2.6. Підприємець як визначальна особистість у бізнесі

Необхідною передумовою започаткування та здійснення підприємництва є наявність самих підприємців. Постать підприємця, як основного суб'єкта ринкових відносин, є ключо­вою у конструкції ринку. Його небезпідставно вважають центра­льною фігурою у бізнесі та інколи порівнюють з полководцем, здатним із меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника.

Багато хто вважає, що єдиною метою підприємця є отримання прибутку, проте це не так. Справді, кінцевою метою діяльності підприємця є забезпечення її прибутковості шляхом раціональної організації праці та використання ресурсів. Діяльність підприємця спрямована на створення умов задля успішного функціонування його бізнесу, виходячи з того, що прибуток не є причиною здійснення підприємницької діяльності, а лише результатом її успішного розвитку.

Поняття «підприємець» тісно переплітається з поняттям «господар». Збіг понять «власник» й «підприємець» характерний, передусім, для малого, середнього і так званого дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власника й підприємця. Керівник підприємства, виконуючи підприємницькі функції, може не бути власником, наприклад, у разі акціонерної форми підприємства. В основі розподілу функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності. Отже, підприємець завжди є власником певного капіталу і водночас якоюсь мірою менеджером. Разом із тим ототожнювати підприємця з менеджером не слід — їх функціональна суть різна. З одного боку, підприємництво ширше управлінської діяльності, а з другого — ефективне управління під силу не кожному підприємцю.

У теперішніх умовах поняття «підприємець» і «менеджер» нерідко збігаються, хоча один із них — власник, а другий — управляючий бізнесом. На практиці є багато власників, котрі виконують функції менеджерів, але й немало менеджерів стали власниками активів, якими вони раніше управляли.

Підприємця серед інших людей вирізняють три особливості:

1) прагнення до незалежності;

2) посилене бажання досягти мети;

3) схильність до ризику.

Підприємці продукують, поставляють і просувають на ринок нові товари або послуги, знаходять нові ресурси або застосовують старі, але по-новому праг­нуть не лише організувати виробництво, а й підвищити його ефективність. Вони ладні нести відповідальність за помилки, так само як і отримувати винагороду в разі успіху. Чимало підприємців неодноразово зазнавали краху, перш ніж досягти успіху. Притаманна їм сила духу допомагала розпочинати все спочатку.

Отже, підприємці — це люди, які беруть на себе ініціативу за­лучення ресурсів у єдиний процес виробництва, керують підприємством, запроваджують у виробництво нові технології й беруть на себе ризик організації справи з метою отримати в перспективі додатковий дохід. Цей дохід є результатом реалізації особливих здібностей підприємця виключно раціонально поєднувати фактори виробництва, ґрунтуючись на інноваційному ризиковому підході. Підприємець використовує у виробництві новітню техніку й технологію, по-новому організує працю, по-іншому керує підлеглими. Внаслідок цього індивідуальні витрати виробництва у підприємця нижчі від суспільних, на основі яких установлюється ринкова ціна.

Найважливішим висновком з усього вищезазначеного є розуміння того, що успіх будь-якої підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця стрижневою постаттю ринкової економіки.

З'ясовуючи низку якостей, що необхідні підприємцеві, не можна обійти увагою дослідження японських учених, які на основі досліджень визначили найважливіші ділові якості особистості підприємця, а саме:

• постійна готовність до господарського ризику;

• орієнтація у бізнесовій діяльності на максимальну ефективність виробництва і високу якість товарів;

• рішучість та цілеспрямованість у своїй діяльності;

• намагання бути всебічно інформованим щодо вибраного напряму бізнесу;

• планомірність і чіткість у роботі, реалізації стратегій і тактичних рішень;

• здатність переконувати партнерів і встановлювати необхідні господарські зв'язки;

• незалежність і впевненість у собі, віра у правильність вибору виду підприємницької діяльності;

• уміння протистояти будь-якому натиску ззовні, шантажу та іншим протиправним діям;

• готовність до пошуку нових можливостей, а також ініціативність у власній справі;

• наполегливість у досягненні поставленої мети.

