5 .2. Вовчки

Вовчки. Які тільки призвіща не дають вовчку в народі - «капустянка», «літаючий кріт», «земляний краб». Назву вовчок, мабуть, дали із-за ворсистої поверхні тіла, а може і за біологічними особливостями: засипає у виритій нею норі на зиму подібно ведмедю.

Рис.5.3. Вовчки та їх яйця у ґрунті (за Федоровим)

Вовчок, що появився на Землі біля ЗО млн років назад, належить до ряду прямокрилих, куди входять також коники, саранові, цвіркуни, відомі своїми «музичними» властивостями (втім, у шлюбний період можна почути «співання» вовчка). Доросла комаха з кремезним тілом темного або бурого забарвлення, довжиною 5 см. У шкідника є вкорочені надкрила, з під яких висуваються задні крила, що звернуті у вигляді джгутів, довжиною 35-50 мм, які дозволяють покривати (з голосним дзирчанням) порівняно невеликі відстані. Так як вовчок живе під землею, природа наділила його своєрідними передніми, надзвичайно сильними, пристосованими до копання землі ногами. Орудуючи широкими лопатовидними голенями з міцними зубцями, він неначе вгризається в землю, відкидаючи її в різні сторони.

Більшу частину життя він проводить в ґрунті, виходячи на поверхню тільки після заходу сонця, переважно в нічні години. При необхідності вовчок може плавати і навіть ниряти. ;

Шкідник надає перевагу для поселення вологим перегнійним ділянкам - біля річок, поблизу озер і боліт, на садово-огородних ділянках з достатньою вологістю ґрунту, багатим органікою, а також в парниках і теплицях. Виявити наявність вовчка неважко. Комаха переміщується біля поверхні ґрунту (на глибині 2-4 см), роблячи довгі ходи, часто видимі як звивисті валики ґрунту з отворами у 1,5-2 см в різних місцях, тому, якщо придивитися до поверхні ґрунту, легко їх помітити, особливо після дощу, так як вони раніше підсихають.

Весною, після прогрівання ґрунту на глибині 25-30 см до 12-15 °С вовчок піднімається до поверхні ґрунту і активно живиться. Після спарювання самка приступає до будівництва «печерки» - особливого «сімейного» гнізда розміром з куряче яйце на глибині 10-20 см (можливо до 1 м). В місцях закладання гнізда вовчок ретельно знищує всю рослинність, підгризаючи коріння, для кращого прогрівання цієї ділянки. Від камери вовчок прогризає в різні сторони підземні ходи: одні галереї йдуть горизонтально, інші розташовуються відвісно - в більш глибокі шари. Звичайно вона будує навкруг гнізда горизонтальні ходи по спіралі: один кінець веде в гніздо, інший - до поверхні. Якщо грунт виявляється для нього надлишково вологим, вовчок будує з цих ходів в глибину «відводки», через які позбавляється від дощової води. У «сімейної» камери настільки відшліфовані міцні (втрамбовані) стінки, що її можна цілком вилучити з деякою кількістю ґрунту. Після відкладання яєць (150-300 шт.) вовчок влаштовується в одній із галерей поряд і вартує їх. За яйцями і личинками до першої линьки він ретельно піклується, вилизуючи їх, що попереджає потомство від ураження грибами-паразитами. В цей же час він може поласуватися своїми дітьми, що, очевидно, пояснюється необхідністю додаткового калорійного живлення в цей напружений період. В залежності від температури оточуючого середовища через 15-20 днів з яєць вилупляються личинки, які зовнішньо відрізняються від батьків лише меншими розмірами і відсутністю крил. Протягом 15-20 днів вони залишаються в гнізді і живляться тільки перегноєм, а пізніше - невеликими корінцями, що проникають в камеру. Після першої линьки вони вже здатні рити ходи; виходять з камери і розповзаються по всій ділянці. До періоду зимівлі частина личинок досягає третього або четвертого віку, а після зимівлі стають дорослими. Зимують імаго і личинки різного віку. Зимові ходи вовчки розташовують дещо нижче літніх (до 20-50 см у личинок і 50-100 см у імаго). У більш північних широтах існування його цикл розвитку розтягується до 1,5-2 роки.

Основна шкода від вовчка проявляється в травні - вона виходить із зимівлі і прокладує ходи в ґрунті, і в першій половині вегетації - знищує висіяне насіння, перегризає корені і стебла сходів і молоді рослини. Вовчок настільки багатоїдний, що важко перерахувати всі рослини, які він пошкоджує, він не гидує і сміттєвою рослинністю. Крім рослинної їжі він вживає також і «м'ясну» - дощових черв'яків, жуків, лялечок, личинок різних комах.

Заходи боротьби.

1. Глибока зяблева оранка ділянок навколо парників і перекопування ґрунту біля котлованів під них.

2.Знищення бур'янів.

3.Окопування споруд ловильними канавками глибиною 30-40 см

4.Щоб попередити потрапляння вовчка на ділянки, уважно продивлятися гній, що завозять.

5.В травні, коли шкідник літає, встановлюють джерело світла, а під ним розташовують ємкість з водно-керосиновою емульсією. Вовчки летять на світло і, ударяючись об ліхтар, падають в ємкість і гинуть: масляниста плівка обгортає їх дихальця, вони задихаються.

6. Для захисту парників і теплиць навкруги них встановлюють невеликі борозни (6-8 см), заповнюючи їх піском, змоченим керосином: шкідник не переносить його запаху. Іноді по кутах парників і теплиць закопують ганчірки, змочені цією рідиною.

7 . Восени після збирання врожаю встановлюють ловильні ями (50 х50 х50см), які заповнюють напівперепрілим гноєм, присипаючи його зверху ґрунтом де вовчки, приваблені теплом збираються на зимівлю. Взимку, коли настають постійні заморозки, яму відкривають і гній розкидають, в результаті чого вони гинуть від холоду.

8. Застосування отруєних принад.

Протягом останніх 12 років на посівах сільськогосподарських культур відмічалося зростання чисельності личинок коваликів і чорнишів - дротяників і несправжніх дротяників - і разом із тим заселеності ними посівних площ та пошкодженості рослин. Так, якщо в 1990 році було заселено 55 % обстежених площ за середньої чисельності 0,7 личинок/мг, то в 1996-2001 роках - 60-64 % за щільності 1,0-1,4 екз./м². Головною причиною підвищення чисельності й шкодочинності дротяників і несправжніх дротяників останнім часом є погіршення культури рільництва.