давала Піпу і Джо по шмату хліба, та так, немов вони були полк солдатів на поході, і запити молока, розбавленого водою.

В новелі Теккерея наш герой згадує про свій дім, про те, що його любій дружині все одно чим запивати страву, чай підійде, та вона й не знає, що таке солодке вино, не знає, яке воно дорогоцінне. Британська кухня дуже традиційна, вони собі не зраджують, якою була кухня такою і лишилась. Не можна сказати, що їх кухня біда, вона стримана, власне така як і англійці. Британці не зраджують собі, як і своїй кухні. Коли наш герой уловлює запах вареної картоплі, він одразу згадує свій дім, запах несе спогади про власну культуру від якої не можна відректися, це наша власна суть.

Британці дуже стримані люди, вони не можуть занадто довго перебувати в шумній компанії, їм, інколи, треба лишитися з власним Я. От і наш герой безмежно радів, що приїхавши до Парижу, за його столом не буде суперників. Накритий стіл – це поле бою, де ти мусиш боротися за грудинку фазану, за кращу котлету. Навіщо проводити свій вечір у такому напружені, коли можна повечеряти на самоті. В усьому світі вечеря асоціюється з сімейним колом, з колом друзів, ти їси і спілкуєшся, але для нашого героя – це мука, Теккерей перевертає наше враження про вечерю.

« I rejoiced, Sir, in my mind, to think that I should be able to dine alone; without rivals to talk me out, hosts or ladies to coax and wheedle, or neighbours who, before my eyes (as they often have done), will take the best cutlet or favourite snipe out of the dish, as it is handed round, or to whom you have to give all the breast of the pheasant or capon, when you carve it.»