Особисті ділові якості підприємця, безумовно, справляють по­зитивний вплив на успіх його бізнесової діяльності. Проте треба бачити й інший бік цієї проблеми. Справжній і відчутний підприємницький успіх, мабуть, не прийде до людини, яка:

• об'єктивно не здатна приймати обґрунтовані рішення;

• не вірить у себе, у свою підприємницьку ідею;

• ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу й дружбу;

• не сприймає чужих думок і пропозицій;

• не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю.

Вочевидь, не варто займатися бізнесом людині, яка не схильна до сумлінної праці (просто ледача); не поважає себе, занадто впевнена, не любить інших людей, не вміє і не хоче спілкуватися з ними, не готова до самопожертви; не відчуває необхідності постійно вчитись і поповнювати свої знання; не має особливого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів.

Звичайно, перелік позитивних ділових якостей, які варто розвивати, та шкідливих звичок підприємця, яких треба якнайскоріше позбутися, можна було б продовжувати. Але й сказаного досить для підсумку: підприємництвом не варто займатися людині, яка нездатна спиратися на власні сили. Підприємництво — це передовсім самостійність і відповідальність; воно не завжди спирається на значні матеріальні й фінансові ресурси.

Підприємець має бути впевненим у собі та своїх здібностях. Проте варто стерегтися того, щоб така ділова риса підприємця не перетворилася у самовпевненість, яка може стати згубною для нього. Таку небезпеку можна звести до мінімуму, якщо підприємець буде реально оцінювати себе та навколишню дійсність. Реальність вимагає виваженої експертної оцінки підприємницького задуму і можливих способів його практичної реалізації.

У зв'язку з цим стає обов'язковою ще одна вимога до підприємця: не треба ані поспішати з реалізацією нової ідеї, ані баритися з цим. Вихід із такої суперечливої ситуації може бути лише один: будь-яка нова ідея має дозріти; треба добре її опрацювати і побудувати реальну схему її реалізації. Ця робота дуже важлива, оскільки саме вона є запорукою майбутнього підприємницького успіху. Постійна підприємницька активність передбачає пошуковий характер діяльності. Ініціативний пошук нових можливостей ще задовго до того, коли до таких дій спонукатиме реальна еко­номічна ситуація, потребує ретельного вивчення і детального знання підприємницького середовища, визначення нового головного завдання. При цьому підприємницький успіх значною мірою залежатиме від уміння підприємця розробити якісний бізнес-план, програму своїх подальших дій.

Підприємець майже ніколи не може реалізувати ідею власними силами. Домогтися підприємницького успіху зможе той, хто здатний створити необхідну команду однодумців. У зв'язку з цим підприємець має швидко і безпомилково розв'язати проблему пошуку й прийняття на роботу фахівців потрібного профілю і кваліфікованих робітників із високою культурою праці.

Усе зазначене дає змогу сформулювати важливий висновок: підприємець є людиною з яскраво вираженими рисами лідера, здатною впливати на інших людей. Такі здібності ми, звичайно, характеризуємо через певні поняття: «мати вагу», «мати авторитет», «уміти примушувати підкорятися». З цього погляду для підприємця є важливим досвід спілкування з людьми, вміння встановлювати й підтримувати особисті контакти. Крім того, підприємець має бути фізично й емоційно витривалою людиною, що здатна довго й плідно працювати.

Підприємець має виконувати суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству. Діяльність підприємців є ефективною і корисною. По-перше, він особисто заінтересований у своїй справі, тому використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, він може швидше і з меншими зусиллями задовольнити суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається спрогнозувати останній ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше за своїх конкурентів (суперників). По-третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими втратами для суспільства.

Отже, справжнє підприємництво — це організація виробництва, а вже потім заробляння грошей, накопичення стартового капіталу. У цьому випадку формула бізнесу матиме такий вигляд: гроші (капітал) — виробництво — товар — більші гроші. Це означає, що у бізнесі не можна продукувати гроші з нічого, під­приємництво є наслідком кропіткої праці зі створення підприємства (фірми) і організації виробництва товарів для ринку. Підприємцем має й мусить бути професійно підготовлена людина, а для цього треба постійно вчитись й збагачуватись практичним досвідом. Досвід розвинених країн свідчить, що держава стає багатшою, якщо принаймні 5—7% її активного населення має нахил до підприємництва.