2.2. Методологія планування та прогнозування

Планування діяльності підприємств здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування потрібно дотримуватись певних вимог. Методи планування повинні бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутків; відповідати видовим ознакам плану, що розробляється.

Методи планування - це система засобів розроблення, обґрунтування, взаємоузгодження та оптимізації планових завдань і показників. В практиці планової роботи використовують досить широкий арсенал методів, які можна класифікувати за такими ознаками:

вихідна позиція для розробки плану;

принципи визначення планових показників;

спосіб розрахунку планових показників: узгодженість ресурсів та потреб; варіантність планів;

спосіб виконання розрахункових операцій; форма подання планових показників.

Класифікація методів наведена в таблиці

Таблиця 1

Вихідна позиція для розробки плану	• Ресурсний (за можливостями) • Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	• Естраполяційний • Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників	• Експериментально-статистичний (середніх показників) • Факторний • Нормативний
Узгодженість ресурсів та потреб	Балансовий Матричний
Варіантність планів	• Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових оперуй	• Ручний • Механізований • Автоматизований
■Форма подання планових показників	• Табличний • Лінійно-графічний * Логіко-структурний (сітьовий)

За вихідною позицією для розробки плану виділяють ресурсний та цільовий метод.

Ресурсний метод ґрунтується на ресурсних стратегіях підприємства, які передбачають ресурсне забезпечення його діяльності, тобто забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямами діяльності та їх ефективного використання для найкращого досягнення поставлених стратегічних цілей. Ресурсний метод використовується здебільшого в умовах монополії або слабо розвиненій конкуренції. Він використовується при складанні планів на підставі реальних внутрішніх ресурсів підприємства. З розвитком конкуренції даний метод втрачає своє значення.

Цільовий метод припускає планування всієї діяльності фірми відповідно до поставленої мети, тобто початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (роботи, послуги). Підприємство самостійно виконує цілевстановлення, визначає основну мету, цілі та підцілі діяльності підприємства та його підрозділів і для їх досягнення формує відповідні плани. Невід'ємною частиною цільового планування завжди є програма. При цьому/в одних випадках програми служать основою розробки економічних планів, в інших - засобами реалізації завдань, передбачених планами. Це дає підставу говорити про програмно-цільовий метод планування.

Залежно від позиції підприємства на ринку застосовуються різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. Для цієї мети можуть бути використані методи екстраполяції та інтерполяції.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні динаміки показників у минулому (базові), пускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розроблення плану, будуть збережені в майбутньому. На основі цього методу визначають проміжні і кінцеві (на кінець планового періоду) планові показники. Даний метод можна досить успішно використати за умови монопольного становища підприємства та відсутності загрози з боку конкурентів.

Метод інтерполяції є принципово протилежним попередньому. За цим методом підприємство встановлює мету для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

Для визначення рівня обґрунтованості показників плану важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових показників. За цією ознакою виділяють: експериментально-статистичний, факторний та нормативний методи.

Експериментально-статистичний метод передбачає для встановлення рівня планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, і тому він ще називається методом середніх показників.

Метод усереднення ретроспективних даних дає досить надійні результати тільки в тих випадках, коли немає різких коливань планових показників. На практиці використовують різноманітні методи усереднення, але найчастіше це зводиться до визначення середнього арифметичного по всій сукупності даних за відповідні минулі періоди. Безперечно при такому підході можуть виникати певні труднощі, оскільки ретроспективні дані не можуть точно виявити особливості поведінки планових показників.

Факторний метод планування полягає в тому, що значення окремих планових показників діяльності підприємства визначаються на підставі розрахунків впливу найважливіших факторів, що зумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки проводяться на основі вихідних первинних даних по кожному об'єкту з їх агрегуванням. Даний метод можна використовувати для визначення обсягів виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), загальних витрат окремих ресурсів, виробничої потужності, показників ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення фондовіддачі тощо). На практиці даний метод планування називають ще методом прямого рахунку.

Нормативний метод планування - один |з методів розробки та обґрунтування планів, суть якого зводиться до того, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм і нормативів, які відображають єдність процесу суспільного відтворення. За допомогою норм встановлюються максимально допустимі значення витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у запланованому періоді. Використання науково обґрунтовані»' системи норм і нормативів сприяє комплексному вирішенню завдань планування та управління.

Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів. Економічні нормативи та норми - це науково обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів та грошей.

Застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази, яка повинна охоплювати $сі види використовуваних ресурсів та всі сторони діяльності підприємства.

Планування виробничо-комерційної діяльності підприємства постійного узгодження між ресурсами та потребами. Залежно від способу забезпечення погодження між потребами та ресурсами, визначення пропорцій розвитку підприємства розрізняють балансовий та матричний методи планування.

Балансовий метод є основним методом техніко-економічного планування, який дає можливість визначити систему взаємопов'язаних показників: наявність та потребу, поступлення ресурсів та їх використання, джерело поступлення та розподіл. Цей метод конкретизує вимоги пропорційності та умови її дотримання на підприємстві, його суть полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрями використання ресурсів згідно з потребами, а в другій - джерела надходження цих ресурсів. Під час опрацювання балансів треба добитися рівності між цими двома його частинами.

В практичній діяльності при плануванні розробляють такі баланси: основних засобів, трудові, матеріальні, енергетичні, фінансові. Баланс основних засобів (виробничих потужностей) підприємства характеризує рух основних засобів і є основою для визначення показників їх вибуття, оновлення та ін. Складають також баланси часу роботи обладнання, в яких показують та поділяють наявний час та його використання. Специфічним балансом основних засобів в НГВУ є рух свердловин. Баланс трудових ресурсів визначає забезпеченість підприємства робочою силою, додаткову потребу в кадрах загалом та за окремими категоріями і групами, а також джерела її покриття. Окремим видом балансу робочої сили є бюджет робочого часу одного робітника. Матеріальний баланс співставляє потребу підприємства в матеріалах на встановлену виробничу програму та джерела її покриття у вигляді зовнішніх заготовок виявлення внутрішніх резервів. Матеріальні баланси складають для кожного виду матеріальних ресурсів окремо. Енергетичний баланс підприємства характеризує відповідність кількості потрібної енергії за джерелами одержання та її використання за видами та напрямами. Складання енергетичних балансів має принципове значення, оскільки на практиці підприємства самостійно можуть забезпечувати себе різними видами енергії та відпускати їх на сторону. Фінансовий баланс забезпечує співставлення доходів з різними витратами та відрахуваннями: платежі постачальникам, працівникам, бюджету тощо. Різновидом грошового балансу є бухгалтерський баланс, який є основною формою бухгалтерської звітності і представляє собою спосіб відображення в грошовій оцінці станом на певну дату господарських коштів підприємства за їх складом, розміщенням, формами використання та джерелами формування.

