2. Система соціальної допомоги в сша
Більшість американців - близько 85 відсотків - не багаті і не бідні. Вони складають широку економічну категорію, що іменується «середній клас». Належність до середнього класу означає, що людина або працює на фабриці, або управляє магазином, або є кваліфікованим професіоналом - вчителем або медичним працівником. Належать до цієї категорії і фермери, і поліцейські, і комівояжери. Зазвичай ці люди добре живуть, мають машини, щорічно користуються відпусткою і здатні оплатити, хоча б частково, навчання своїх дітей в університеті. Вище цього середнього класу на економічній сходах стоять дуже багаті люди. Нижче - бідні. Бідність в Сполучених Штатах визначити важко. Зазвичай бідної вважається сім'я з трьох осіб, річний дохід якої 8000 доларів або менше. Багато бідні мають дохід значно менший, ніж ця «мінімальна» сума. Жити бідним важко. Вони не заробляють нічого або не заробляють достатньо, щоб вистачало на їжу та інші потреби. Багато хто живе в тертьових-бах або напіврозвалених будинках, а є й взагалі бездомні, що живуть у нічліжках. Їм не по кишені ні медична допомога, ні вища освіта для дітей[4].
Більшість американців стурбовані існуванням у їхній країні бідності. Зрештою, Сполучені Штати відомі саме своїм багатством, достатком продовольства і можливостями кожному створити собі гарне життя. Метою є підтримання економічної системи вільного підприємництва, в якій кожен, бажаючий працювати, може знайти собі роботу, здатну принести достатній дохід для безбідного життя. Однак завжди існує якась кількість людей, які прагнуть, але що не зуміли знайти собі заняття за здібностями. Число безробітних в країні коливається в залежності від загальної економічної кон'юнктури. За офіційними даними в останні роки безробіття склала від семи до восьми відсотків[1,c.26].
Бідним і безробітним було б куди важче, якщо б вони не отримували допомоги від федерального уряду і урядів штатів. Система соціального забезпечення в США настільки широка, що на початку і середині 1960-х років майже половину всіх витрат федеральної скарбниці становили виплати на «соціальні потреби», тобто на надання допомоги людям. Це в два рази більше, ніж у 60-х роках, коли на забезпечення соціальних програм витрачалося лише близько 25 відсотків федерального бюджету. Крім федеральних програм уряду всіх п'ятдесяти штатів проводять свої власні програми допомоги нужденним. Програми допомоги бідним включають:
Допомоги по соціальному забезпеченню - щомісячні суми, що виплачуються державою тим, чий дохід не забезпечує таких основних потреб, як їжа, дах і одяг.
Медікейд - надання безкоштовної медичної допомоги і госпіталізації.
Продовольчі купони - книжечки спеціальних талонів, дійсних для придбання продуктів в будь-якому магазині.
Шкільне харчування - безкоштовні сніданки та обіди для школярів.
Розподіл надлишків продовольства - в рамках цієї програми уряд скуповує величезна кількість продовольчих продуктів і безкоштовно розподіляє їх серед бідних сімей[4].
На додаток до цього існує програма надання муніципального житла бідним - та й не лише бідним - сім'ям в будинках, побудованих за рахунок бюджетних коштів. Федеральні, штатні та міська влада стежать за тим, щоб квартири в цих будинках діставалися сім'ям з низьким рівнем доходів. Державні організації забезпечують утримання будинків, оплачуючи персонал, ремонт та опалення.
При відсутності муніципальних будинків бідних, які не мають даху над головою, іноді розселяють на приватних квартирах або в готелях за рахунок держави.