1.2Вплив пропорційної виборчої формули на розвиток партійної системи Польщі

У Польщі переходи в межах парламентських фракцій не обмежено законодавчо, але їхню кількість не видається критично важливою. Практично в Сеймах другого і третього скликання кількісний склад основних фракцій залишався без змін. Дві найпотужніші партії з електоральною підтримкою на рівні 25–30 % перебувають на правому фланзі. Ближче до центру позиціонується РО (Громадянська платформа), яку створено на початку 2001 р. частиною учасників UW і SKL (Консервативно-народна партія). Розпад AWS частково зміцнив РО, тоді як інша – більш радикальна – частина партійців увійшла до PiS. Сьогодні РiS перебуває при владі, а РО очолює опозицію, демонструючи набагато критичнішу риторику, аніж лівий SLD. Своєрідний політичний «дарвінізм» може піти на користь створенню біполярної системи, притаманної більшості індустріально розвинених країн, передусім якщо РО «дрейфуватиме» в напрямі LiD, а може стати передумовою для руйнівного політичного балансування в трикутнику «PiS–PO–LiD», де додаткові декорації створюватиме діяльність дрібніших політичних утворень на зразок PSL, LPR, «Самооборони». Брак ідеологічної мотивації та домінування прагматичної мотивації яскраво демонструє неприродний (з точки зору звичайної політичної логіки) блок LiS, який створили ліворадикальна «Самооборона» та праворадикальна LPR. Коментуючи відомий вислів письменника Альберто Моравіа, що «сильний уряд керує державою, а сильна опозиція керує урядом», колишній прем’єр-міністр Л. Міллер зауважує, що у Польщі немає ні першого, ні другого. Технічно станом на середину 2007 р. у Польщі виникло відразу два потужних опозиційних середовища – РО і LiD. Загалом політична система з двома «опозиціями» та значним впливом дрібніших партій не виглядає стійкою. Формуванню сильного уряду і сильної опозиції перешкоджає фрагментарність політичної системи, яка підтримується двома головними чинниками: 1) ментальністю пересічного виборця та 2) надмірною вагою особистих амбіцій на рівні партійних еліт. Як зазначають окремі експерти, поляки зберегли здатність обдаровування нових політичних утворень великим запасом довіри та сподівань. Недовіра до політики та існуючих партій часто має такий наслідок, що поява нової партії, яка маніфестує протест щодо існуючого політичного істеблішменту, пропонує нову якість і новий стиль, супроводжується бажанням електорату підтримати її. Шанси на формування коаліції PiS–PO, які на вибори восени 2005 р. йшли «двома колонами», було втрачено не так внаслідок ідеологічних розбіжностей чи навіть боротьби за портфелі, а саме внаслідок надмірно емоційної реакції політиків РО на протилежний до очікуваного електоральний результат. Керівництво партії не змогло пережити потужний емоційний «шок» від того, що друга за всіма передвиборчими рейтингами PiS виявилася першою не лише у парламентських, але й президентських перегонах. Ідеологічні розбіжності між РiS і РО часом вбачаються у надмірній прихильності першої до «недемократичної філософії влади» чи апарату адміністративного регулювання, але реалістичніше виглядає протилежне припущення, що ідеологічні відмінності між PiS i PO є незначними. Обидві партії відрізняються подібною антикомуністичною риторикою та негативною оцінкою діяльності урядів SLD, мають спільну позицію в питаннях люстрації та розслідування діяльності спецслужб, посилення кримінальної відповідальності. Також немає відмінностей у питаннях зовнішньої політики. Балансування між потужними ідеологемами і політичною доцільністю істотно ускладнює політичну перспективу РО. Діяльність партії ускладнюють наслідки невикористання союзу з РіS, постійна зміна позиції щодо лівих партій, регіональні післявиборчі альянси з PiS за умови, коли на загальнопольському рівні стверджується про необхідність усунення PiS від влади, створює враження розколу в партії. Доволі поширеною є думка, що конструктивній співпраці заважає розбудова РО як проекту «анти-PiS», що кидає партію в «обійми» лівих сил. Cтаном на початок літа 2007 р. прогнозується поява двох нових політичних сил: у правій (група Я. Рокіти, К. Марцінкевича, М. Плажинського) та лівій (група А. Кваснєвського, А. Олеховського, М. Боровського, В. Фрасинюка) частинах політичного спектру. Від цього найбільших втрат може зазнати РО, адже її електорат у центрі забиратимуть з обох флангів. На початку березня 2007 р. очікувалося, що нова права партія може зібрати аж 28 % голосів, зменшуючи кількість прихильників РО з 37 % до 26 %, а PiS – з 26 % до 18 %. Фактично мажоритарний підхід до вибору сенаторів засвідчує, що в Польщі місцеві олігархи не мають бажання або шансів обратися до Сенату. Так, у 2005 р. не зумів стати сенатором Г. Стоклоса. Після виборів до органів місцевого самоврядування у листопаді 2006 р. у Дембіці посади бургомістра позбувся власник фірми «Igloopol» Е. Бржостковський. Саме депутати до Сейму ставали об’єктом арештів та прокурорських розслідувань, тоді як набагато менше таких прикладів у Сенаті. А на місцевих виборах, які відбуваються за мажоритарним принципом, у переважній більшості перемагають безпартійні кандидати (у 2002 р. їхня чисельність в органах місцевого самоврядування становила 76,04 %, а в 2006 р. – 81,74 %).