Матричний метод полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками. За своїм змістом матричний метод є подальшим розвитком балансового методу. Балансові моделі є різновидом економіко-математичних моделей, за допомогою яких виявляються умови погодження матеріальних, трудових та фінансових ресурсів та потреб в них; здійснюється координація суміжних виробництв, забезпечується пропорційність та відповідність в розвитку окремих елементів підприємства. Система взаємозв'язків в таких моделях будується або у формі спеціальних таблиць (матриць), або як система рівнянь.

Матричні моделі знайшли найширше застосування при внутрішньовиробничому плануванні. Така модель, як відомо, утворюється в результаті ортогонального суміщення балансів виробничих витрат і балансів розподілу продукції (послуг, робіт) на підприємстві. В такій моделі чітко визначається вхід, вихід та внутрішня структура кожного виробничого підрозділу підприємства. Матрична модель виробничого плану дає змогу здійснити техніко-економічне планування показників плану підприємства. При цьому слід зазначити, що розроблення та складання матричної моделі виробничого плану само по, собі не забезпечує оптимізації окремих показників та плану . Ця задача вирішується іншими методами. За допомогою матричного обчислення будуються балансові моделі, що характеризують залежність елементів, з яких і складається система, що підлягає оптимізації.

Перетворення вихідних таблиць за допомогою методів матричного обчислення дає змогу одержати цінні дані для планування виробництва. Зручність використання методу матричного обчислення пояснюється тим, що один раз складена матриця може бути використана для найрізноманітніших комбінацій виробничих завдань.

За кількістю розроблюваних варіантів плану розрізняють одноваріантний, поліваріантний методи планування та метод економіко-математичної оптимізації.

Одноваріантний метод передбачає розроблення тільки одного можливого варіанта плану і на практиці його ще називають інтуїтивним методом. Даний метод використовують в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів, через значну складність об'єкта планування, відсутність потрібної інформації для прийняття рішень та розроблення планів (особливо стратегічних), значний плановий період.

За сучасних умов господарювання на підприємствах потрібно розробляти не один, а кілька варіантів плану. В цьому і полягає суть поліваріантного методу. Багатоваріантність означає альтернативність планів і є своєрідною реакцією на середовище, що змінюється. Для цього потрібні заздалегідь обґрунтовані та визначені альтернативи. При цьому під альтернативою розуміють управлінське рішення, що протиставляється іншому рішенню, тобто, це одне із можливих рішень, один із можливих підходів. Інструментом поліваріантного методу є розроблення сценаріїв.

Показники окремих, найважливіших розділів плану повинні бути оптимізовані. Суть оптимізації полягає в обґрунтуванні таких управлінських рішень, котрі поряд із збалансованістю розвитку об'єкта забезпечували б найбільшу соціальну та економічну ефективність. Ця задача вирішується за допомогою методів економіко-математичної оптимізації, в основі яких лежать економіко-математичні моделі. Для цієї мети використовують досить широкий арсенал різних прийомів. Серед них математичне програмування, статистичне моделювання тощо.

Першим питанням, що виникає при розробці оптимізаційних моделей, є питання критерію. Критерій - це ознака, за якою оцінюється відповідними показниками досягнення найкращого функціонування або розвитку об'єкта управління. Оптимум визначається за досягненням головної мети системи, і тому критерій повинен бути один. В умовах багатоцільових систем єдиний критерій оптимальності вибирають на підставі ранжування та визначення тієї мети, досягненню якої підпорядковано функціонування та розвиток всієї системи. Інші цілі враховуються як обмеження, що визначають умови існування системи. Критерії оптимальності часто називають цільовими функціями. За цільову (оціночну) функцію можна прийняти будь-який техніко-економічний показник. Такими показниками можуть бути: прибуток, рентабельність обсяг продаж, собівартість, продуктивність праці та ін. В умовах різних підприємств нафтогазового комплексу критеріями оптимальності можуть виступати: мінімальний час спорудження свердловин; максимальний коефіцієнт нафтовіддачі; мінімальні втрати нафти, газу, нафтопродуктів при їх транспортуванні; максимальна тривалість міжремонтного періоду роботи свердловин тощо.

Матричні моделі та моделі оптимізації, методика їх розробки є предметом спеціальної літератури та спеціальних навчальних дисциплін тому нами детально не розглядаються.

Поділ методів планування за способом виконання розрахункових операцій на ручний, механізований та автоматизований спеціальних пояснень не потребує і не розглядається.

За формую подання планових показників виділяють табличний, лінійно-графічний та логіко-структурний методи планування.

Табличний метод передбачає подання результатів розрахунку планових показників у формі спеціальних таблиць, зміст яких залежить від специфіки показника та об'єкта планування (підприємство, цех тощо). Табличний метод є найпоширенішим в практиці планової роботи, враховуючи його простоту та можливості використання.

Лінійно-графічний метод полягає у тому, що планові показники та їх динаміка подаються у формі різноманітних графічних зображень (графіки, діаграми, номограми тощо). Даний метод називають ще графоаналітичним. Він ефективний з точки зору наочності та економії часу на планові розрахунки. Графоаналітичний метод дає можливість проаналізувати ряд залежностей та показати їх динаміку за попередні (минулі) роки та на майбутній (плановий) період. Планові показники при цьому часто розраховуються за спеціально розробленими номограмами, що дає можливість уникнути зайвих доволі складних розрахунків. Слід однак зазначити, що використання даного методу вимагає великої підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень.

