3. Етнічна та національна культура.

Етнічна спільність (етнос, народ)- група людей, члени якої мають спільну назву, елементи культури, міф про спільність походження та спільну історичну пам'ять, асоціюють себе зі спільною територією.

Етні́чна культу́ра - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії).

Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна культура – це сума культур етнічних.

У культурі розвиненої нації завжди присутня етнічна складова - культура етносів , з яких ця нація утворилася. Етнічна (народна) культура - охоплює сферу побуту і несе в собі "звичаї предків". Вона проявляє себе в особливостях їжі, одягу, фольклору, народних промислів, народної медицини.

Між етнічною та національною культурою є відмінності і суперечності. - Етнічна культура - консервативна, зберігає архаїчні, іноді застарілі традиції і норми. Національна культура завжди знаходиться в розвитку,у ній завжди твориться нове. - Етнічна культура - замкнута, несприйнятлива до чужого, незнайомого. Національна культура завжди відкрита для контактів з іншими культурами, вбираючи в себе їх кращі досягнення.У національній культурі ці відмінності нівелюються, а з розвитком і зовсім зникають

4. Основні чинники ґенези української культури.

Основні чинники: географічний, історичний та мовний чинники найдавніші і найтриваліші з доісторичних часів.

Генеза (виникнення і становлення) укр. культури відбувалось на батьківській землі. Просторові географічні чинники визначались природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, оточеність горами і морями. У цьому просторова унікальність і своєрідність. Пізніше вона доповнилась зацікавленістю інших народів і культур. Через її територію пролягли торгівельно-економічні шляхи . Це сприяло прилученню до інших культур, їх засвоєнню і взаємозбагаченню. Проявились і геополітичні фактори, значення яких зросло у наші дні.

До землі прив’язана культура, символіка, духовність і ментальність світорозуміння етносу.Одним з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм, глибока заглибленість в історію, бо наша земля і сьогодні найбагатша, найдавніша, найпристосовніша для проживання та культурно-цивілізаційного творення. Тут відсутні землетруси, повені, тайфуни, помірний клімат. Наша культура увібрала досвід дотрипільських і трипільських цивілізацій. Основою української культури є українська мова. Українська мова це історично складена знакова система, яка є головним культуротворчим інструментом.

5. Періодизація розвитку української національної культури.

1.Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.   2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.   3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) - це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські  землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися.    4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.). Цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.    5.Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) - від „Руської трійці“, культурно-просвітницької діяльності до створення політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.    6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та проголошення  січня 1919 р. Акту злуки усіх українських земель.    7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (191-1991 рр.).

6. Українська культура в діаспорі.

Діаспора- національна спільнота, яка з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мавіндивідуальнівиставки в Німеччині, Франції, Англії. Відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк, чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати української державності. У вірші "Доба" (1940 р.) поет наголошує, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу. Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, привертає увагу творчість І. Багряного. Був репресований 1932 р., а 1945 р. емігрував за кордон. Його романи "Звіролови" (1944 р., перевиданий під назвою "Тигролови") і "Сад Гетсиманський" (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленогоо народу в центрі Європи Світового визнання набула творчість скульптора 0. Архипенка (1887—1964 рр.), який 1908 р. емігрував у Францію. З Його ім'ям пов'язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. ("Ступаюча жінка", 1912 р.; "Постать", 1920 р.). Серед відомих українських скульпторів слід згадати М. Черешньовського, який створив пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) й Торонто (Канада) Л. Молодожанина, автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашингтоні (США) та Буенос-Айресі (Аргентина). Світовим визнанням користується творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я. Гніздовського, який з 1949 р. жив у США. Широко відомі його графічні твори — "Соняшник" (1962 р.), портрет М. Скрипника (1971 р.), У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький.Він прокладав модерністський напрям в українській музиці. У1938 р. емігрував у США, здобув визнання як диригент оперних, симфонічних оркестрів і хорів у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто. У його творчій спадщині — опери "Довбуш" (1938 р.), "Анна Ярославна" (1967 р.), "Княгиня Ольга" (1968 р.), Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 року активно діяла організація українських письменників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.) очолювана Уласом Самчуком. Причини еміграції пов’язані з історичними подіями Перша хвиля української еміграції на межі XIX–XX століть вважається трудовою,.Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантс. народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інш.фольклористів Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною