- •Тема 15. Державний лад і право великобританії у хх ст.
- •15.1. План семінару
- •15.2. Література до семінару
- •15.3. Теми рефератів
- •15.4. Література до рефератів
- •15.5. Контрольні завдання до семінару
- •15.6. Термінологічний словник
- •15.7. Хронологія
- •15.8. Тексти джерел права Акт про парламент (1911 р.)
- •Акт про народне представництво
- •Часть 1. Право голоса
- •Часть IV. Перераспределение мест
- •Закон про надзвичайні повноваження (22 травня 1940 p.)
- •Акт про народне представництво
- •Часть I. Право голоса при выборах в парламент.
- •Акт про народне представництво
- •15.9. Опорний конспект
- •1. Основні тенденції розвитку державного ладу. Демократизація виборчої системи
- •Централізація державної влади
- •Збереження парламентських традицій
- •Збереження монархії
- •2. Особливості права
Збереження монархії
Великобританія – парламентська монархія. З 1952р. офіційний британський королівський титул звучить: Єлизавета ІІ, Божою милістю королева Сполученого королівства і Північної Ірландії і її інших королівств і територій, глава співдружності і захисниця віри (у Співдружності 50 країн – колишніх колоній Англії). Чому зберігся цей інститут? Це символ стабільності. За відсутності писаної конституції права монарха чітко не визначені. Але вони досить обширні. Королева призначає прем’єра і міністрів, суддів, офіцерів, дипломатів, вищих священнослужителів англіканської церкви, скликає і розпускає парламент, може накладати вето на прийняті парламентом акти. Вона є головнокомандуючим збройних сил, представляє країну у зовнішніх відносинах, має право оголошувати війну і заключати мир, здійснює право помилування, нагороджує титулами і орденами. Однак на ділі практично всі ці повноваження здійснюються членами уряду. Вони підписують акти, які видаються королевою і несуть за них відповідальність.
2. Особливості права
Безумовно, британська правова система відзначається рядом принципових особливостей. Головна відмінність полягає в доктрині обов’язкового прецедента. Є всі підстави відносити цю правову систему до прецедентного типу права. Судова система наділена легітимними повноваженнями не тільки застосовувати, а й створювати право. В британському прецедентному праві виділялось загальне право і право справедливості.
Особливістю британського права є і те, що воно не визнає поділу на публічне і приватне. Пояснюється це принципом верховенства права. Згідно його вимог всі рівні перед правом, оскільки закон не є єдиним чи переважним джерелом правових норм. Держава виступає на правовому полі лише як один із суб’єктів права поряд із приватними особами. Тому англійські юристи розглядали поділ права на публічне і приватне як реалізацію ідеї про те, що держава і уряд можуть праву не підкорятися.
Статутне право (закони, підзаконні акти) доповнює прецедентне право.
Оскільки ні одна галузь англійського права не кодифікована, вважається що право Англії не знає кодифікації.
Однак така мета була поставлена перед створеними у 1965р. правовими комісіями для Англії і Шотландії. В їх компетенцію входить підготовка крупних консолідованих законодавчих актів із різних галузей права з перспективою реформи всього права Англії аж до його кодифікації. Були підготовлені кодифіковані акти із договірного, сімейного права. Проте ця робота загалом ще далека від завершення.
Сьогодні загальноприйнято, що статутне право Англії має певні переваги перед судовим прецедентом. Так, якщо прецедент суперечить закону, то суди зобов’язані застосовувати закон. Але суди, як і раніше, мають право тлумачити закон, і це їх право не може бути обмежене жодним законом.
Ще одна особливість британського права пов’язана із членством Великобританії в Європейському Союзі. Появилися нові важливі джерела права. Документами 1972р. передбачено, що англійське право повинно тлумачитись у відповідності із принципом верховенства європейського права.
Значно розширились права громадян, ускладнився процес їх реалізації і судового захисту. У 1998р. з ініціативи лейбористського уряду був прийнятий закон “Про права людини“. Англійці розглядають його як сучасну редакцію Білля про права.
Закон 1998р. надав силу закону положенням Європейської конвенції про права людини (набрав чинності з 1 жовтня 2000р.). Тим самим Конвенція стала англійським правом і доповнила його.
Основу правової системи Англії складають чотири базові галузі: договірне право (Contract law), право власності (Property law), деліктне право (Tort law) і кримінальне право (Criminal law). Студенти юридичних факультетів англійських університетів вивчають їх вже на першому курсі як основні дисципліни.
Договірне право охоплює норми, які регламентують відносини приватних осіб, що укладають різні угоди. Договори визначаються контрактним правом. Кожен контракт – це угода або договір. Але не кожен договір (угода) – це контракт. Від договору контракт відрізняється тим, що його заключення має юридичні наслідки. Виконання контракту юридично обов’язкове і забезпечується офіційно державою і судом.
Право власності регламентує питання земельної власності, а також включає закони, якими регулюються інші відносини власності. 5 законів про власність були прийняті у 1925р.
Деліктне право складається із норм, регламентуючих власність приватних осіб, які своїми діями наносять шкоду іншим приватним особам.
Кримінальне право вивчає норми, регламентуючі підстави і порядок судового переслідування тих, хто своєю поведінкою порушує кримінально-правові заборони. Практично кожне умисне причинення шкоди особі чи майну розглядається як серйозне порушення закону, тобто як злочин. Вивчення області права, що відноситься до кримінального права, зосереджується на трьох групах норм: нормах кримінального матеріального права, нормах кримінально-процесуального права і нормах конституційного права. З точки зору матеріальних норм вивчення кримінального права пов’язане із визначенням того, що є злочином. З точки зору процесуальних норм воно полягає у вивченні особливостей доказування звинувачення. З точки зору конституційних норм вивченню підлягають гарантії прав звинуваченого, оскільки держава у кримінальній справі виступає в суді в ролі позивача. В ХХ ст. збільшилась кількість парламентських актів, присвячених кримінальному праву, що звузило область застосування судового прецедента. В 60-80-ті рр. був прийнятий цілий ряд важливих актів з питань загальної частини кримінального права. Одним із важливих напрямів реформ кримінального права була гуманізація і оптимізація покарання. Значне поширення отримало умовне осудження.