Окремим видом графоаналітичних методів, який набув широкого розповсюдження, є логіко-структурний метод, який у вигляді графічної моделі чітко та наочно відтворює будь-який багатоетапний виробничий процес, що розглядається в часі та просторі. Зовні такий графік являє собою логічну схему, що складається з окремих геометричних фігур, взаємопов'язаних між собою спрямованими лініями. Кожна з фігур має умовний характер і відтворює певну операцію або кінцевий результат роботи (подію). Такі моделі на практиці прийнято називати сітковими, що і визначає іншу назву методу сітковий метод планування. Розробка та виконання сіткової моделі ґрунтується на нормативних даних, що характеризують трудомісткість виконання окремих робіт та, дають можливість визначити головні параметри моделі» строки виконання робіт кожного виду, загальну тривалість всього циклу робіт, виявити вузькі місця та розробити додаткові заходи щодо їх ліквідації та скорочення загальних строків реалізації змодельованого процесу. З метою розрахунків всіх параметрів сіткових моделей можна ознайомитись в спеціальній літературі як зарубіжній, так і вітчизняній.

Розробка сіткових графіків дає найкращий ефект в оперативному плануванні та управлінні виробництвом, коли виникає необхідність координувати та налагоджувати діяльність значної кількості підприємств чи виробничих підрозділів, що на різних етапах беруть участь у створенні складних об'єктів. Об'єктами сіткового планування можуть бути науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових видів обладнання; будівництво та монтаж промислових об'єктів; будівництво та монтаж трубопровідних систем; організація робіт з проектування та облаштування нафтогазових родовищ; спорудження свердловин, зокрема, при використанні важких типів обладнання, будівництво ліній електропередач і т.п.

Сіткові графіки - це не тільки наочні моделі, але й важливий інструмент управління та контролю за ходом виробничих процесів. За їх допомогою відтворюються найістотніші організаційні та технологічні зв'язки між спеціалізованими підрозділами, що спільно працюють над виконанням відповідних виробничих завдань.

Методи планування взаємопов'язані. Так, балансовий та логіко-структурний методи передбачають широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в засобах виробництва та продукції, тривалості окремих процесів чи із частин; під час розроблення комплексних програм застосовуються як нормативний, так і балансовий та сітковий методи. Іншими словами, в сучасних умовах на підприємствах користуються не одним якимось методом, а їх комбінацією залежно від реальних умов виробництва та впливу зовнішніх чинників.

Методологія прогнозування

Перші спроби здобути об’єктивні знання про майбутнє здебільшого пов’язані із розробленням нових і застосуванням традиційних методів математики та статистики. Унаслідок цього створено потужні методи, а саме: метод часових рядів, методи регресійного аналізу, як одновимірного, так і багатовимірного, методи імітаційного моделювання, економетричні моделі та ін.

Усі вони належать до так званих методів кількісного прогнозування, і застосовують їх для приблизного «визначення» майбутньої «поведінки» деякої змінної величини або системи взаємопов’язаних змінних величин на заздалегідь визначеному часовому інтервалі.

Ці методи потребують величезних обчислювальних потужностей, однак їх практичне застосування принципово обмежене лише випадками оброблення ретроспективних даних кількісного характеру, що монотонно змінюються, або, в окремих ситуаціях, так званих «розмитих» чи «нечітких» даних. Інакше кажучи, застосовуючи методи прогнозування, описують майбутнє, яке фактично є продовженням або екстраполяцією минулого. Це суттєво обмежує можливості таких методів.

Друга група методів прогнозування, отримала назву якісних методів. Вони ґрунтуються на так званих висновках експертів у конкретній сфері знань. Тобто основними вихідними даними для використання таких методів є оцінки значень тієї чи іншої змінної, які дають експерти. З цього погляду методи, про які йтиметься далі, належать до так званих методів якісного аналізу, незалежно від використання математичних моделей чи навіть кількісних обчислень для обробки окремих сегментів інформації.

Методи якісного аналізу в комплексі робіт з прогнозування застосовують на чотирьох різних етапах:

1-й етап — попереднє вивчення проблеми;

2-й етап — якісний аналіз проблеми;

3-й етап — написання сценаріїв;

4-й етап — оцінення реалістичності сценаріїв.

На етапі попереднього вивчення проблеми аналізують її характерні особливості, визначають напрями (або фокуси чи платформи) досліджень, формулюють найважливіші критерії для обраної проблеми. Методи, які для цього використовують, за своєю сутністю та організаційною формою є досить простими. Але їх коректне застосування на вказаному етапі має суттєве значення, оскільки втрата важливої інформації на цьому етапі призведе до значних помилок та невиправданих витрат при виконанні усього комплексу робіт з технологічного передбачення.

Наведемо два основних методи, характерних для етапу попереднього вивчення проблеми.

Метод сканування. Використовують при першому «осмисленні» проблеми, що виникла, в широкому діапазоні (фокусі) ідей та підходів, які можуть застосовуватися для її вирішення. Як правило, цей метод застосовують для попереднього вивчення нових проблем, щодо яких відсутній досвід практичного вирішення.

Процедура, яку покладено в основу методу сканування, полягає в наступному:

1. Створення групи експертів — фахівців у предметній галузі, до якої належить нова проблема.

2. Кожен експерт має «згенерувати» ідею стосовно способу чи підходу до вирішення проблеми або охарактеризувати цю проблему. Висловлювання експертів оформляють у вигляді анотацій концептуального характеру. На цьому етапі ідеї, висловлені кожним експертом, не обговорюють. Інколи перевагу віддають анонімному способу висловлювання та накопиченню ідей експертів.

3. Люди, що мають приймати рішення (частина з яких могла належати до групи експертів), розглядають всі анотації експертів. Метою цього розгляду є кластеризація (розподіл на групи) усіх «згенерованих» експертами ідей.

4. Люди, що приймають рішення, з усієї множини кластерів, відбирають так звані конструктивні кластери, які вивчають та використовують на наступних етапах передбачення.

