15. . Поняття і сутність свідомості. Структура свідомості.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів:

знаряддево-предметної діяльності, яка включає виготов лення та застосування знарядь праці, з часом веде до створення і розширення світу ''олюдненої природи'', сфери матері альної та духовної культури; діяльного спілкування між людьми, яке має свої ''матеріально-технічні'', інформаційно-інтелектуальні і моральні аспекти.

Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до ''компетенції'' свідомості відноситься осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсності, такідо іншихлюдей, суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків — відповідно до певних понять і критеріїв. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світи ''Я'', але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного і суспільного.

Людина усвідомлює, мислить, почуває, бажає, воліє, діє завжди як представник певної історичної епохи, певної соціально-культурної цивілізації, певної спільноти.

Аналізуючи свідомість, ми можемо, крім вже названої найсуттєвішої риси — єдності особистісного і суспільного, виділити ще ряд її характерних особливостей, сторін , структурних елементів.Усі вони зрештою зумовлені тими факторами, які виокремили людину з тваринного світу і піднесли її над останнім.

Таким чином, свідомість водночас предметна і рефлексивна. Людина усвідомлює зовнішню дійсність як об'єкт своєї діяльності, інтересу, уваги, пізнання, а саму себе — як суб'єкта, тобто того, хто діє, має інтерес, спрямовує увагу, пізнає. Вона робить своїм об'єктом і себе, своє власне буття, сутність і існування, ніби роздвоюючись сама в собі. Треба зазначити, що не тільки фізичний організм, алей психіка людини містить у собі значно більше, ніж це охоплюється її пізнанням, ясною свідомістю, і тому давній вислів ''Пізнай самого себе'' має глибокий зміст. Відношення ''суб'єкт — об'єкт'' властиве тільки світу людини. Для тварини її відношення до інших предметів і істотне існує як її відношення і як ставлення, вона не відрізняє себе від зовнішньої природи і від своєї власної життєдіяльності.

Самосвідомість, як і свідомість в цілому, формується в процесі предметної діяльності і спілкування: кожна людина усвідомлює себе, своє ''Я'', ніби дивлячись в інших людей як у ''дзеркало''. Вона починає дивитися на себе, оцінювати себе ''очима інших'', але згодом також і інших оцінювати ''через себе'', тобто з точки зору своєї власної, виробленої і усвідомленої нею позиції1. Отже, здатність роздвоюватися в собі (в нормі зберігаючи єдність особистості), вести внутрішній діалог із собою, ставитись певним чином до самого себе зумовлена суспільною сутністю людини.