Метод  мозкового  штурму. Призначений для глибокого та інтенсивного дослідження проблеми у вузьких напрямках, діапазонах чи фокусах ідей та підходів. Спочатку визначають вузькі напрями, наприклад, шляхом кластеризації із застосуванням методу сканування.

Процедура методу мозкового штурму зводиться до таких заходів:

а)  сформулювати проблему в заданому вузькому фокусі (вузька постановка проблеми);

б)  створити групу експертів — фахівців у вузькій галузі знань відповідно до сформульованої проблеми;

в)  в умовах обмеженого часу та заданого переліку критеріїв експерти мають «згенерувати» множину ідей та підходів до вирішення проблеми для визначеного діапазону можливих рішень і віднести їх до часової перспективи дослідження. Обговорення сформульованих ідей з огляду на їх переваги та недоліки не проводиться. Інколи роботу експертів організовують в анонімному режимі, щоб забезпечити незалежність висновків кожного з них;

г)  укрупнено поділити «згенеровані» ідеї на дві категорії: такі, що важливі для майбутнього (наприклад, на період, не менше 5 років), та ті, що актуальні лише в поточний момент часу, і тому не використовуються в передбаченні;

д)  відібрати та задокументувати ті ідеї і підходи до вирішення проблеми, які будуть застосовуватися на наступних етапах передбачення. Такий відбір може здійснювати інша група людей, відповідальних за прийняття рішень. Ця група задає перелік критеріїв, з урахуванням яких експерти мають «згенерувати» свої ідеї та підходи.

Наведемо основні критерії, характерні для методу мозкового штурму:

• існуючі та потенційні ринки для створюваної продукції і технологій, що залучені до конкуренції;

• прямий вплив на зовнішню торгівлю;

• соціальна та культурна придатність створюваних технологій і найважливіші стимули;

• інтереси в підтриманні конкурентоспроможності продукції;

• вразливість та ризики індустріальної залежності продукції;

• внесок відповідно до національних потреб у галузі оборони, енергетики, екології, охорони здоров’я та культури;

• взаємозв’язки з національною промисловістю;

• можливість впровадження технології у національну промисловість та її всебічне визнання;

• стійкість проти глобального впливу конкуренції тощо.

Отже, на етапі попереднього вивчення проблеми доцільно використовувати обидва наведені методи. При першому ознайомленні з проблемою застосовують метод сканування з метою формулювання та кластеризації всіх конструктивних ідей і підходів до її вирішення в широкому діапазоні розгляду. Після цього для кожного з попередньо визначених напрямів досліджень, які відповідають своєму кластеру, вивчають проблему з урахуванням групи заданих критеріїв (у вузькому фокусі розгляду) за допомогою методу мозкового штурму. Відібрані та задокументовані ідеї і підходи до вирішення сформульованої проблеми далі використовують для підготовки рішень на наступних етапах передбачення.

На етапі якісного аналізу проблеми застосовують іншу групу методів. Наведемо найвідоміші з них.

Метод Делфі. У вітчизняній літературі цей метод відомий під назвою метод експертних оцінок. За більше ніж 40-річну історію свого існування він набув значного розвитку, різноманітних інтерпретацій та широкого практичного застосування. Але незважаючи на довгий вік та численні модифікації, його основна ідея протягом усього цього часу залишалася незмінною. Вона полягає у потребі отримати висновки групи експертів щодо «поведінки» в майбутньому однієї або декількох пов’язаних між собою характеристик системи, які викликали інтерес. Одержані результати використовують для побудови можливих сценаріїв «поведінки» досліджуваної системи.

цією метою на першому етапі розробляють так звані опитувальні форми. Їх використовують для збирання раціональних оцінок значень досліджуваних характеристик, запропонованих експертами. Опитувальні форми містять низку запитань, що передбачають відповіді за наперед визначеною формою, щоб кількісно оцінити значення певних змінних чи характеристик і після цього «синтезувати» висновки експертів.

Практичне застосування методу Делфі зводиться до проведення таких заходів:

1. Підібрати групу експертів відповідно до характеру та теми специфічної досліджуваної проблеми.

5. Сформулювати мету розв’язання проблеми.

6. Розробити форму опитування для сформованої групи експертів.

7. Провести опитування за розробленою формою.

8. Обробити статистичні дані опитування для синтезування нових результатів.

9. Кожний експерт має проаналізувати отримані результати. Надати йому можливість врахувати відповіді та висновки всієї групи.

10. Якщо деякі експерти коригуватимуть свої відповіді, після виконання п. 6 повторно обробити дані опитування згідно з п. 5.

11. Пп. 5–7 виконують доти, поки експерти не припинять коригувати свої відповіді. Одержаний результат вважають консенсусним. Якщо після кількаразового виконання пп. 5–7 у відповідях експертів немає стабільності, це свідчить про нерозв’язання сформульованої проблеми або про не зовсім вдалий підбір експертів і потребує повернення до п. 1 та повторення пп. 1–8.

12. Консенсусне рішення експерти аналізують додатково, щоб інтерпретувати його та розробити сценарії розвитку досліджуваної системи.

Метод перехресного впливу. Цей метод на першому етапі його застосування також ґрунтується на використанні висновків експертів щодо подій, які могли б охарактеризувати майбутнє на певному відрізку часу. Наприклад, якщо потрібно передбачити розвиток індустрії телекомунікацій, насамперед слід визначити, які важливі події майбутнього найповніше відображатимуть сценарії розвитку даного сектора промисловості.

Як тільки буде визначено найважливіші події , , що можуть адекватно охарактеризувати сценарії майбутнього у конкретному секторі промисловості, оцінюють імовірності здійснення кожної з цих подій. Їх визначають як прості чи вихідні імовірності Наступним кроком є побудова так званої матриці перехресного впливу. Вона має розмірність N  N, де N — кількість вибраних подій. Ця матриця визначає взаємний вплив подій.

Н априклад, якщо робили передбачення щодо розвитку умовної галузі промисловості, для якої було визначено чотири важливі майбутні події, то матриця перехресного впливу може мати вигляд, показаний на рис. 1.

З наведеної матриці видно, що перша подія П₁ впливає на третю подію П₃. Друга подія П₂ впливає на четверту П₄, яка у свою чергу впливає на П₂.

Після цього оцінюють імовірності того, що означені події відбудуться:

( ),

Потім використовують методи моделювання складних систем, зокрема метод імітаційного моделювання, метод стохастичного моделювання та деякі інші. Після того, як отримано оцінки імовірностей ( ), , здійснюють ще один етап моделювання, застосовуючи наведені методи для отримання оцінок кожного можливого сценарію, що виникає:

( ), .

Кількість цих оцінок визначають числом .

Так, для розглядуваного прикладу кількість можливих сценаріїв дорівнює , а вони самі характеризуються набором чотирирозрядних величин:

О

(0000);	(1000);	(0100);	(0010);
(0001);	(1100);	(1010);	(1001);
(0110);	(0101);	(0011);	(1110);
(1011);	(1101);	(0111);	(1111);

тже, сценарій, який, наприклад, характеризується чотирирозрядною величиною (0101), відбудеться за умови, якщо відбудуться подія (позиція 2а у чотирирозрядній величині) і подія (позиція 4а у наведеній чотирирозрядній величині).

Зазначимо, що наведений метод на першому етапі фактично базується на методі Делфі, результати якого використовують для обчислення оцінок ймовірностей можливих сценаріїв розвитку майбутнього відповідно до описаної процедури. Набір найімовірніших сценаріїв і складає основу для передбачення майбутнього.

Метод Сааті. Розроблений американським математиком Томасом Л. Сааті (Thomas L. Saaty) і базується на його відомих результатах у галузі неструктурованого прийняття рішень (Non-structured Decision Making). Метод Сааті, на ранніх етапах його застосування (початок 90-х років), розглядався виключно як допоміжний інструмент для прийняття рішень, пізніше його почали використовувати для розв’язання задач візуалізації майбутнього, що робить його досить цікавим для технологічного передбачення.

На відміну від інших методів, використовуваних у цій сфері знань, в основу методу Сааті покладено умову «фокусування» або «сходження» до чогось єдиного стосовно висновків експертів і дій багатьох виконавців складного процесу, що передбачається. Тобто у цьому випадку метод ґрунтується на «причинній» перспективі процесів, що є основою для розроблення сценаріїв майбутнього.

Для цього при побудові моделі, призначеної для розрахунку ймовірностей виникнення кожного можливого сценарію в майбутньому, застосовують так звані ієрархічні мережі. Причому на першому етапі група фахівців, яка керує дослідженнями, має, принаймні вербально (у словесній формі), визначити, що насправді являють собою можливі сценарії майбутнього.

Імовірність виникнення або міру невизначеності кожного можливого сценарію визначають, застосовуючи алгоритми цього методу та моделі ієрархічних мереж.

Модель ієрархічної мережі, яку використовують для такого типу задач, показано на рис. 2.

М етод морфологічного аналізу. Цей метод запропонував у 1969 р. швейцарський математик і астроном Фріц Звіскі (Fritz Zwicky) для вивчення нових геометричних форм, яких можуть набувати створювані технологічні системи. Метод базується на системному підході і з цього погляду потребує ідентифікації так званих характеристичних параметрів П_і, і = 1,...,К для систем, що вивчаються.

Розглянемо, зокрема, випадок, коли роблять інвестування в автомобільну галузь для створення нового покоління автомобілів. При цьому передусім слід визначитися з групою характеристичних параметрів, які найбільше впливають на досягнення нових вихідних даних створюваного автомобіля.

Наприклад, деякі з важливих характеристичних параметрів можуть бути закладені в такі блоки автомобіля:

П₁ — рухома система (колеса та інше); П₂ — система гальмування; П₃ — двигун; П₄ — система передач; П₅ — комп’ютерна система керування; П₆ — система електричного живлення.

Після задання набору характеристичних параметрів необхідно визначитися із множинами значень кожного з них або з так званими можливими морфологічними просторами.

Наприклад, для характеристичного параметра П₃ — двигун можливий морфологічний простір має такий вигляд:

М{П₃}={внутрішнього згоряння; електричний; турбоелектричний}.

Спільний можливий морфологічний простір для створюваної системи визначають як перетин можливих морфологічних просторів для всіх характеристичних параметрів:

М{системи} = М {П₁}  М{П₂}  …  М{П_K}.

Нехай для умовного автомобіля має місце така кількість характеристичних параметрів:

П₁ = 2; П₂ = 3; П₃ = 3; П₄ = 4; П₅ = 4; П₆ = 5.

Тоді морфологічний простір буде складати 2  3  3  4  4  5 = 1440 можливих рішень.

Із можливого морфологічного простору створюваної системи, М{системи}, виділяється так званий морфологічний простір реального досягнення М_рд{системи}  М{системи}, у якому розв’язками залишаться лише елементи, яких можна реально досягти. Отже, застосовуючи метод морфологічного аналізу, проблему технологічного передбачення можна розв’язати тоді, коли елементи можливих морфологічних просторів для різних характеристичних параметрів є сумісними, тобто перетин цих просторів не дорівнює порожній множині .

У результаті виконання етапу якісного аналізу проблеми виробляють якісні оцінки або попередні сценарії, які використовують на наступному етапі передбачення, що полягає у написанні узагальнених сценаріїв, аналізі та оціненні їх реалістичності з метою підготовки остаточних рішень.

Цей етап є інтегральним у комплексі робіт з передбачення в тому розумінні, що об’єднує попередні якісні оцінки, сценарії, побудовані за допомогою різних методів якісного аналізу, а також висновки, оцінки і рекомендації людей, які власне й створюють остаточні сценарії.

Етап написання сценаріїв включає елемент творчості і певної довільності, оскільки створення картини майбутнього залежить від досвіду, професійності, інтуїції і багатьох інших якостей людей, які виконують цю важливу і відповідальну роботу. При цьому не існує і не може існувати суворої формальної процедури чи чітко встановленого формату для розроблення сценаріїв. Можна говорити лише про набір правил та послідовність їх використання при написанні узагальнених сценаріїв. До цього, власне, і зводиться відповідний метод.

Метод написання сценаріїв. Може бути представлений послідовністю таких кроків:

1. Встановити попередню мету створення сценарію, враховуючи часову перспективу. Мета має бути простою, незважаючи на «глибину» та «заплутаність» ситуації.

2. Скласти широку програму досліджень, виходячи з таких важливих аспектів сценарію, як соціальний, технологічний, економічний, екологічний, політичний та гуманітарний (зазначимо, що комплекс наведених складових у світовій практиці позначають прийнятою абревіатурою — STEEPPV). Це дасть можливість: а) встановити відповідні діапазони досягнення даної мети; б) визначити тенденції, що впливають на ідентифікацію мети; в) визначити, які учасники сценарію і чинники є найважливішими для досягнення цієї мети; г) зазначити, які саме рушійні сили впливають на майбутнє.

3. Використовуючи створену програму досліджень, зробити припущення, необхідні для побудови сценарію, та вивчити їх з точки зору відповідності, коректності та повноти. У разі необхідності модифікувати ці припущення, застосовуючи ітераційні процедури.

4. Побудувати схему альтернативних подій та тенденцій, які мають стати каркасом для сценаріїв, що розробляються.

5. Написати сценарії, використовуючи базу, напрацьовану на етапах попереднього вивчення та якісного аналізу проблеми, а також результатів і даних, сформованих на попередніх кроках (1 – 4) цього методу.

6. Проаналізувати сценарії, звернувши особливу увагу на поворотні пункти або місця розгалуження, що можуть вказувати на кризові явища, з яких випливають зміни тенденцій та процесів.

7. За результатами проведеного аналізу побудувати політику, в рамках якої має діяти суб’єкт сценарію (особа, організація, країна). Визначити межі дій для суб’єкта сценарію та вказати політичні знаряддя, які контролюватиме цей суб’єкт, а також ті, що не підлягають його контролю.

8. Використовуючи політичні знаряддя, розробити альтернативні стратегії поведінки суб’єкта сценарію, що будуть повними, якщо: а) протистоятимуть впливу неминучих збурень у майбутньому; б) будуть зрозумілими та прийнятними для суспільства; в) будуть відносно незалежними один від одного на заданій часовій перспективі.

9. Застосовуючи метод імітаційного моделювання, оцінити розроблені альтернативні стратегії на заданій часовій перспективі, звертаючи особливу увагу на стратегічне розміщення ресурсів.

Наведений емпіричний метод написання сценаріїв ґрунтується на двох категоріях. Перша — пов’язана з імовірносним характером розроблюваних сценаріїв, друга — базується на висновках експертів, що мають якісну основу. Тому концептуальне мислення, емпіричні припущення та експертні висновки є базовими для написання сценаріїв.

2.3. Інформаційне забезпечення та нормативна база планування

Система інформаційного забезпечення економічного планування займає проміжне положення між процесом господарської діяльності підприємства, де формується економічна інформація та процесом управління, де вона реєструється, обробляється аналізується та використовується з метою підвищення ефективності виробництва.

Завдання інформаційного забезпечення планування в поліпшенні набору планово-оціночних показників. При цьому вся інформація повинна бути максимально уніфікованою . За змістом, призначенням та характером використання всю планову інформацію доцільно поділити на дві групи: умовно-постійну та умовно змінну (рис. 2.1.). До умовно-постійної можна віднести: нормативну, проектно-технічну, методичну та довідкову.

Рис. 2.1 - Інформаційне забезпечення планування на підприємстві

Нормативна інформація - це система норм і нормативів, які характеризують основні елементи процесу виробництва, що передбачають взаємодію праці людини, предметів праці та засобів праці. Норма - абсолютна максимально допустима планова величина витрат певного виду ресурсів (праці, сировини, матеріалів, палива, енергії тощо) на виробництво одиниці продукції (роботи, послуг), встановлена для певних організаційно-технічних умов виробництва (норми часу, норми виробітку, норми продуктивності обладнання, норми витрат матеріальних ресурсів і т.п.). Норматив - відносний показник що характеризує ступінь використання ресурсів, або встановлює величину параметрів, що регламентують та визначають норми планових завдань (показники використання обладнання, показники корисного використання матеріальних ресурсів, показники якості та ін.).

Весь комплекс нормативної інформації повинен являти собою організовану систему із встановленими взаємозв'язками між окремими нормами та нормативами та охоплювати: норми і нормативи витрат живої праці; норми і нормативи використання знарядь праці; норми та нормативи використання предметів праці; норми та нормативи організації виробничого процесу та процесу управління; норми та нормативи якості продукції та робіт; норми та нормативи фінансів підприємства.

Система норм і нормативів повинна мати чітко виражений період використання, що забезпечує їх прогресивність, систематичне оновлення на основі досягнень науково-технічного прогресу, передових методів організації виробництва, праці та управління. Використання норм і нормативів забезпечує належний рівень обґрунтованості планів. Використовувана в плануванні нормативна інформація повинна мати різний ступінь агрегування залежно від рівня планування та управління, на якому вона використовується; чим вищий рівень планування та управління, тим більш агрегованою повинна бути нормативна інформація. Нарешті, ідентична нормативна інформація, що використовується на різних рівнях управління, горизонтах планування повинна бути співставимою, що забезпечується використанням єдиних методичних принципів її формування.

Використання різноманітної нормативної інформації для обґрунтування техніко-економічними розрахунками планових завдань і складає суть нормативного методу планування.

Проектно-технічна інформація - інформація, яка поступає з науково-дослідницьких, проектних і технологічних організацій та структур та характеризує техніко-технологічну, сторону об'єктів, що підлягають плануванню. До даної групи інформації слід віднести технічні та виробничі характеристики обладнання, інструменту та оснастки, технологічні властивості матеріально-сировинних ресурсів тощо.

Специфічною складовою проектно-технічної інформації є проектно-кошторисна документація, яка містить технічний проект на спорудження певних об'єктів та розрахунки кошторисної вартості робіт та їх складових елементів. Цей елемент має принципове значення при плануванні геологорозвідувальних, бурових, різних будівельних робіт. Така інформація є базою для встановлення обсягів робіт у вартісному обчисленні як загалом, так і для окремих періодів та видів робіт, об'єктів.

Методична інформація - це різні нормативно-методичні матеріали, призначені для певних категорій спеціалістів, і які регулюють їх виробничу діяльність. До даної групи інформації слід віднести різні Методики, Методичні рекомендації, Вказівки, Положення, що регламентують певні сторони роботи при складанні планів.

Довідкова інформація - це інформація, що призначена для різних фактографічних довідок, наприклад, різні статистичні видання, довідники з народного господарства, номеклатура-цінники матеріалів і т.п. Така інформація може використовуватись при розробленні як перспективних, так і поточних планів.

До умовно-змінної інформації відноситься інформація, яка має здатність досить часто змінюватись під впливом різноманітних чинників як внутрішніх, так і зовнішніх. До цієї групи інформації слід віднести облікову, звітну та зовнішню інформацію.

Облікова інформація - інформація, підготовлюється в результаті систематичного спостереження за чинниками та явищами виробництва, їх вимірювання та реєстрації. В цьому проявляється одна із функцій управління - функція обліку. Залежно від характеру даних, методів їх одержання та способів групування господарський облік поділяють на оперативний, бухгалтерський та статистичний. Кожний вид обліку має своє певне значення в керівництві господарською діяльністю, при складанні планів розвитку господарської системи та контролю за їх .виконанням. За допомогою обліку отримують відомості, які потрібні для прийняття обґрунтованого управлінського рішення про показники обсягів виробництва, ефективності використання ресурсів тощо.

Оперативний облік полягає у систематичній реєстрації фактів як під час господарської операції, так і після її здійснення. Цей вид обліку використовується на підприємстві для контролю господарської операції на основних ділянках виробництва з метою оперативного керівництва їх діяльністю та вводиться в тих випадках, коли потрібно встановити контроль за такими показниками, які не знаходять відображення в бухгалтерському та статистичному обліку. Сюди відносяться облік та контроль змінних завдань випуску продукції за встановленою номенклатурою, договорів поставки продукції тощо.

Показники оперативного обліку можуть бути використані не тільки для поточного керівництва та контролю за господарськими процесами на окремих дільницях, але й як база для різних розрахунків та записів в бухгалтерському обліку.

Бухгалтерський облік за допомогою притаманних йому методів групує, аналізує та контролює матеріальні та трудові ресурси в узагальненому грошовому вимірнику. Він складає систему суцільного, безперервного, документального відображення всіх господарських операцій в процесі розширеного відтворення.

Статистичний облік за допомогою характерних для нього методів реєструє, групує та узагальнює масові економічні явища та процеси за якісно однорідними ознаками, вивчає та аналізує кількісні та якісні їх змінила також виявляє закономірності та темпи економічного розвитку. Статистичний облік - це систематизація оперативного та бухгалтерського обліку з наступним обчисленням абсолютних та відносних величин, показників динаміки та структури, що дає змогу отримати узагальнюючу характеристику економічних явищ та процесів.

За допомогою статистичного обліку здійснюються спостереження за виконанням планів виробництва, випуском продукції за встановленою номенклатурою, а також основними виробничими та економічними показниками діяльності підприємства.

Водночас за даними статистичного обліку виявляються внутрішні резерви підприємства з підвищення продуктивності обладнання, поліпшення показників ефективності використання різних видів ресурсів, збільшення прибутку та підвищення ефективності виробництва і продукції.

З обліковою інформацією тісно пов'язана інформація звітна.

Звітна інформація - частина облікової інформації, котра оформляється у вигляді певних звітних документів, які охоплюють систему показників, що характеризують результати (підсумки) діяльності підприємства за встановлений звітний період. За періодичністю подання розрізняють інформацію (звітність) річну, піврічну, квартальну, місячну та десятиденну. Побудову форм звітності максимально уніфіковано та типізовано, а їх зміст використовується не тільки для контролю за ходом виробництва, а й для планування. На практиці виокремлюють статистичну та бухгалтерську звітність.

Звітність бухгалтерська - система узагальнюючих показників, що характеризують за певний період господарські (матеріальні та грошові) кошти підприємств, їх джерела та операції, що з ними проводяться. Бухгалтерська звітність повинна забезпечувати співставимість звітних даних, їх вірогідність та логічний зв'язок.

Звітність статистична - система статистичних показників, що характеризують всі сторони розвитку підприємства. Вона ґрунтується на даних оперативного та бухгалтерського обліку, а також на даних, отриманих в результаті спеціальних статистичних обслідувань - суцільних та вибіркових.

На кожному підприємстві є можливість одержати широкі звітні дані про виробництво продукції, обсяг основних і оборотних засобів, розміри матеріальних і грошових витрат, одержаних прибутків, рівня рентабельності, обсяг витрат праці тощо.

Оскільки основним джерелом економічної Інформації є статистична і бухгалтерська звітність підприємств, всі інші господарські ланки для економічного аналізу промислово-виробничої діяльності, промислово-виробничого потенціалу користуються їх первинними даними. Виходячи з науково обґрунтованих принципів статистичної методології, кожне підприємство, яке перебуває на самостійному бухгалтерському балансі і виступає як юридична особа, є одиницею статистичного спостереження.

Чинна система звітності переважно містить систему показників, які розрізнено характеризують окремі сторони господарської діяльності підприємств: випуск продукції та її реалізація; собівартість товарної продукції; праці та заробітну плату; рух основних засобів і т.д. Належна обробка та аналіз цих та інших даних складає основу для розробки планів відповідних рівнів та видів.

Третьою складовою умовно-змінної інформації є зовнішня інформація.

Зовнішня інформація - це різноманітні дані про стан зовнішнього середовища. Насамперед потрібно назвати інформацію про попит на продукцію, напрями удосконалення конструкції машин, оновлення асортименту виробів. Заслуговує уваги інформація про стан та результати діяльності однорідних підприємств за межами країни, інформація про напрями розвитку регіону, наявність в ньому потрібних ресурсів та ін. Загалом при характеристиці зовнішньої інформації доцільно виокремлювати економічну, політичну, соціально-демографічну, географічну інформація та інформацію про конкурентів як внутрішніх, так і зарубіжних.

Залежно від виду розроблюваних на підприємстві планів, вихідна інформація, яка потрібна для їх складання поділяється на три види: перспективну, поточну та оперативну.

Перспективна інформація - інформація, що характеризує напрями та тенденції розвитку виробництва, порядок запровадження нових виробів, техніки та технології, зміни соціального складу працівників, форми зв'язків підприємства з постачальниками матеріалів і споживачами готової продукції і т.д. Важливими джерелами отримання такої інформації є результати науково-технічних і соціальних прогнозів, а також прогнози з розвитку галузей, регіонів тощо.

Поточна інформація - інформація, яка всебічно характеризує діяльність підприємства чи фірми. Поточна інформація формується на базі обробки даних статистичної звітності, бухгалтерського та оперативно-виробничого обліку.

Оперативна інформація - інформація, що відбиває хід виконання планових завдань, оперативні зміни у виробництві продукції. Ця інформація формується на основі обробки даних оперативного обліку виробництва.

Перспективна, поточна та оперативна інформація являє собою єдиний масив даних для планування. Перспективна, зокрема науково-технічна інформація, має загальний характер і використовується великою групою однорідних підприємств при розробленні планів, а тому бажано її певним чином централізувати. Поточна інформація має менший рівень централізації, тобто централізується в системі державного сектора за галузевою ознакою, а в приватному сектор на рівні фірм та об'єднань підприємств. Це сприяє узагальненню досвіду передових підприємств, забезпеченню єдиної методичної основи при розробленні планів, формуванню єдиної нормативної бази. Оперативна інформація являє собою найбільш розгалужений потік даних. Для підвищення ефективності використання оперативної інформації та раціоналізації її потоків її оброблення також потрібно певним чином централізувати.

Базою планування є і економічний аналіз, який використовується при оцінках виконання планів та виявлення причин відхилень від планових показників з метою усунення негативного впливу окремих чинників. Водночас аналіз відіграє важливу роль при оцінках обґрунтованості планових завдань.

Для визначення рівня використання економічного потенціалу підприємства потрібно співставити фактичний рівень використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів з теоретично можливим, а також з реально досягнутим рівнем їх використання при діючих режимах та умовах роботи підприємства.

Аналіз як інструмент управління та планування пред'являє до інформації ряд вимог. Серед найголовніших виділяють: повноту, оперативність, порівнюваність, безперервність, перспективність та адитивність.

Повнота інформації означає, що в ній повинні бути дані, достатньою мірою деталізовані для того, щоб на їх основі провести вичерпний чинниковий аналіз.

Водночас існує проблема надмірності інформації. Вона виникає при розбіжності складу та періодичності даних, що використовуються при оцінках і управлінні, із змістом обліку та звітності. Безперечно поняття надмірності інформації - специфічне для кожного рівня управління. В міру підвищення рівня керівництва інформація "стискається", агрегується і набував все більше якісного характеру. Надмірність інформації тягне за собою підвищені витрати на її збирання, передачу та зберігання. Нестача інформації призводить до зниження рівня обґрунтованості прийнятих управлінських рішень та до певної економічної та соціальної шкоди. Тому логічно говорити про потрібний та достатній обсяг інформації для цілей аналізу, оцінки та управління.

Оперативність одержання інформації означає, що вона повинна бути готова в будь-який момент для використання за першою вимогою. Умовою оперативності є скорочення часу між господарським фактом чи подією та відображенням його в облікових документах. Оперативності отримання інформації сприяє фіксація її на машинних носіях, що дає змогу уникнути проміжної обробки та використати для зберігання, передачі, пошуку та оброблення машинну, пам'ять та комп'ютери. Крім того потрібна швидко реагуюча система шифрування та адресування інформації.

Порівнюваність інформації означає, що при отриманні даних дотримуються ознаки співставимості. Це дає змогу проводити обробку інформації, її аналіз і забезпечує вірогідність оцінок. Забезпечення співставимості показників значною мірою визначає якість аналізу. Слід наголосити, що співставимість не можна плутати з вимогами повної відповідності або тотожності використовуваних при порівнянні показників.

Співставимість це комплексна проблема, яка передбачає економічну залежність між досліджуваними показниками, наявність певної базової постійної величини, забезпечення безперервності в плануванні та обліку показників, співпадання планового та звітного періодів, врахування умов виробництва та ін.

Безперервність інформації випливає із умов організації управління господарськими процесами. Ця вимога пов'язана з перетворення планування та аналізу в безперервні процеси, що відповідають реальній безперервності відтворення. її необхідність викликана і потребами в скороченні часу між небажаними відхиленнями та регулюванням. Безперервність дає можливість в ході аналізу тонше реагувати на особливості часової динаміки, які залишаються невидимими та поза оцінками при використанні дискретних характеристик рівнів показників на початок та кінець календарних періодів. Безперервність інформації потрібна як умова надійнішого її пролонгування на наступний період чи прогнозування.

Перспективність інформації означає, що для аналізу потрібна не тільки ретроспективна, але й прогнозна інформація. Результати аналізу, ґрунтуються на ретроспективній інформації, можуть суперечність з реальним станом речей сьогодні. Тому існує реальна потреба немовби продовжити звітну інформацію на майбутній період і будувати оцінки минулих результатів та управлінських рішень з врахуванням можливої перспективи при проведенні заходів з регулювання господарських процесів і без обліку.

Адитивність інформації означає зведення воєдино певних показників структурних підрозділів підприємств, підприємств та періодів. Вимога адитивності інформації найчастіше стосується даних про витрати та результати.

Наведені вимоги випливають із специфіки економічного аналізу як одній із функцій управління, як технологічного процесу узгодження практичної діяльності з цілями розвитку господарської системи. Вони поширюються на всі види інформації незалежно від того, яким видом обліку чи розрахунку забезпечуються ті/чи інші дані, тобто дані обліку, статистики, планових розрахунків.